Цебер Крюґера: Ода сонцю, вогню і всьому тому, що не має дна

Вано Крюґер. Цебер без дна: поезії – Київ: Люта справа, 2020. – 96 с.

Як виголосила шалена куниця Бак – такий собі Вергілій з мультика «Льодяниковий період. Ера динозаврів», «покинь надію, хто туди заходить». Оце і ми щось таке скажемо: забудь про спокій і про сон, читачу, перегорнувши загадкову чорну палітурку «Цебера без дна»! Ласкаво просимо у володіння Крюґера Вано – світ логічних загадок, інтелектуальних потрясінь і дивних одкровень.

Який образ першим має виникнути в голові людини, коли вона прочитає назву цієї збірки «Цебер без дна»? Правильно – діжка Данаїд! Всі ж пам’ятають цю давньогрецьку байку про царя Даная та його п’ятдесятьох доньок? Бріка, Актея, Кліте, Рода, Агафа… Уже одні ці імена збуджують уяву чоловіка, а що вже казати, якщо його власниця подарує тобі цноту в першу шлюбну ніч? Але й ціна буде відповідною: знеможений від любові, ти заснеш, і серце твоє проколють шпилькою. Лише одна данаїда Гіперменестра пощадить свого партнера Лінкея, бо… покохає… Але книжка Крюгера не про це – забудьте, друзі, все, що написано вище.

Хто б і що не казав, а таки очікує читач від сучасної поезії гомерівських пристрастей: війни й миру, зради й великого кохання, підступності й благородства. І все це буде в нашій збірці, якби не одне «але» – читач відчує поруч дихання великого епосу, але в нього небагато шансів усвідомити його, осягнути. Нібито підвели читача спекотного дня із зав’язаними очима до діжки з холодною водою (а краще – цебера з дном) і з усієї сили втокмачили в щось невідоме.

Крюґер – майстер концентрованої, «густої» поезії. Його програмний вірш «Цебер без дна» містить стільки різних сенсів – прихованих, напівприхованих, закамуфльованих тощо, що після одного цього вірша на кілька десятків рядків, лишається враження, що прочитав французький роман ХІХ століття на 500-700 сторінок. Насправді це зовсім не комплімент автору, а просто констатація факту.

Тим читачам, котрі через примху долі прочитають ці нотатки, але не спроможуться відкрити саму збірку, раджу запам’ятати принаймні деякі образи й сентенції:

сови не сплять – та які ж це птахи? –
це коти, що літають

найкрасивіші обличчя в людей
коли сплять

ненависть солона на смак
тому зберігається довго
любов же – не смак, а тепло –
вистигає…

квітку знайшов
в чаї заварив

дерева в’яжуть гіллям светер…

вогонь на свічах – це нігті на пальцях

Якщо не здатні запам’ятати – о, нещасні діти ґаджетів! – запишіть великими літерами і повісьте на стіну біля ліжка.

Навіщо великий жартівник Крюґер наситив свою збірку єврейськими, латинськими, халдейськими, арамейськими та іншими словами, реченнями, знаками, до значення яких нізащо не докопатися пересічному читачеві? Складне питання… Певно, в самого Крюґера для кожного читача знайдеться окрема відповідь. Поцікавтеся в нього за найменшої нагоди.

Ця збірка має одного виразного ліричного героя, один наскрізний образ – сонце. Його у віршах так багато, і воно таке різне – від майже-майже сонця до суперсонця, що на питання «про що ця книга», можна давати однозначну відповідь. А на другому місці що? Звісно, вогонь. А на третьому – свічка. Спитаєте, що на четвертому чи п’ятому місці? Це великий секрет, і не факт, що відповість на це питання буде однозначною.

Вірші Крюґера варто спробувати читати у зміненому стані свідомості. Налийте собі сто грамів водки (слівце не моє, а побачене у збірці), швидко випийте, занюхайте шкірою зап’ястя власної руки й повільно прочитайте ці слова:

хворий комар
проштрикує шкіру
і підіймає обличчя
без жала

Священний трепет пройме вас, коли уявите в деталях обличчя цього комара! Бо це і є обличчя поезії!

Чи то я раніше просто не помічав, що поезія Крюґера доволі кіношна, чи то гарних кадрів просто стало більше – невідомо. Але ось достойний свіжий приклад:

пси розгризають
весільну фату

Це не просто красивий, хоч і моторошний образ – це міг би бути великий фільм, – звісно, якщо ми відкопаємо із бідності і забуття власних Кустуріцу і Бреговича.

Я передчував, що цей вірш має бути – й інтуїція мене не зрадила! Вірш «Я розумію, навіщо шампанське і вишні» огорнув мене великою ніжністю й щемкою радістю, як колись було з шедевром «Нічний метелику Житомирської траси». Авторе, не забувай про простих людей, які страждають на маленьких кухнях від великого кохання! Пиши для них, пиши про них! У цих людей коротка пам’ять, проте – їх багато.

P.S. Попередній текст був написаний наприкінці 2021 року. Зараз, перечитуючи збірку Крюґера і ці рядки, я насамперед думаю про те, чи здатна війна змінювати сприйняття поезії і як сильно? Чи наповнює війна прихованими руйнівними сенсами мирні образи, і якщо так, то що з цим слід робити? Ці питання, безумовно, не мають однозначних відповідей. Кожен день вносить постійні корективи в нашу свідомість та особливості сприйняття світу і тексту. Єдине, що не викликає сумніву, – треба читати якісну прозу й поезію, і тоді перемога над заклятим ворогом відбудеться скрізь – і в реальності, і в душах, і в серцях.

Читайте також: Творці реальності й міфів у «Розчахнутій квітці» Крюґера