Українську книжку тріумфально видали за кордоном! А що з нею стається далі?

Минулий рік був безпрецедентний за кількістю українських книжок, які в перекладах на інші мови вийшли за кордоном. За даними Українського інституту книги, іноземці купили права на понад 230 книжок українських авторів. З одного боку, через війну увага до України посилилася, в іноземців зріс інтерес до історії і культури українців, і видавці кинулися задовольняти попит своїх читачів. З іншого боку, багато видавців публікувало ці книжки на знак підтримки України чи своїх колег. Але не можна недооцінювати вплив конкурсів на гранти, які були запущені 3 року тому, і які мають довготривалий ефект. 

Нещодавно УІК продовжив терміни подання на свою програму підтримки перекладів Translate Ukraine, а програма ЄС House of Europe оголосила відкриття нового конкурсу грантів на переклад та видання художніх та науково-популярних книжок. 

Ми ж вирішили, що це гарні приводи поговорити не лише про кількість заявок, які пройшли, чи видавців подалися на гранти, а відверто поспілкуватися з минулорічними переможцями про життя українських книжок після їхнього виходу за кордоном. Як знаходять своїх читачів, чи стають першими ластівками в подальших партнерствах. Чи це вихід заради виходу, чи закордонні видавці готові вкладатися у промоцію українських авторів?

Близько двох років тому, 2021 року, ще до того, як Росія розпочала своє кровожерливе широкомасштабне вторгнення в Україну, я отримав електронного листа від програми House of Europe («Дім Європи») з каталогом-вибіркою сучасних українських авторів і письменників. Книга Софії Андрухович «Фелікс Австрія» також була в переліку. Ми з перекладачкою Райною Камберовою вирішили, що роман Андрухович — робота високої літературної якості, гідний виклик для будь-якого хорошого перекладача та будь-якого амбіційного видавництва, і неодмінно зацікавить болгарських читачів. Це стало основною причиною вибору цієї книжки. 

Книга Софії Андрухович, хоч і йдеться в ній про кінець XIX — початок XX століття, коли Україна перебувала в складі Австро-Угорщини, органічно вписалася у нашу серію «Сучасної європейської літератури». Ця історія співіснування та стосунків між двома жінками, пані та її служниці, має сучасний стиль написання та містить чимало постмодерністських елементів. Це, по суті, психологічний роман, глибоке розітнення свідомості молодої жінки, яка живе з тягарем минулого її родини.

А ще мене, як видавця, дуже зацікавив неймовірно деталізований опис стилю життя й побуту людей кінця XIX — початку XX століття на території тодішньої України.

У голові одразу виникла паралель із романом угорця Шандора Марая «Сповідь міщанина», в якому автор описав свої дитячі роки, а потім юність і доросле життя аж до тридцяти років, проведені у рідному місті Кошице та на обширі всієї Європі. Австро-Угорщина, до складу якої тоді входила Україна, — це мультикультурний простір, зі своїми прогресивними ідеями й устремліннями. Щодо ментальності та якостей українських персонажів у книзі, то я б сказав, що слов’янська ментальність впізнавана і близька нам, болгарам.

До того ж раніше ми вже публікували роман Любка Дереша «Культ» у серії художньої літератури Zero Zone («Нульова зона»). «Фелікс Австрія» з’явився у серії Modern European Literature («Сучасна європейська література»).

Як я вже казав, 2021 року в серії спекулятивної фантастики, детективу та нетрадиційних жанрів «Нульова зона» вийшов роман Любка Дереша «Культ». Ця книга, власне, дебютна для автора, є надзвичайно цікавою як підхід до розвитку жанру фентезі, тому вважаю її цінним внеском у нашу видавничу серію. І я, до слова, читаючи «Культ», одразу згадую Миколу Гоголя та його повість під назвою «Вій». 

Я все ще сподіваюся, що автор приїде до нас із візитом, що може підвищити цікавість до видання. Водночас я не вважаю, що лише продажі є критерієм якості літературного твору і того, чи варто його видавати або перекладати іноземною мовою. Після виходу в світ кожна книга починає жити власним життям. Цілком можливо, що через сто років, навіть за умови рідкісних перевидань, вона матиме більшу популярність, ніж тоді, коли вийшла друком уперше. 

