Від сьогодні ти – «Ніщо». Рецензія на роман Кармен Лафорет

Кармен Лафорет, Ніщо / переклад Анни Вовченко – Комора, 2022 – 336 с.

Нещодавно у видавництві «Комора» з’явився переклад класичного іспанського роману 1940-их «Ніщо» Кармен Лафорет. Від твору з такою назвою можна очікувати, що він призначений для юних, але вже безнадійно розчарованих у житті осіб, що переживають чорну меланхолію. Книзі Лафорет і справді місце на книжковій полиці десь поруч із Сартровою «Нудотою», але не лише через похмурі вайби назви. Обидві книжки належать до літератури екзистенціалізму й написані з різницею в 7 років. 

Оповідачка роману – 18-річна Андреа – приїжджає до Барселони вивчати літературу. Вона сповнена сподівань – іще б, на неї чекає велике місто, пригоди, романтика й любовні переживання! Проте на це дівчина сподівається рівно три сторінки, бо потім всі юнацькі мрії перетворюються на ніщо.

В Барселоні Андреа оселяється в родини своєї покійної матері в будинку на вулиці Арібау. Але її кревні виявляються не доброзичливою родиною, про яку в дівчини є приємні дитячі спогади, а кровожерливими привидами, що живцем гниють у рештках колишнього достатку. 

До того ж родина не дає Андреа самовільно вештатись містом. До неї в найкращих іспанських традиціях самоприставляється тітонька-дуенья – за виховання небоги береться надмірно релігійна тітка Анґустіас. Вона намагається не відпускати Андреа ні на крок і виховувати в ній покору, тобто весь час розповідати дівчині, наскільки та невдячна, невихована і взагалі ніщо – сьогодні ми назвали б такий типаж токсичним. 

Та й брак грошей в Андреа не дає їй змогу радіти ані балу, на який запрошують дівчину, ані іншим можливостям Барселони. От тобі й приїхала насолоджуватися молодістю до великого міста! 

Натуралістичний будинок з привидами

Більша частина роману розгортається в межах кошмарного родинного дому на вулиці Арібау, тож варто познайомитися з ним ближче.

Дім родини Андреа нагадує будинок з привидами. Але Андреа не панночка з романів сестер Бронте, а дім на вулиці Арібау – не один з тих романтичних маєтків з привидами, якими годує нас вікторіанська література. Колись заможна, а тепер зголодніла й облізла родина день і ніч верещить, кудись таємно вислизає, пліткує, терпить побої, приниження й ховає безлічі напівзогнилих скелетів у своїх нещільно замкнених старовинних шафах. 

Родина головної героїні – це привиди старого світу, знищеного громадянською війною. Як і всі фантастичні створіння, вони живуть у брудному будинку, затягнутому павутинням і розрухою. Привиди будинку на Арібау є виголоднілими, що робить їх особливо небезпечними й монструозними – вони торохтять своєю бідністю, як мрець кістками. З їхніх ротів тече потворна слина, яку члени родини трансформують в образливі потоки слів. Ці слова бризкають з їхніх горлянок, маскуючи справжній голод – до їжі, до визнання, до самоствердження. «Ніщо» описує травмовану родину, чиї травми дійшли до стану смердючої виразки, що ніяк не може загоїтись.

Водночас атмосфера в родині Андреа передає атмосферу Іспанії 1940-х, країни, що вийшла з громадянської війни. Тобто те, що відбувається на мікрорівні з героїнею (включно з токсичним каральним католицизмом її тітки) відбувається на макрорівні з усією Іспанією – засилля католицтва, бідність, нерівність, поховані таємниці, зради й незагоєні рани. 

Голод

Один з основних мотивів цієї книжки – це голод. Буквальний голод до їжі, але також до красивих речей, до визнання чи реваншу. 

І найголоднішою в книзі є сама Андреа. Вона буквально не доїдає, від чого весь час ходить, як в тумані, й доводить себе до істерик. Але дівчина відмовляється віддавати свої гроші родині, щоб харчуватися вдома – вона жадає своєї маленької матеріальної незалежності й володіння засобами, які хоч трохи втамують її інший голод, за красивими, вишуканими й дорогими речами. Це призводить до того, що вона харчується, чим доведеться. Якось родичі ловлять її на тому, що Андреа потайки п’є холодний овочевий відвар, який забули вилити. 

