Український поет майбутнього: як Ґео Шкурупій випередив своє століття

Якби в XX столітті в нашій мові існувало слово «краш», то саме ним молоді письменниці називали би Ґео Шкурупія. Харизматичний чоловік із темним густо-хвилястим волоссям, високими вилицями, рішучим поглядом — справжній інтелектуал-бунтар — був душею компанії та приваблював оточення природним шармом.

Аби зрозуміти його, варто уявити втілення авангарду в людині. Ґео був одним із тих, хто брав участь у формуванні нової української поезії, шокуючи своїх сучасників сміливістю та новаторськими експериментами. Творчість Шкурупія не тільки виходила за рамки традиційних літературних форм — вона екстравагантно ламала їх і створювала нові.

Ґео, Жорж або просто Жора

Нечасто можна натрапити на письменника, який починав зовсім не з редакції, а з залізниці, та чиї кар’єрні кроки супроводжувалися гуркотом вагонів і шумом локомотивів — і геть не шелестом книжкових сторінок.

Однак становлення Георгія Шкурупія — людини, яка виплекала футуризм і стала символом творчої революції, — так і починалося.

Він зростав із матір’ю, яка вчителювала, і татом — машиністом залізниці. Хлопчиком він не називав назви міст і сіл, у яких жив у дитинстві, замість цього говорив про залізничні станції — Бендери, Флорешти, Балта… Переїзди, зустрічі з різними людьми, мінливість життя біля колії стали частиною його світогляду — динаміка та швидкість закріпилися центральними категоріями і в його творчости.

Уже з юности Георгій обрав собі екзотичне псевдо — Ґео. Це не було випадково: як справжній футурист він прагнув вирватися з буденности та навіть власне ім’я перетворити на символ експерименту, як зробив і Михайль Семенко (що від народження був Михайлом). До речі, близькі кликали Шкурупія теж доволі оригінально: для друзів він був Жоржем — відголос французької культури в українському інтелектуальному середовищі. А от рідні називали просто й лагідно — нашим сучасним звиклим Жорою.

Король без диплома

У віці десяти років Ґео з родиною осіли вже в столиці, де той пішов до різночинської гімназії (там навчалися діти різних соціяльних верств). Тим часом події в країні стрімко пожвавлювались. У 1917 році відбулася Лютнева революція, що дала поштовх до початку визвольних змагань в Україні. Для підлітка, який тільки починав відчувати себе частиною суспільства, це був разючий досвід. Україна прагнула незалежности, новостворена Центральна Рада ухвалила рішення, що мовою публічного звернення першого українського парламенту має бути українська, а в школі почали вводити нові уроки, зокрема історію України. Люди розділились на два табори — значна частина виступала проти нововведень, вбачаючи в цьому загрозу чи насильницьке нав’язування української культури.

І хоч дитинство Ґео минало в постійних переїздах, проте хлопець у свої 14 свідомо обрав шлях українізації. 

По закінченню гімназії Шкурупій вступає на медичний факультет. А втім, університетські стіни не втримали хлопця. Лекції, конспекти, анатомічні атласи? Не для Ґео. Він швидко кидає навчання і пробує щось нове — цього разу Інститут зовнішніх відносин. І знову історія повторюється: за два місяці він полишає здобуття вищої освіти.

Шкурупій навіть пробував піти батьковою дорогою, трохи попрацювавши на рейках. Але швидко зрозумів: рух потяга — не те, що йому потрібно; його цікавили рух думки, сплеск мистецтва і вибух емоцій.

Зрештою, Ґео обрав творчий шлях замість вищої освіти. Уже пізніше, під час випуску першої збірки футуристичних віршів, поет сам охрестив себе Королем Футуропрерій, так і ставши королем без диплома. І навіть без нього він здобув справжню освіту — життєву, мистецьку, революційну.

І згодом життєвий потяг таки привів його до дверей редакції газети «Більшовик» та письменницького світу.

Літературні колаборації

Уже 17-річним Ґео приєднався до літературної групи «Ґроно» завдяки знайомству з поетом Валер’яном Поліщуком — співзасновником організації. Для молодого — наймолодшого зі всіх учасників — Шкурупія це була золота можливість потрапити до кола однодумців. Завдяки «Ґрону» та його однойменному літературно-мистецькому альманаху Шкурупій дебютував у літературі в 1920 році, коли опублікував перші прозові твори «Ми» і «В час великих страждань».