Крім художньої літератури, в Ergo я хотів би перекладати й публікувати українську публіцистику та поезію, сподіваюся, що незабаром у мене з’явиться така можливість.

Ergo — маленьке приватне видавництво, засноване мною. За професією я, крім того, що видавець, ще й перекладач, і саме на цьому ґрунті зародилася моя цікавість до видавничої справи. Моє перекладацьке портфоліо налічує понад двадцять книжок угорських письменників і поетів у перекладі на болгарську. 2015 року президент республіки Угорщина нагородив мене Золотим хрестом «За заслуги» за мій вклад у промоцію угорської культури та літератури. Рішення, що друкувати у видавництві Ergo, а зараз це близько трьох сотень тайтлів, приймав я, проте, звісно, час до часу допомагали інші видавці, читачі, перекладачі й просто прихильники. Книжки, які ми видаємо, повинні мати літературну цінність, відкривати містки до інших народів і культур, учити важливих речей і метафізичних цінностей. Це основні критерії вибору книжок, які з’являться у видавництві Еrgo.

Ми дуже хочемо промотувати книжку, а також запросити Софію Андрухович до нас у Болгарію, проте зараз думаю, що без допомоги ззовні реалізація цієї події не буде можливою. Наразі ми спілкувалися з представниками Кафедри української філології, на якій викладає Райна Камберова, перекладачка роману, а також із організаторами Міжнародного фестивалю в Софії, і я сподіваюся, що отримаємо позитивну відповідь і фінансові можливості запросити Софію Андрухович у Болгарію. У той самий час промоції допоможе фільм «Віддана» Христини Сиволап, знятий за мотивами роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія», який нещодавно показували по національному болгарському телебаченню.

«Танець смерті» Ігоря Михайлишина порадив перекласти хороший товариш Ігора, Мілда Гоштаутайте, член Союзу стрільців Литви, соціальний активіст, який наразі часто мандрує між Литвою та Україною, куди возить гуманітарну допомогу. У нас було інтерв’ю про його місії в Україні та книжку Ігора.

Нам знадобився приблизно рік для перекладу. Для перекладачки Беатріче Белявців основним викликом стала воєнна термінологія та військовий жаргон, яких часто навіть не існує в литовській мові, тому допомагав консультант Нерімантас Тарабільдас, а також і сам автор. На початку роботи Ігор Михайлишин розповів про характери головних героїв книги (Камаз, Лермонтов тощо), особливості мови, а також відповідав на безліч питань, які стосувалися описаної військової техніки та принципів її роботи.

Зараз ми міркуємо про другий наклад книги «Фуга «119» Ігора Михайлишина, проте наразі це на стадії зважування.

Нам приємно було бачити, що під час Вільнюського книжкового ярмарку книгу Ігора представили у просторій залі з великою кількістю глядачів.

Захід за участю українського автора відвідала знана журналістка Ріта Мілюте, яка потім запросила Ігора на своє телевізійне шоу, після чого продажі книги стрімко зросли.

Окрім того, ми маємо інтерв’ю з Ігорем у литовській пресі, а також участь у телевізійному шоу та літературному фестивалі «Paviljono knygų savaitgalis».

Ми активно просували книжку в наших соціальних мережах. Переклад цього твору увійшов у короткий список найкращих перекладних книжок року у Литві.

З 2007 року Fraktura стало хорватським видавцем Юрія Андруховича, коли ми надрукували його есей «Моя Європа». Роман «Радіо Ніч» — четверта книжка Андруховича, яку ми видали. Сеід Сердаревіч, наш головний редактор, отримав на розгляд рукопис. Як видавництво ми залюбки стежимо за авторами, яких видаємо, та їхньою творчістю і завжди раді продовжувати публікувати їхні нові твори. Роман «Радіо Ніч» припав до душі нашій редакції, до того ж ідеально вписався в наш видавничий план, тому ми вирішили видати його, ставши одним із перших видавництв, які купили іноземні права на цей текст.

Ми є одним із найбільших видавництв у Хорватії, тому отримуємо багато рукописів і пропозицій – як від хорватських авторів, так і на переклад. Кожен твір завжди читає редакційна команда Fraktura, щоб перевірити, чи відповідає він нашому видавничому портфелю. Більшу частину нашого видавничого плану складає художня література, близько 70% — це переклади з мов усього світу. Ми зосереджені на якісній літературі та історії, про які варто розповісти.

