«Всеукраїнська школа онлайн»: як телевізор навчає школярів на карантині

Цього тижня завершується проєкт «Всеукраїнської школи онлайн», який Міністерство освіти і науки запустило на час карантину. 10 тижнів учні зі всієї України мали змогу навчатися за допомогою онлайнуроків, розміщених на YouTube-каналі міністерства. У проєкті взяла участь і керівниця відділу промоції читання Українського інституту книги, вчителька Анастасія Євдокимова. В онлайншколі вона викладала українську літературу для учнів 9-х, 10-х та 11-х класів. Читомо вирішило розпитати в Анастасії про цей вчительський карантинний досвід.

Про підготовку до уроків

Програма «Всеукраїнської школи онлайн» затверджена Міносвіти, тож уроки повинні відповідати всім вимогам. До чинної програми з української літератури у мене (як і у багатьох інших небайдужих із культурно-освітнього сектору) багато запитань: які твори вчити, як і чому, які повинні бути принципи формулювання тем, чи доцільно застосовувати принцип хронології, чи повинно бути більше уроків сучасної літератури і скільки це – «більше»? Але саме програма є головним джерелом інформації, від якої нікуди не втечеш: у ній прописано, що учні повинні знати та вміти, які міждисциплінарні паралелі вчитель зобов’язаний проводити. Також там міститься перелік обов’язкових термінів та імен.

Тому, готуючись до уроків, я спочатку обов’язково опрацьовувала затверджені Міністерством підручники і рекомендовані для вчителів посібники, а лише потім – додаткові джерела. Це і статті літературознавців про той чи інший твір, і щоденники, і листи, і романізовані біографії. Наприклад, великою радістю та поміччю у підготовці уроків для 9-го класу стало те, що перед карантином у «Коморі» вийшли романізовані біографії Віктора Домонтовича. Якщо «Романи Куліша» про стосунки Пантелеймона Куліша з різними жінками я читала раніше, то «Мовчуще божество» про Марка Вовчка відкрила для себе вперше.

Узагалі, складати по-новому пазл уроків (а кожен урок – вправляння у мистецтві складання пазлів) про Марка Вовчка було надзвичайно цікаво. Пригадую, як спершу підняла свій студентський конспект, потім прогортала статті та монографії Віри Агеєвої про жіночу літературу. У нагоді також стало відео із курсу лекцій для вчителів від Літературної лабораторії Мистецького арсеналу «Література на межі дисциплін» про «жіноче питання» від літературознавиці Ганни Улюри.

Остання лекція, до речі,  надихнула мене на те, щоби розповісти більше про жіночу освіту середини ХІХ-го століття у розрізі творчості Марка Вовчка для 9-го класу, а потім використати окремі тези для уроку про жіноче письмо для 10-го. А на десерт – романізована біографія Домонтовича про Марка Вовчка, її стосунки із чоловіком та загадкову «мовчущу» натуру. Оскільки підготовка тривала з дня у день, то окрім пазлів були ще й челенджі: як-от перечитати за вечір двічі «Чорну раду» Пантелеймона Куліша чи просидіти 8 годин над одним уроком про Василя Стуса.  

З одного боку, для мене важливим було створення історії про письменника чи твір, з іншого – я намагалася максимально перевіряти всю інформацію (дати, правопис прізвищ, достовірність цитат). Хоча, мушу зізнатися, у забігах на такі дистанції часом таки, на жаль, трапляються помилки. 

У межах онлайншколи мені довелося провести й кілька уроків української мови. І виявилося, що мені не вдається знайти власний спосіб того, як розповідати теорію, що вимагає негайного застосування. Як пояснити тему без очей, для яких ти це розповідаєш? Хоча є й такі вчителі, котрим це блискуче вдається.

Захват від колег по проєкту – це окрема розмова. Із великою радістю я дивлюся уроки історії та англійської (вони там таке вигадують!), хімічні досліди та уроки для початкової школи. А ще вдалося попрацювати пліч-о-пліч не лише із близькими друзями, але й з колишніми вчителями! Так-так, колеги по проєкту – учителька географії Галина Карпюк та вчитель української мови Ігор Хворостяний – мої шкільні учителі! І навіть більше: обидвоє були керівниками моїх наукових робіт у Малій академії наук. 

Читайте також: Нова українська школа: свідоме читання, а не конкурс на швидкість

Про запис занять

«Всеукраїнська школа онлайн» – це проєкт без редакторів та суфлерів – екранів, із яких можна читати текст, як це роблять ведучі новин. Це живий процес. Учителі, знімальна команда, методисти від МОН, незмінна група вчительської підтримки – громадська спілка «Освіторія» – усі шукали оптимальний спосіб проведення занять.

Як відбуваються зйомки. На перший погляд, усе просто: ти приходиш, тебе за 5 хвилин гримують, фіксуєш тему уроку, стаєш перед камерою і розповідаєш. Насправді ж процес набагато складніший.

Режим масок та санітайзерів, 2-3 камери, софіти, під якими швидко закипає мозок, необхідність налаштуватися і розповісти все на одному подиху, адже графік розписано погодинно – усе це дуже ускладнювало роботу.

