Лабораторія

«Весілля Настусі» Ольги Богомаз: галас і шал у степах Донеччини

21.04.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Ольга Богомаз. Весілля Настусі – Лабораторія, 2023 – 208 с.

Нещодавно у видавництві «Лабораторія» вийшла дебютна книжка копірайтерки, менеджерки з комунікацій Ольги Богомаз «Весілля Настусі». Скоріше повість, ніж роман, цей твір розповідає історію невеликої родини, заразом нагадуючи, якою не так давно була Донеччина, ще не випалена і не знелюднена ворогом… 

Як повідомляє підзаголовок «Весілля Настусі», перед нами «роман про подорож додому». Шлях зі столиці до невеликого містечка на Сході України долають брат і сестра, двійнята – Яра та Олег. Вони давно не були вдома, бо, як це часто трапляється і в реальному житті, колись втекли якомога далі від легкозаймистого сімейного середовища, аби вціліти й будувати самостійне життя, ще довго лікуючи рани дитинства. 

 

Великої дружби між братом і сестрою не було ніколи. Вони йшли поруч, але паралельно, дотримуючись принципу невтручання в життя одне одного. 

 

І от їх – заклопотаних і знервованих – зустрічаємо на київському автовокзалі. Події твору відбуваються 2016 року. В реальності того часу війна відступила. Її бурхливі хвилі відкотились, залишивши по собі блокпости, трохи руїн і сердитих колаборантів, які зачаїлись в очікуванні наступної навали. Яра та Олег вирушають додому, бо мають бути присутніми на весіллі молодшої сестри – Настусі. Потроху авторка книжки починає розплутувати клубок родинних взаємин героїв. Насправді він не такий вже й заплутаний. 

 

За вже згаданою відстороненістю брата й сестри криється біль утрати. Їхній батько, шкільний вчитель малювання й художник-абстракціоніст помер, коли дітям було по дев’ять років. Так склались обставини, а точніше вирішила мама Оксана, що Яра з Олегом не були присутні на похороні. Прощання, що не відбулось, обтяжуватиме їх усе життя. 

Та їхній сум несподівано перетвориться у ненависть. За дев’ять місяців після смерті тата народиться Настуся – донька, якої Оксана вирішить не позбуватись, попри всю важкість ситуації в родині, бо захоче мати когось, хто порятує її саму від туги. Зваливши молодшу дитину на старших, мати перетворить життя підлітків на пекло,  рятуватиме з якого Яру та Олега лише перебування у бабці Анюти й діда Федора – типової для Донбасу пари, здавалося б, непоєднуваних людей, волинянина та росіянки.

 

Образи, гнів, брак любові та порозуміння – геть не той багаж, який хочеться тягнути із собою. Ярі й Олегу важко. Але вони намагаються знайти у подорожі додому певний сенс. Так, Олег прагне краще пізнати батька, знайти його роботи, а Яра хоче звільнитись від пут незадоволення матері та її маніпуляцій. 

 

Брат із сестрою долають довгий шлях, зустрічають різних людей. Здається, що крига між ними тане. Звісно, у скороминучому людському житті ми всі одне одному подорожні, але завжди має бути той, з ким хочеться разом вийти на зупинці, навіть якщо вона не твоя. 

 

Ярі та Олегу не судилось потрапити на весілля. Раптом помирає дідусь Федір. І вже інші турботи, спогади й почуття виходять на перший план… 

 

Дебютну прозу Ольги Богомаз, створену в стилі популярних нині родинних історій із заглибленням у травматичні досвіди, можна назвати вдалою та, звісно, не ідеальною. Авторка добре працює з персонажами, деякі з них подані в розвитку, деякі як цілісність – відчутна до кінематографічності. Втім у книжці є кілька сцен і героїв, які або взагалі є сумнівними для потреб розвитку сюжету, наприклад, епізод із п’яним хлопцем в автобусі та його батьком, або викликають подив обірваністю й нереалізованістю попри яскравий потенціал, як частина з тіткою Ірою. 

Окремо слід згадати про мову твору. Так, в ньому є російська, бо це чесно й реалістично, хоч і неприємно. У «Весіллі Настусі» домінують діалоги, бо розмова в дорозі – це шанс побути якщо не кращою версією себе, то трохи іншою людиною. Але є у творі чудові описи природи. І ось тут важко уникнути фрази про те, що книжка Ольги Богомаз, за словами авторки, хоч і для широкої аудиторії, але східнякам вона буде по-особливому близькою. Бо в тексті – висока блакить неба, глина замість чорнозему, на якій наші бабусі примудрялись вирощувати картоплю та квасолю, і степ… 

 

Підступність степових квітів породжена боротьбою за виживання. Вони твердіють від засухи, щоб не вмирати, вицвітають на сонці, щоб злитися із землею, гострять колючки, як ножі, щоб захиститися від звірів, а щоб насіння не зламало їм хребта, скидають його птахам. 

 

Власне, ця сила виживання відчувається в Ярі та Олегові, які після мандрівки стають ближчими, але ще більше – в Настусі. Перед кожним із них – нові дороги, та головне – розуміння того, що у житті майже завжди є вибір і шанс щось змінити. 

 

Купити книжку

 

Матеріал створено за підтримки ПЕН Україна.