У Черкасах вперше експонують раритетні рукописи Василя Симоненка

Василь Симоненко (1935-1963) — відомий український поет і журналіст, шістдесятник. Навчався на факультеті журналістики Київського університету. Під час навчання став членом літературної студії. Працював у газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолював відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. У 1962 році разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив масових поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях у Києві, а також у Биківні.

Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Імені Тараса Шевченка» (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров’я поета. Помер у ніч на 14 грудня 1963 року.

За його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963). Крім того, чимало віршів вийшли самвидавом, стали популярними серед українських дисидентів. Після смерті видали його казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірки віршів «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд».

На його честь у часи Незалежності в Україні заснували всеукраїнські та регіональні літературні й одну журналістську премії.

Частину аудіозаписів з голосом Симоненка видали Фонд «Справедлива країна» та Національна Радіокомпанія України у 2008 році, − їх можна прослухати в інтернеті.