З часом Шкурупія тільки більше магнітили різноманітні творчі об’єднання. Він устиг побувати членом і «Комкосмосу» («Комуністичний космос», для них була важлива соціяльна доцільність), і «Аспанфуту» (асоціяція футуристів, вони заперечували роль класичної спадщини), і «АсКК» (асоціяція комуністичної культури, представники якої допускали використання мистецтва як засобу агітації і пропаганди), і ВАПЛІТЕ з Миколою Хвильовим на чолі (об’єднання, яке вважається центром Українського відродження 20-х років).

Ключовим стало знайомство з головним провідником українського футуризму Михайлем Семенком, який тоді був очільником футуристичної групи «Флямінґо». Невдовзі Шкурупій став її членом і правою рукою Михайля.

Зламати канони

На той час Семенко вже встиг здобути репутацію провокатора та лідера-новатора української літератури, його епатажні вірші й гучні маніфести буквально струснули літературне середовище. Ґео, молодший на десять років, прийшов до футуризму з бажанням не просто відтворювати вже наявні ідеї, а розвивати їх. Зустріч поетів була вкрай закономірною — обидва прагнули порвати зі старими традиціями й творити нову літературну реальність.

Шкурупій у своїй публіцистиці окреслював, що таке футуризм, так:

Футурист — це шибеник, графоман, бездара. Обивателеві не подобається, мистецький твір не гармонує з його смаком, з його лагідненькою психікою — це футуризм.

Якщо в 1914 році Семенко створив «кверофутуризм» (від слова «кверо» — прагнення вперед, до невідомого) всупереч усім тодішнім поетичним канонам, маючи тверде переконання, що поезія більше не може бути «плачем за минулим», а має рухатись у бік урбанізму 1 інновацій, то Ґео пізніше запровадив власний термін «панфутуризм».

Це було його способом сказати, що український футуризм не має меж: він більший, всеохопний і водночас національний та міжнародний — саме тому обраний префікс «пан», що вказує на повне охоплення будь-чого. Шкурупій відстоював, що українська культура може й повинна бути частиною глобального контексту.

Важливим майданчиком для пропагування ідей панфутуризму став журнал «Семафор у майбутнє». Видання стало маніфестом, місцем для експериментів, де панфутуристи могли втілювати найсміливіші ідеї.

Символічно, що семафор у поезії Шкурупія — це не просто залізничний образ, а вказівник шляху вперед. Фактично він став символом футуристичної епохи, яка кличе до нових горизонтів. Ідея семафора і швидкости стала метафорою для всього руху: футуризм не мав часу на минуле — він мчав на всіх парах у майбутнє:

У всі кінці гадюками
розлізлися рельси…
І стоїть залізна вулиця:
не проїхати, не пройти!
А вагони під откосами
колесами
фанатично моляться старому богу…
І семафори руки простягнули
до неба
з одчаю…

…І тільки ми бадьорими ранками,
зриваючи м´яту й руту
пісень,
йдемо по залізних шляхах!
Тільки нам одкрито
семафори в майбутнє!..

Читайте також: Тренд на українську класику: було, стало й кого забули видати

Мистецтво реклами

Уже в 1922 році у свої 19 Шкурупій видав першу поетичну збірку з назвою «Психетози. Вітрина третя», а за рік опублікував ще одну — «Барабан. Вітрина друга». Поет умів робити так, щоб його книжки запам’ятовувалися. Одна з причин цього — майстерність у назвах книжок: тут читалась гра, яку так любили футуристи, — порядкові номери не мали логіки, і це підбурювало до купівлі.

Відсутність великих літер, авторська пунктуація проти правил, незвичні блоки шрифту, що ніби «вибігають» за межі сторінки — оформлення у першій поетичній збірці створювало враження, що перед читачем не просто текст, а справжній мистецький об’єкт.

Один із найбільш показових віршів «Геометрія» переносить у світ технологічної ідеалізації та символізує нові форми суспільного життя. Лінії, кола, трикутники й квадрати тут візуалізують сучасне місто, яке буквально з’являється на голій площині.

