Українські букварі: латентні ідеології та потреба оновлення

Шкільні підручники повинні оновлюватися з достатньою періодичністю, щоб відповідати актуальним вимогам суспільства до освіти. Схоже, що українським букварям це вдається далеко не завжди. 

У цій статті розглянуто 11 букварів, схвалених Міністерством освіти і науки України, надрукованих за державні кошти та розміщених у розділі «Електронні підручники» на сайті МОН. Я зосереджуюся на кількох аспектах: актуальності текстів та ілюстрацій, дидактизмі, висвітленні інклюзії, розмаїття та гендерної рівності, а також релігійній заангажованості.  

Консервативність

2016 року програма з літературного читання в початковій школі суттєво оновилася. Зокрема, у ній замінили приблизно 35% імен письменників, вилучивши надмір російських авторів та додавши сучасних українських і європейських. Зміни торкнулися передусім учнів 2-4 класів, однак букварі, схоже, досі залишаються в більшості доволі консервативними.

З одинадцяти букварів три практично не містять творів найпопулярніших сучасних дитячих письменників, шість — містять незначну кількість, і лише два — достатньо збалансовані в питанні співвідношення класики й сучасних текстів (Олена Іщенко, Світлана Логачевська (Літера ЛТД, 2018); М. Захарійчук (Грамота, 2018)).  

Щодо класики, то дітям, як і раніше, пропонують читати багато творів Василя Сухомлинського, Платона Воронька, Грицька Бойка, Євгена Гуцала, Катерини Перелісної, Дмитра Білоуса, Василя Чухліба, Миколи Сингаївського, Наталі Забіли, Богдана Стельмаха, Марійки Підгір’янки тощо, а також дуже великий відсоток фольклору: казок, пісень річного календарного циклу, приказок тощо.

Аналізовані букварі, надруковані 2018 року, містять і твори деяких російських авторів в українських перекладах: Бориса Заходера, Даніїла Хармса, Корнія Чуковського та інших.

Щодо найпопулярніших сучасних авторів, то до букварів потрапили твори таких письменників, як Григорій Фалькович, Оксана Кротюк, Іван Андрусяк, Леся Воронина, Сашко Дерманський, Лариса Ніцой, Галина Малик. Лише раз згадано таких письменників, як Олеся Мамчич, Катерина Міхаліцина, Юрій Нікітінський та деяких інших.

Складається враження, що більшість укладачів аналізованих букварів, за окремими винятками, достатньо неохоче зверталася до найактуальніших творів дитячої літератури, віддавши перевагу давно сформованому «пакету» текстів. 

Читайте також: Кому потрібна література у школі?

Рустикальність, лапті, дидактизм, кітч

Розглянемо детальніше візуальне наповнення букварів. Цей формат підручника зазвичай апелює до щоденного досвіду дитини — до умовної мами, яка «миє раму», адже вокабуляр першокласника та його життєвий досвід іще невеликі. 

Яким бачиться щоденний досвід українського першокласника укладачам та ілюстраторам аналізованих букварів? У 5 з 11 букварів впадає в око майже повне домінування в текстах і малюнках заміського простору над урбанізованим, а природної стихії — над міською. Персонажів найчастіше змальовано в селі, лісі, на тлі природи. Міський простір «вривається» в ці букварі спорадично, наприклад, у вигляді правил поведінки на світлофорі. В ілюстраціях досягнення цивілізації найчастіше змальовуються «вінтажно»: якщо корабель, то парусник, якщо потяг, то неодмінно паровоз. 

Кілька букварів приємно вирізняються серед решти. Найсучаснішим серед них видається згаданий підручник Олени Іщенко та Світлани Логачевської зі стильними ілюстраціями цілої групи дизайнерів, які правдиво відтворюють сучасні реалії. Доволі збалансованим щодо урбаністичного/заміського є буквар І. Большакової та М. Пристінської з ілюстраціями Ольги Рибцової (Ранок, 2018), а також підручник Миколи Вашуленка та Оксани Вашуленко (ВД «Освіта», 2018), де ім’я ілюстратора не вказано. У цих книжках замість майже всюдисущих сільських пейзажів і дикої природи бачимо музеї й океанаріуми, а діти грають не тільки на сопілках, а й на віолончелі.

