Уроки літератури в Україні часто перетворюють читання на пошук «правильної відповіді» — експерти

Шкільний досвід читання часто формує ставлення до книжки як до обов’язкового завдання, а не як до самостійної читацької практики. Про це йдеться в аналітичному звіті Gradus Research і Міністерства культури України «Дослідження інструментів залучення читачів книжок в Україні».

Звіт підтримує раніше отримані з соцопитувань, що найбільш стійким бар’єром до читання є не ціна книжки і не дефіцит часу, а відсутність читацької звички як усталеного поведінкового патерну. Якщо звичка не сформована, людина щоразу має свідомо обирати читання в конкуренції з іншими формами дозвілля, які потребують менше зусиль. 

«Звичка – це автоматизована поведінка, що не потребує свідомого вибору щоразу. Якщо вона не сформована, людина змушена кожного разу приймати рішення на користь читання в конкуренції з альтернативами, що потребують менших зусиль. За відсутності звички навіть наявність вільного часу і доступних книжок не приводить автоматично до читання», — ідеться у звіті.

Дослідники зазначають, що читацька звичка формується переважно через два канали — сім’ю і школу. У сім’ї дитина засвоює поведінку через спостереження й наслідування, а не лише через настанови дорослих. Дитина, яка бачить батьків із книжкою у вільний час, сприймає читання як норму. Дитина, яка бачить дорослих зі смартфоном, отримує інший сигнал, навіть якщо батьки паралельно закликають її читати.

Директорка видавництва «Віхола» Ілона Замоцна наголосила, що звичка до читання не формується лише через вимогу дорослих. 

«Нема звички, вона не формується зі школи, не формується з дитинства, не формується тому, що батьки не читають. Батьки ввечері сідають дивитися телевізор, але відправляють дитину: “іди там почитай”. Це так не працює. Батьки мають показувати приклад собою», — сказала Замоцна.

Другим за значущістю каналом формування читацької звички у звіті називають школу. Водночас дослідники зазначають, що традиційна модель викладання літератури в Україні часто побудована на відтворенні заданої інтерпретації тексту, а не на формуванні власної читацької реакції. Акцент на «правильній відповіді» зміщує читання з практики на виконання завдання.

Шкільний досвід учасники дослідження часто описували як примусовий. У звіті зазначають, що саме такий досвід у частини опитаних визначив тривалу паузу в читанні в наступні роки. «Чесно, мені здається, що я не любив читати, тому що школа змушувала читати іноді те, що тобі взагалі не хотілося», — сказав учасник дослідження.

Керівниця лабораторії дитячого читання BaraBooka Тетяна Стус також звернула увагу на вплив шкільного досвіду на подальше ставлення до книжок. «У великої кількості школярів уявлення про читання складалося й досі складається на основі деструктивного досвіду уроків літератури у школі – із читання нецікавого, некорисного, того, що не відповідає віку. Цей стійкий шаблон неприйняття дуже важко зруйнувати», — сказала вона.

У звіті окремо наголошують, що підліткова аудиторія є мало охопленою, однак аналітично однією з найважливіших. Вік 13–14 років експерти називають критичним для формування читацької звички. У 17–18 років цей процес ускладнюється, адже людина вже має усталені форми дозвілля, які конкурують із читанням.

Засновниця літературної платформи «Фронтера» Елла Яцута зазначила, що саме з підлітками молодшого віку потрібно працювати найактивніше: «Якраз підлітки 13-14 років – це ті, з ким треба працювати найбільш, аби закласти відповідні цінності, допомогти сформувати навички, скерувати до певного напрямку. 17-18-річних вже ризикуєш втратити. Але якщо прищепити звичку читання й аналізу текстів в більш юному віці, через п’ять-більше років зможемо виміряти результат».

Серед альтернатив примусовому читанню у звіті називають структурований час для вільного читання у шкільному розкладі. «Читання не зашите в розклад, воно зашите в домашку. В американській школі є години, де учні йдуть в бібліотеку і читають. Це є в програмі. Навіть якщо це буде одна година на тиждень, регулярно, – може сформуватися звичка», — сказала співзасновниця благодійного фонду «Бібліотечна країна» Тамара Сухенко.

Дослідники також зазначають, що шкільні бібліотеки мають бути не сховищами підручників, а просторами, де учень хоче бути. У розділі про пріоритети для держави йдеться, що трансформація шкільної бібліотеки є одним із найбільш консенсусних пріоритетів серед учасників дослідження.

«Трансформація шкільної бібліотеки від сховища підручників до простору, де учень хоче бути, – один із найбільш консенсусних пріоритетів серед учасників дослідження. Водночас структурований час для вільного читання в шкільному розкладі має стати регулярною практикою, а не обов’язковим до виконання домашнім завданням», — ідеться у звіті.

У дослідженні також зазначають, що книжка має бути присутньою у фізичному і цифровому просторі дитини. Якщо учень у своєму типовому маршруті не зустрічає книгарні, бібліотеки або книжкового контенту, книжка не потрапляє до його інформаційного поля. Це стосується і соцмереж: алгоритми не пропонуватимуть книжковий контент тому, хто ніколи з ним не взаємодіяв.

Як повідомлялося, у 2026 році міністерство освіти і науки України оприлюднило для публічного обговорення проєкт змін до порядку конкурсного відбору підручників, щоб більше шкіл отримували ті книжки, які самі й обрали. У 2025 році українське видавництво вдруге поспіль отримало нагороду премії BELMA за підручник. 

Дослідження охопило 15 «нових читачів» — людей віком від 18 до 60 років, які мали низьку або відсутню читацьку активність у минулому, але протягом останніх одного-двох років повернулися до регулярного читання, а також 26 фахівців книжкового ринку.

Читайте також: 10 + 1 спосіб залучити нечитача до книжок: висновки дослідження Gradus і Мінкульту

Чільне зображення: Andy Ryan / Getty Images