лінія циркуль
коло
троєкутник в квадрат
дививсь
от на голій площі
виникло місто
поривання кутів до неба
масиви квадратів уземлю
троєкутник на куб
ромб
башта
конусом вріжеться в око
тумб дамб тумб домб

Другу збірку Шкурупія, «Барабан. Вітрина друга», 1923 року, можна вважати програмною для футуризму. Тут з’являються ключові теми: урбаністика, антиестетизм і навіть еротизм. Останнє в контексті 1920-х років було справжнім викликом для пуританського суспільства та, що ще важливіше, яскраво відрізняло український футуризм від авангардного руху в инших культурах: коли італійські чи російські футуристи захоплювалися винятково темами індустріялізації і урбаністики, український напрям відрізнявся своєю глибиною, включенням інтимної лірики та чуттєвости.

Особливістю еротичної лірики Шкурупія є те, як він використовує футуристичні мотиви для опису інтимних переживань. Образи міста, бетону і каменю зустрічаються з поетикою тілесности. Поетичні образи у текстах підкреслено тактильні — читач ніби відчуває тепло дотиків, тремтіння губ чи натиск долонь.

Напівзаплющені очі,
коли вогкість вуст п’ю…
Волосся розкуйовджене клоччя
пахне буйною пусткою.

Тільки ноги й тіло,
наче хтось вином налляв…
Над нами стоїть будинок химерним Вієм
і тумби вихиляються гномами.

Шевченко — перший футурист?

Ще одним провокаційним кроком Шкурупія була спроба «реабілітації» Шевченка для нових поколінь. Аби зрозуміти, чому футуристів так зачіпала постать Тараса, важливо згадати, як українська культура того часу його висвітлювала. Шевченко, символ української національної ідентичности, був священно ідеалізований. Його образ надмірно спрощували, зображали в ролі мученика нації, незмінного борця за народ — і в цій іконографії Шевченко перестав бути людиною, ставши мітологічним символом.

Уривок із памфлету «Реабілітація Т. Г. Шевченка»:

З уквітчаних
бездарністю «Просвіт»,
з культури,
що заплуталась в рушниках,
вийшов Ваш,
Тарасе Григоровичу,
плаксивий портрет
у широкий світ
на сміх і на жах!..

У своєму памфлеті «Реабілітація Т. Г. Шевченка» Шкурупій іронічно висміяв стереотипи про Кобзаря, прагнучи очистити постать класика від народницьких нашарувань.

Зрештою, цей текст — не стільки реабілітація, скільки переосмислення Шевченка. Це спроба поглянути на митця як на людину, що завжди випереджала свій час, і яка, можливо, могла б стояти поруч із футуристами, дивлячись у майбутнє.

Критикуючи народництво та ідеалізацію постати Шевченка, Шкурупій показує, як глибоко вкорінені культурні стереотипи можуть знецінювати реальне значення митців. Він навіть мріяв написати роман про Шевченка. Власне, він і почав писати, давши назву «Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка», але так і не встиг закінчити, зупинившись на 5 розділах.

Стильовий експериментатор: від поезії до прози

Футуристи передусім відомі своїми віршами, однак у Шкурупія можна знайти також багато якісної прози. Перші спроби в прозі відбувались між 1925 і 1930 роками. У цей період вийшли його книжки «Переможець дракона», «Штаб смерті», «Тисяча пройдисвітів» та инші.

Оригінальним прикладом експериментів з формою є роман «Двері в день», де окремий розділ «Подорож по Дніпру» був перероблений із газетного репортажу, який письменник створив для журналу «Нова ґенерація». У «Тисячі пройдисвітів» автор уводить у сюжет морського вовка, який не може повернутися додому після важкої ночі. А в романі «Жанна-батальйонерка» Ґео сміливо вводить новий тип жінки, далекий від традиційного образу. Його Жанна — молода ідеалістка, яка рветься на передову під час Першої світової. Шкурупій створив героїню, яка виступила проти традиційних уявлень про жіночність і скромність, уособлюючи незалежність та революційний запал.

Терорист-контрреволюціонер

Навіть попри те, що твори футуристів не були спрямовані проти чинної влади більшовиків, футуризм в Україні становив проблему для радянської влади через свою новаторську естетику, непокору усталеним канонам і спротив будь-яким спробам стандартизації культури. Представники руху мимохіть протистояли радянським нормам, які вимагали простоти, масовости та повної підпорядкованости партійній ідеології.