Проте свої нечисленні гроші дівчина не спроможна витрачати ощадливо. Вона легко піддається імпульсу витратити гроші на пакет тістечок і дорогий кінотеатр – на речі, за якими вона відчуває ще більший голод. Щойно отримавши гроші, дівчина біжить купувати не хліб насущний, а «добре мило, парфуми та нову блузку» і особливо шаленіє від купування троянд для матері своєї подруги, що є коштовним задоволенням. 

Зрештою Андреа починає заїдати стрес – в неї виробилася звичка тікати від проблем у їжу. Коли героїня не може заснути, вона тягнеться до хліба на нічному столику. Їжа стає її джерелом дофаміну – легкими наркотиками і єдиним джерелом радості у всій Барселоні.

Так, як деякі люди ходять потайки вночі зраджувати одне одному, члени родини Андреа вислизають вночі, щоб потайки поїсти. Дружина дядька Хуана Ґлорія ночами тікає з дому, щоб заробити хоч трохи грошей і поїсти в сестри хліб і свинячі ковбаски. Здавалося б, їжа й заробляння грошей – це базові речі, але Ґлорія змушена робити це нелегально. Родині легше сконструювати реальність, в якій Ґлорія шльондра, що вештається ночами з іншими чоловіками, аніж визнати, що вона в такий спосіб підтримує їх усіх. Таким чином персонажка Ґлорії повсякчас переходить межу між святою й блудницею. 

Не менші харчові гріхи Андреа помічає і за своїм дядьком. Якось, ганяючись за ним у лабіринті китайського кварталу (щоб той ненароком не забив свою дружину до смерті), героїня помічає його біля вітрини крамниці в напіврелігійній позі споглядання десерту: «Бідака стояв і дивився на апетитні флани в яскраво освітленій вітрині молочної крамниці». Хуана мучить інший голод, він відчайдушно вдає свою малярську талановитість, переменшує бідування родини й не може витримати факту, що дружина утримує його. Власне через це Хуан несамовито б’є Ґлорію.

Читайте також: Катажина Кобилярчик: як громадянська війна назавжди змінила Іспанію

Що таке тремендизм?

Для опису всього цього побутового жаху в іспанській літературі застосовується спеціальний термін – тремендизм, який, певно, можна було б дослівно перекласти як страшизм. Фактично тремендизм полягає в описі жахів повоєнного світу, переплетених із соціальною критикою. Тобто це жахастик, в якому автори навіть не думають вдаватися до потойбічних сил і фантастики (щоб хоч якось спростити переживання нестерпної реальності), а навпаки залишаються в межах крайнього реалізму й натуралізму. Тремендизм – термін  40-50-років, що, крім Лафорет, застосовується також до прози Нобелівського лауреата Каміло Хосе Села.

Цей термін надзвичайно пасує роману Лафорет. За обставин, в яких опинилися герої книги, не лише від їхньої оселі відлущуються шматочки штукатурки. Так само від героїв цієї прози під гнітом обставин відлущуються моральні норми й з них по шматочках знімають шкіру культурних шарів. Герої романів 40-х опиняються перед нами твариноподібними нажаханими істотами, нездатними опанувати свої інстинкти, тверезо поглянути на реальність і розв’язати свої проблеми словами. Громадянська війна і франкізм оголили їхні тваринні сутності.

Читайте також: Світлана Ославська: Чужа культура цікава сама по собі

В цьому місті в українських читачів мало б почати нервово сіпатись око від знайомості. Адже література іспанського тремендизму нагадує українську літературу періоду сталінських репресій, який ми також називаємо терором, тобто жахом. Твори Івана Багряного й Тодося Осьмачки побудовані на тотальному жаху, на доведенні людей до сліпих інстинктів, на божеволенні й ламанні волі. Якщо згадати героя «Саду Гетсиманського» Багряного, то він відчайдушно намагається не втрачати людської подоби, попри всі приниження й спроби знищити його волю.

Проте Лафорет не описує поколіннєву травму, вона показує, як травматичний досвід заражає молодшу генерацію, представницею якої є Андреа. В українській літературі таким опрацюванням займаються родинні саги, які пишуться не по гарячих слідах, як книжка Лафорет, а вже в часи незалежності («Дім для Дома» Амеліної, «Іван і Феба» Луцишиної).

Зрештою, попри похмурі вайби назви книжка залишає багато надії. Якою б не була історія, вона залишається для Андреа в минулому, у старому будинку на вулиці Арібау. Сама ж дівчина має зіштовхнутися з минулим своєї родини й рухатись власним шляхом далі.

Купити книжку.