Суттєвою рисою ілюстрацій значної частини букварів є надмірне акцентування на народній культурі: персонажів найчастіше змальовано в народних строях та тлі ідилічних пейзажів української минувшини з вітряками, мазанками під стріхою, поруч із запряженими волами абощо. Візульне закріплення культурних маркерів у свідомості дитини надзвичайно важливе, однак у такому випадку часто маємо справу зі зловживанням, часто — наївним кітчем, несмаком.

Кілька букварів містять ідеологічно неприпустимі візуальні елементи: персонажів у російському народному вбранні під виглядом українського, радянського Діда Мороза, російську Масляну, етично сумнівне зображення дельфінарію чи цирку з тваринами тощо. Постає питання, в який спосіб подібні ілюстрації й окремі тексти до них змогли отримати схвалення фахівців МОН?

Кітч візуальний у букварях подекуди (не менше, ніж у 4-х букварях з 11) сусідить із кітчем вербальним та надмірним дидактизмом. Ідеться про знайомі більшості батьків ще зі шкільних «лінійок» пафосні рядки про любов до школи та подібні на зразок класичного вірша Іванни Блажкевич: 

Вересень щедро сонцем зігрітий.

В школи повсюди сходяться діти.

Квіти барвисті в них у руках,

Вогники щастя ясніють в очах.

Гендер, інклюзія, розмаїття, релігійна заангажованість

Лише незначна частина аналізованих букварів достатньо «свідома» щодо такого важливого питання, як рівні права та можливості для всіх членів суспільства, а також їхнє справедливе представлення в текстах і малюнках. 

Зображення людей з інвалідністю подибуємо лише у 2 підручниках з 11, дітей з відмінним кольором шкіри в українському контексті — в одному. Більшість букварів описує і змальовує головно один тип родини. Це повна сім’я з татом, мамою, кількома дітьми, дідусями й бабусями, як у вірші Варвари Гринько:

Мама, тато, дід, бабуся —

Всіх назву, не помилюся.

Старший братик і сестричка —

В нас сімейка невеличка.

Не спиняйте, бо зіб’юся:

Мама, тато, дід, бабуся,

Старший брат, сестра і я —

Отака моя сім’я!

Щодо релігії, то хоч українська школа залишається світською, у більшості букварів дітям розповідають про християнські релігійні свята: Великдень, день святого Миколая, Різдво. Це допустимо з пізнавальною метою в культурологічному аспекті, але тоді вимагає розповіді й про іслам, юдаїзм, агностицизм та под. 

Іще одне болісне питання для букварів — розподіл гендерних ролей. У більшості аналізованих підручників чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчат зображено доволі консервативно: мами, бабусі й дівчатка готують, вишивають, плетуть, саджають квіти, читають казки, а чоловіки, дідусі й хлопчики майструють, працюють за ноутбуком, рибалять, вивчають книжки про техніку тощо. 

Хороші винятки стосовно цих усіх спостережень — уже згадані букварі Іщенко/Логачевської, Вашуленків, частково — Большакової/Пристінської. Тут бачимо і татів за плитою, і бабусь за лептопами, також ці книжки нейтральні щодо релігійного питання, уникають пафосу й моралізаторства.

Підсумувати спостереження хочеться кількома гіпотезами. Найперше, видається, що певна частина укладачів і видавців українських букварів зразка 2018 року схильна до часткового паразитування на виданнях попередніх років без сутнісного їх переосмислення — це стосується як текстів, так і малюнків. По-друге, схоже, що фахівці, які схвалюють найбільш сумнівні видання для використання у школах, не надто уважно їх читають або ж недостатньо кваліфіковані для такої роботи. По-третє, і це безперечний плюс, серед представлених на вибір учителя букварів можна знайти й кілька гідних уваги видань (і можна навіть пустити позавіч той факт, що з якогось дива всі згадані українські букварі — це двотомники). 

Остання риса — схильність до надмірного дидактизму й пафосу — стала таким невіддільним елементом шкільного життя, що часто навіть сприймається за своєрідний освітній стандарт. 

Читайте також: Нова українська школа: свідоме читання, а не конкурс на швидкість