Учень чаклуна із серболужицької легенди: про що розповідає «Крабат» Отфріда Пройслера

Отфрід Пройслер. Крабат / пер. Неля Ваховська. — Час Майстрів, 2024. — 366 с.

У фольклорі багатьох європейських народів млин постає місцем, де водиться нечиста сила й панує темна магія. А мельник або мірошник — людина, що водиться з чортами: або ж приручає їх, заставляючи крутити млинове колесо, або ж продає лихому душу за успіх у справі й таємні знання. Саме один із цих «мефістофелівсько-млинарських» мотивів, відображених у серболужицькому фольклорі, ліг в основу роману німецького письменника Отфріда Пройслера «Крабат», який став своєрідною класикою фентезі. Нещодавно з’явилося оновлене україномовне ілюстроване видання цього тексту, і це чудова нагода поговорити про цінності та сенси, які читач може отримати з цієї похмурої казки.

Казки та традиції лужицьких сербів

Написаний  1971 року, цей роман міцно вкорінений у фольклор лужицьких сербів, корінного слов’янського населення південно-східної Німеччини, й побудований на однойменній легенді про Крабата. Ця легенда — одне з найдавніших втілень тропу «учень чаклуна», який згодом перекочував із казок у фентезі XX та XXI століть. У серболужицькому фольклорі Крабат був селянином, який потрапив на навчання до могутнього темного чаклуна, але намагався темне мистецтво повертати на добрі справи. Існують різноманітні варіації цієї казки — в одних головний герой постає колишнім військовиком, в інших він і сам укладає угоду з дияволом, як такий собі Фауст із простолюду. 

В романі Отфріда Пройслера Крабат — селянський хлопець, який у різдвяну пору починає бачити дивні сни, що приводять його на млин поблизу Козельбруха. Мельник, головний майстер млина, одноокий і вбраний в усе чорне таємничий чоловік, бере його на млин учнем. Таким чином юнак долучається до 11 підмайстрів — хлопців приблизно його віку, які ставляться до нього доволі привітно, але приховують якусь таємницю. І та незабаром виходить на яв: усі хлопці — учні чаклуна, й сам Крабат також стає до нього на науку, аби вивчати «мистецтво мистецтв» — темні чари. Під час занять підмайстри перетворюються на круків, а майстер читає їм заклинання із Корактора («Заклинача пекла»).

Так мельник-чорнокнижник навчає їх таємної науки й водночас тримає в покорі — такий собі бонус до основних мірошницьких обов’язків, яких ніхто не скасовував. Утім, завдяки чарам хлопцям легше справлятися з важкою щоденною працею. Здавалося б, доволі зручно: вчишся корисного, працюєш, добре їси та солодко спиш. Але є одне але: щороку в певний час у повітці з’являється труна, а в ніч на Сильвестра (на Новий рік) один із них має померти. Хто це буде і чи можна цього уникнути — тема окремої історії.
Основна канва подій повторюється з року в рік, а Отфрід Пройслер вплітає у неї додаткові фольклорні сюжети — про загадкового Дядечка, що з’являється вночі у повню і змушує молоти щось схоже на кістки, про нічні невидимі польоти над містом і відвідини розкішних бенкетів, про махлювання на ярмарку з допомогою чарів, про випробування, яке слід пройти дівчині, щоб визволити коханого з Чорної школи мельника.

Письменник таким чином відкриває читачам віконце у світ серболужицьких казок. І, позаяк сюжет історії прив’язаний до річного циклу, додає цікавих штрихів про традиції святкування різноманітних свят, зокрема Великодня. Тож у певному сенсі «Крабат» непогано розширює культурні горизонти.

Історичні та географічні координати

Історію про Крабата можна було б писати як універсальну й позачасову, зважаючи на її фольклорне походження та мігрування тропу «учень чаклуна» у літературі. Однак у тексті Отфріда Пройслера є досить чіткі часові та географічні «якірці». До перших можна віднести, наприклад, згадки про Августа, курфюрста Саксонського, який на момент описуваних подій «вже кілька років вів війну зі шведським королем через польську корону», а також опис мобілізаційних процесів. Це дає підстави припускати, що події відбуваються між 1694 і 1709 роками.

Геолокація тут іще чіткіша: місцем подій є млин на Чорній воді поблизу Козельбруха — і таке поселення поблизу Шварцкольма дійсно є у німецькій Саксонії. Ба більше, є там і млин, який з успіхом книжки Пройслера став туристичним об’єктом. А біля нього — «Пекарня Крабата» та ресторан «Дім мельника». Тож зачаровані похмуро-мальовничою атмосферою роману читачі можуть поринути в неї у буквальному сенсі.

А тих, хто не має змоги помандрувати до Німеччини, на відповідний лад налаштують ілюстрації Мехрдада Заері. Чорно-білі, подекуди схожі на кадри вишуканого фільму жахів, вони посилюють атмосферу темної казки, створену Пройслером, і підкреслюють головний мотив книжки — боротьбу світлих і темних сил у світі й у душі кожної людини.

Хто виграє — темрява чи світло?

Темна наука ховає чимало спокус. Чарівні «фокуси», яким навчаються на млині підмайстри, — це інструменти для того, щоб гарно повеселитися, добре поїсти, урвати собі якусь вигоду. Але можна хотіти більшого. Стати й собі майстром. Укласти угоду з нечистим. Продовжувати своє життя, забираючи чужі. Здобувати багатство, вплив, владу. Саме цим спокушає майстер Крабата.

Сам він, володіючи потужними чарами, простує виключно темними стежками. І коли селяни приходять просити допомоги могутнього чаклуна, обіцяючи віддячити всім, чим можуть, він відмовляється їм допомагати. Щоправда, його учні ще не схилилися остаточно на темний бік — дехто з них потайки підсобляє селянам, викликаючи гнів майстра.

Але чи ці ситуативні добрі справи насправді щось важать у боротьбі добра проти зла? Адже найгірше в темряві те, що з неї непросто вибратися. Учні майстра не можуть піти з млина за власним вибором. Навіть смерть не відчинить двері для втечі. Єдиний спосіб для будь-якого юнака звільнитися з обіймів темряви — впасти в обійми дівчини, яка зголоситься пройти випробування й забрати його. Справа ризикована, адже схибити — означає приректи і себе, й коханого на смерть. Але чари справжнього кохання сильніші за темну магію. Любов і добро зрештою перемагають.

Отфрід Пройслер підкреслював, що «Крабат» — це не просто казка. Це історія про боротьбу добра й зла в душі кожного з нас. Але також це історія усього його покоління, яке заплуталося, дозволивши темряві ошукати себе і штовхнути на лихі справи. Він сам, мобілізований солдат Вермахту, був частиною цього покоління. Чимало його представників так і не змогли побороти темряву в собі. Але Отфріду Пройслеру, судячи з його творів, це таки вдалося. Вони надихають тягнутися до світла й добра.

Купити книжку

Читайте також: Дорослішання з «Паннами»: підліткова серія Ольги Купріян