Роман «Радіо Ніч» був для нас важливим, оскільки оповідає про диктаторські режими й свободу слова, а це саме ті теми, що відгукуються хорватським читачам.

Прекрасним у книжці є те, як майстерно під однією обкладинкою Андрухович поєднує музику, пригоди й трилер, усе написано в поетичному, вишуканому стилі. Політичні теми книжки допомагають читачам відчути зв’язок і зрозуміти українців та українську історію набагато ліпше. Меседж «Радіо Ніч» про те, що всі, кожен по-своєму, борються й повинні боротися за правильні речі в житті, є неймовірно правдивим.

Юрій Андрухович є найпопулярнішим українським письменником серед читачів у нашому портфоліо; їм особливо припав до душі його роман «Лексикон інтимних міст». Невдовзі ми плануємо надрукувати антологію українських авторів, до неї увійдуть твори Юрія Андруховича, Софії Андрухович, Мирослави Барчук, Станіслава Асєєва та інших. 2024 року ми також плануємо видати «Карбід» Андрія Любки.

Після публікації в Хорватії, «Радіо Ніч» рекламували в соціальних медіа та книгарнях по всій країні, помічною також стала розмова між редактором книжки та одним із перекладачів.

У результаті багато літературних критиків хвалили книжку та увага до твору була значною, було й інтерв’ю з автором, що виходили у друкованих журналах.

Видавництво Fraktura є одним із організаторів Всесвітнього літературного фестивалю, що відбувається в Загребі у вересні, і цього року він пройде одинадцятий раз. Юрій Андрухович буде одним із гостей, там буде презентовано та промотовано книгу для широкого загалу. Нам подобається висвітлення виходу книги, ми також сподіваємося, що в наступні місяці буде більше.

Ми дуже полюбляємо книжки, що приносять дещо нове, експериментальне, себто літературу, що розсовує кордони. «План порятунку України» Леся Белея саме така. І багато хто в Польщі не вважає художньою, а радше репортажем. У першому огляді, надрукованому польською, критик Конрад Янчура зазначив: «Це найкраща книжка для людей, які мало знали про Україну до війни, проте хотіли б дізнатися яким було життя там останніми роками. З чим зіштовхнулися росіяни та що вони знищили. Це також взірець можливостей української прози, що характеризується стислими формами, короткими, гострими реченнями та експресивно розставленими акцентами».

Книжка має дуже хороші огляди, була також передача на популярному радіо TOK FM. Польська критикиня Melancholia Codzienności написала: «Читаючи «План відновлення України» я сміялася буквально кожні дві хвилини. Це прекрасна збірка. Вона дозволяє розслабитися, не думати ні про що, покращити настрій, навіть якщо часом це сміх крізь сльози. Мені б хотілося, щоб таких книжок на видавничому ринку було більше».

Книгу рекомендували Зємовіт Щерек, польський письменник і великий знавець України, та Юрій Завадський, український поет і видавець, полонофіл із Тернополя. Про них обох згадується у книзі: Зємовіт Щерек – перекладач кількох оповідань (разом із Александрою Бжузі та Мацеєм Пьотровським), а Юрій — агент письменника. Так, я сам мав багато контактів з українськими письменниками та видавцями. Колись давно був залучений до стипендії Homines Urbani у Кракові, де ми опікувалися багатьма українськими письменниками, знайомили їх із краківською та загалом польською літературою. Я багато разів бував в Україні на книжкових ярмарках, фестивалях, майстер-класах (у Львові, Тернополі, Дніпрі та Києві). Я дуже люблю і ціную Україну та українську культуру, маю багато друзів серед українців, викладаю українську мову українським студентам, а часом викладаю українську літературу польським студентам.

2019 року разом із дружиною Олею ми провели свій медовий місяць в Україні, на Гуцульщині. Я навіть написав книгу (художню/репортажну) про цю подорож. Вона називається «Romantika» і побачила світ 2021 року у видавництві Czarne.

