Від українізації до розбудови інфраструктури: 5 реформ Скоропадського щодо Криму

Сергій Громенко Скоропадський і Крим: від протистояння до приєднання. К: Наш формат, 2021. 352 с.

Анексія Криму Росією навесні 2014 року актуалізувала проблему вивчення минулого півострова в розрізі взаємин Києва та Сімферополя. Дослідження українізації Криму має досить важливий епізод за часів правління гетьмана Скоропадського у 1918 році. За той нетривалий час було зроблено багато кроків, які не втратили своєї дієвості й досі, коли триває процес деокупації острова від російського впливу. Через це пропонуємо 5 ключових реформ, які були впроваджені Українською Державою відносно Криму та проаналізовані в новій книзі Сергія Громенка.

Інформаційна політика

Павло Скоропадський чудово розумів, що Крим є найбільш важливою складовою території України – без повноцінного контролю півострова важко було уявити постання української державності. Як писав сам Ясновельможний Гетьман:

Туреччина з татарами теж простягає до Криму руки, Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. 

Задля ефективної комунікації з півостровом, Скоропадський запрошує до своєї команди журналіста Дмитра Донцова, який очолив новостворену Українську телеграфну агенцію (нині це Національне інформагентство Укрінформ). І через цю установу провадилася, говорячи сучасною мовою, інформаційна кампанія задля того, щоб Крим увійшов до складу Української Держави.

Читати також: Громадянська журналістика у лапах репресивної машини – Наріман Джелял про те, що відбувається у Криму

Також важливою зміною було створення посади офіційного представника Києва в Криму – ними були контрадмірали Микола Остроградський та Володимир Клочковський. Попри те, що кримський крайовий уряд Матвія (Сулеймана) Сулькевича не визнавав гетьманських чиновників це було важливим прецедентом, який отримав розвиток вже в незалежній Україні. Нині такою посадою є Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, яку займає юрист-міжнародник Антон Кориневич.

Розбудова інфраструктури

Попри те, що Крим офіційно не входив до складу Української Держави, Київ продовжував фінансувати критично важливі сфери інфраструктури – від кінських депо до залізниці. Витрачаючи кошти на місцеві пошту та телеграф, гетьманський уряд розумів, що якщо не вкладати грошей в територію, яку прагнеш контролювати, то це буде робити хтось інший. Також здійснювалися роботи з будівництва доріг – наприклад 8 червня 1918 року було ухвалено рішення відносно маршруту Джанкой-Херсон.

      Також були плани відносно будівництва гідроспоруд, які б поєднували Балтійське та Чорне море. Прагнення поєднати економічними зв’язками півострів Крим та материкову Україну було ще до радянської влади, але плани не були реалізовані через військово-політичні обставини.

Земельна реформа

Мабуть, найбільш контроверсійним моментом економічної політики часів Скоропадського була спроба земельної реформи, яка так і не була втілена в життя. Питання майбутнього землеустрою залишалося одним з найважливіших для України. Гетьман повернув владу великих поміщиків, але ідеальним вважав фермерський устрій, коли селянин матиме окреме господарство, яке дозволятиме йому бути самостійним гравцем на ринку землі.

Відносно Криму, то між Україною та півостровом тривала митна війна, яка згодом переросла в повноцінну економічну блокаду. Перекоп на 3 місяці (червень-серпень 1918 року) перейшов фактично під українську владу, а сільськогосподарські та промислові товари з цієї території були вже власністю Української Держави. Ключовим поняттям для Скоропадського, зважаючи на його консервативні погляди була приватна власність. До речі економічна блокада показала свою дієвість, що проявилося на кримсько-українських переговорах восени 1918 року.   

Дипломатична боротьба

За часів Гетьманату Павла Скоропадського Київ активно використовував дипломатичні методи задля того, щоб включити Крим до Української Держави. Це все відбувалося за умов того, що Німеччина прагнула створити там державу німецьких колоністів Причорномор’я, більшовики – повернути втрачений контроль над Кримом після поразки у квітні 1918 року, кримські татари розробляли ідеї формування власної держави, а Османська імперія виношувала плани приєднання цієї території до свого складу.  

У відповідь на задуми німців, попри те, що без їхньої підтримки Скоропадський навряд чи прийшов би до влади, висловлювався рішучий протест у меморандумах від українського МЗС. Так, зокрема такий документ було оприлюднено 5 липня 1918 року, в якому зазначалося, що виникнення держави німецьких колоністів неможливе через технічні та політичні складнощі (фактор української незалежності). Висувалися пропозиції щодо репатріації (повернення) німців на історичну батьківщину. Також пропонувалося створити німецьку автономію через включення німців до органів місцевого самоврядування.

Читати також: Історії без страждань не буває: як на території України виникла державність

Те ж саме стосується жорсткої позиції на переговорах Української Держави з більшовицькою Росією, де чітко Київ заявляв, що “Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка втратила свої права на Крим”. Невирішеним питанням залишалася проблема Чорноморського флоту, яка не була врегульована у 1918-му та стала “міною уповільненої дії” з початку 1990-х. Конкретного результату на переговорах між Києвом та Москвою досягти не вдалося – окрім того факту, що росіяни беззаперечно наголошували на своїх правах на Крим, а у відповідь українці заперечували цей факт.  

Українізація публічної сфери

Формальним приводом до конфлікту між генералом Матвієм (Сулейманом) Сулькевичем та Скоропадським був дипломатичний скандал у червні 1918 року, пов’язаний з українською мовою. Сулькевич у телеграмі до Києва заявив, що не розуміє української мови та вимагає, щоб до нього зверталися виключно російською.

 У відповідь на це, Павло Скоропадський заявив, що в листуванні з представниками інших держав, які мали дипломатичні відносини з Українською Державою використовувалася лише українська. Але інша сторона відповідала рідною їм мовою (наприклад, німецькою).

      Нагадаймо, що за часів Гетьманату провадилася українізація освіти, науки та церкви. Втім, питання українізації Криму виявилося незавершеною справою, яка постала причиною політичних криз, які ускладнювали включення півострова до території України.

Таким чином, нововведення гетьмана Павла Скоропадського щодо інформаційної політики, спрямованої на формування лояльної до Києва громадської думки населення Криму, українізації публічного простору півострова, реалізація земельної реформи, враховуючи радянський травматичний досвід, спрямованої на інтереси корінного населення (кримських татар) залишаються актуальними викликами сучасної української влади.  

Матеріал створений у співпраці

Купити книжку