Що більше Шкурупій занурювався в реалії Радянської України, то більше розумів, що омріяне «світле майбутнє» перетворюється на жорстокий тоталітарний режим. Самогубства Миколи Хвильового та Миколи Скрипника, Голодомор, що вирував по країні, початок масових чисток інтелігенції — все це змушувало Шкурупія й инших футуристів зіткнутися з гіркою реальністю.

3 грудня 1934 року радянська тоталітарна машина дісталася й до Ґео. Його арештували в Києві за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН» — класичний приклад того, як радянський режим перетворював найкращих українських митців на ворогів народу.

На судових засіданнях Шкурупій намагався відстояти свою невинуватість. Він подавав скарги на неправомірні методи слідства, детально пояснюючи, що його показання були сфальсифіковані під тиском, та відкрито заявляв про маніпуляції слідчих НКВС.

Шкурупій отримав 10 років виправно-трудових таборів. Він потрапив на Соловки, а його дружину Варвару та сина Георгія депортували з Києва як родину ворога народу. Але навіть Соловки не були кінцевою зупинкою для Ґео. У 1937 році, коли репресії досягли піка, його справу переглянула «особлива трійка» НКВС. Цього разу вирок був безповоротним — розстріл.

У 34 роки Шкурупія вбили. Точне місце поховання поета досі невідоме. За 19 років, після смерти Сталіна в 1956 році, за заявою дружини, радянський режим переглянув його справу та посмертно реабілітував письменника. Це був акт формальної справедливости, яка вже не могла повернути ні життя, ні втрачений час.

Як тексти Шкурупія стали саундтреком сьогодення

Ґео був не лише бунтарським письменником-новатором свого часу, а й автором, чия творчість ідеально вписується в сучасний контекст. Його тексти знаходять нове звучання навіть після ста років від написання.

Артем Пивоваров, відомий альбомом «Твої вірші, мої ноти», взяв вірш Шкурупія «Барабан печалі» та створив на його основі спільний трек зі співачкою Klavdia Petrivna. Їхня пісня отримала назву «Барабани» та стала частиною великого проєкту, метою якого було показати українську поезію крізь призму сучасної музики.

Та це не єдиний випадок, коли творчість Ґео Шкурупія заграла сучасними нотами: є ще проєкт від Мистецького арсеналу — «Футуромарення», створений за участи Сергія Жадана та Юрія Гуржи. У рамках нього Шкурупієві тексти знову отримали нове життя, ставши основою для вкрай оригінальної музичної композиції.

Футуристи, зокрема і Шкурупій, прагнули заглянути в майбутнє, створити мистецтво, яке відповідало би духу технологічного прогресу. І тепер, століття потому, вони перероджуються в музичних проєктах, кидаючи виклик часу. Їхня поезія звучить так, ніби була створена спеціяльно для сучасної сцени, втілюючи ідеї ритму, модерности та нового світогляду. «Барабан печалі» в музиці XXI століття — символ того, що мистецтво не має часових рамок, а Ґео Шкурупій як був, так і залишається неповторною постаттю в українській культурі.

Література

1.  Вибрані твори / Ґео Шкурупій; упор. Ольга Пуніна, Олег Соловей. – К. : Смолоскип, 2013. — 872 с.
2.  Ґео Шкурупій : [біографія, оповідання, вірші] //Соловецький етап : антологія / уклад. Ю. П. Винничук. – Харків : Фоліо, 2018. – 127-153 с.
3.  Данькевич Ю. Ґео Шкурупій: художня творчість і константи образного мислення (20-ті роки ХХ століття) // Рідна школа. – 2004. – № 12. – С. 26-29.
4. Козир О. Ґео Шкурупій у періодиці 20-х – 30-х років / О. В. Козир // Українська періодика: історія та сучасність. – Х. : Харківськ. держ. ун-т, 1998. – С. 70-76.
5. Цимбал Ярина. Шкурупій від А до Я. Біографія [Електронний ресурс] // Український тиждень. — 2018.

Читайте також: Жонглювання літературою і фокстроти компромісів Миколи Бажана