Колись у нашому журналі про культуру Ha!art ми друкували багато української літератури. 2011 року видали антологію «Cząstki pomarańczy. Nowa poezja ukraińska» у перекладі Анети Камінської. Саме з цієї книжки польська інтелігенція дізналася про новітню українську поезію. 2016 ми видали роман «Dziesięć słów o Ojczyźnie» («Десять слів про батьківщину») Олексія Чупи, українського письменника з Донбасу, у перекладі Катажини Котинської. У найближчому майбутньому ми збираємося перекласти ветеранську літературу, «Грязь *khaki» від письменника та солдата Сергія Сергійовича Сайгона.

2018 року я брала участь у стипендійній програмі для видавців у Стамбулі, де я й познайомилася з Іваном Федечком з Видавництва Старого Лева, українськими видавцями Романи Романишин та Андрія Лесіва. Саме він показав мені книги «Я так бачу» та «Голосно, тихо, пошепки», і я одразу буквально закохалася в них. Повернувшись додому в Копенгаген, показала ці видання своєму колезі, який також був дуже схвильований. Через кілька тижнів вони виграли премію Bologna Ragazzi Award у категорії нон-фікшн, і тоді у нас не залишилося жодних сумнівів, що ми повинні видати їх у себе. Коли Романа та Андрій створили свою наступну дитячу книжку під назвою «Куди і Звідки», цілком природно було продовжити нашу співпрацю. Ми дуже пишаємося тим, що є їхніми данськими видавцями, адже вони випускають дитячі книжки надзвичайно високої якості.

Коли приймаємо рішення, видавати книгу чи ні, то значною мірою покладаємося на ілюстрації та загальний вигляд книги. Наша прискіпливість і вибірковість частково зумовлена тим, що ми невелике видавництво, в якому працює лише двоє людей. Ми не видаємо багато книжок на рік, а тому, коли обираємо щось, то воно має ідеально вписуватися в нашу лінійку. Видаємо ми здебільшого дитячі книжки і спеціалізуємося на нон-фікшні. Ми прагнемо, щоб наші книжки були гарними, проте водночас і відмінними від інших. Робота Романи та Андрія з кольорами Pantone спочатку зачепила нас, але тактильні відчуття в їхніх роботах займають чільне місце: дуже важливо, який папір і яка палітурка використовується, які відчуття виникають, коли тримаєш книжку в руках. Це має велике значення також для нас, коли обираємо, які іноземні книги хочемо видати, або коли ми розробляємо наші власні оригінальні книги в Данії.

Ми нещодавно видали «Я так бачу», «Голосно, тихо, пошепки» та «Куди і Звідки» Романи та Андрія, а зараз у процесі перемовин покупки данських прав на деякі їхні старіші роботи у «Видавництві Старого Лева».

З моменту виходу у січні книжка отримала дуже позитивні відгуки від трьох найбільших газет Данії. Кілька популярних профілів Instagram, які спеціалізуються на дитячій літературі, опублікували свої рецензії на неї.

Перш ніж книга побачила світ, вона вирушила в таке собі турне по всіх книгарнях Данії, щоб вони мали можливість зробити попереднє замовлення. Своєю чергою це означало, що багато книгарень мали її на своїх полицях у день виходу. Бібліотеки теж вподобали цю книгу, і я наважуся сказати, що примірник можна знайти майже в кожній бібліотеці Данії.

Цього року ми плануємо взяти участь щонайменше у двох більших ярмарках, де зможемо безпосередньо представити книгу читачам, на що ми, звісно, очікуємо з нетерпінням.

Гранти на переклад від House of Europe покликані підтримати українських видавців, що неймовірними зусиллями продовжують працювати в умовах брутального повномасштабного російського вторгнення, а також їхніх колег з ЄС та Великої Британії, адже за останній рік інтерес до української книги за кордоном значно зріс. 

Заявки можуть подавати видавництва або видавничі ФОПи, що зареєстровані в Україні чи ЄС. Отримати більше інформації про конкурс та подати заявку можна на сайті House of Europe. 

House of Europe («Дім Європи») — програма, що фінансується Європейським Союзом, створена для підтримки професійного та творчого обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС і Великій Британії. Вона зосереджена на культурі й креативному секторі, освіті та роботі з молоддю, соціальному підприємництві, медіа.

Стаття створена у партнерстві.