Комусь для запису 30-хвилинного уроку достатньо 40 хвилин, а комусь потрібно 1,5 години. Хтось проговорив один урок і оця розмова «без аудиторії» виснажила, а комусь простіше за раз записати тему на 3-4 уроки і рухатися далі. Мій мінімум – 1 урок за день, максимум – 8.

Під час роботи один оператор якось мене запитав: «Пані Анастасіє, а про кого ви думаєте, до кого промовляєте, коли зертаєтеся до камери»? Я розгубилася і змогла лише випалити: «До вічності!» Це іронічна відповідь і правдива водночас: адже чи не вперше за роки незалежності українська школа отримала можливість: а) потрапити в телевізор (а це масштабний канал комунікації), б) бути так гарно «запакованою» із добрим світлом і звуком.

Про зіркових гостей

Гості за учнівськими партами онлайншколи – це і весело, і сумно водночас. Адже з класом у вас уже є попередній досвід, ви опрацьовували якийсь матеріал до цього уроку, виконували завдання і працюватимете далі. Ви кудись рухаєтеся і всі учасники процесу розуміють правила гри та траєкторію руху. А гості приходять із нульовим рівнем підготовки і розуміння процесів. Адже для них це просто цікавий інтерактив: дорослими знову опинитися за партою. Тому, мушу зізнатися, не всі уроки з гостями – це про якісне викладення матеріалу. Хоча я мала змогу неодноразово переконуватися, що література – це предмет, який захоплює.

Наприклад, Оля Полякова була критично налаштована щодо Миколи Вороного. Для неї це був якийсь український автор початку ХХ століття, далекий та невідомий. Але щойно ми почали читати його поетичні тексти, з’ясовувати подробиці його життєвого шляху, аналізувати образи – пані Оля захопилася настільки, (а пані Анастасія, чесно кажучи, із екзальтованого стану не виходила в принципі), що ми записали навіть довший урок, аніж спершу розраховували.

Великою радістю став урок для 11-го класу із ведучим телеканалу «Україна» Олексієм Сухановим. Ми познайомилися у коридорі і я запропонувала на вибір три різні теми уроків, які планувала записувати у той день. Так зійшлися зорі, що пан Олексій саме тоді читав лірику Василя Стуса, а у мене за планом був запис уроків про шістдесятників і про Стуса зокрема. Нас обох поглинула тема і тексти, камер навколо не існувало, а урок у підсумку вийшов дуже емоційним. Під час кількох технічних пауз пан Олексій ставив запитання, а після запису я навіть скинула йому кілька додаткових матеріалів, про які згадувала. Урок про Стуса із Сухановим – це історія про синергію: учень і учитель захоплені темою.

Хоча бувало різне. Наприклад, гурт KAZKA, після, як мені здавалося, неймовірно натхненного уроку про Вінграновського, замість рефлексії, відреагував сухим «нормально». Навіть не уявляєте, як мене це засмутило! Хоча, коли за кілька днів, побачила телеверсію уроку, трішки заспокоїлася.

Також пригадую, як у нас було чотири технічні зупинки під час уроку з Іриною Білик (складний був день!). Але, мушу сказати, що пані Ірина зберігала спокій та підтримувала усіх учасників процесу добрими словами. Бо розуміла, що ці уроки народжуються не десь у кімнаті редакторів, а безпосередньо перед нею.

Перевага зіркових гостей у тому, що вони мають великий досвід роботи перед камерою, тож вони ставляться до вчителів з розумінням і підтримкою.

Про мінуси онлайну

За час карантину ми всі переконалися, що говорити з живою людиною та з піксельним зображенням співрозмовника – це різні речі. Так само і з уроками.

Розповідати щось блискучому вічку камери та живому об’єкту, який може реагувати, кивати, ставити запитання чи відповідати – просто непорівнювано. 

Ще один негативний момент – відсутність домашніх завдань.

На відміну від дистанційної роботи, де є теорія, практика, завдання, перевірка, рефлексія, онлайнформат – це радше (принаймні, зараз) такий собі цикл лекцій і практичних вправ за шкільною програмою.

Про підсумки

Для освіти, погодьтеся, дистанційна робота – це виклик. Чи ставили освітяни 3 місяці тому собі запитання:  чим дистанційний формат відрізняється від онлайнового? А як Міністерство може забезпечити безперервний навчальний процес, якщо не у всіх дітей в Україні є власний ґаджет чи інтернет? А які інструменти дати в руки вчителям, які враз опинилися відрізаними від звичних методів? Як перевіряти рівень знань? 

Запитань насправді дуже багато. І я сподіваюся, що на рівні зустрічей, комісій, робочих груп при Міносвіти вдасться випрацювати нові інструменти роботи і дати їх у руки вчителям на випадок наступної хвилі карантинних обмежень. Особисто я готова була б поділитися безліччю ідей, спостережень і закордонних кейсів про те, як воно має функціонувати. Як на мене, до прикладу, значно ефективнішими були би 5-7 хвилинні відео: тобто розбивка великих тем на дрібніші. Також я давала би більше ілюстрацій, прикладів, дослідів. Якби ми раптом знову почали працювати в такому форматі, я би, мабуть, шукала якісь варіанти інтерактиву. 

Проте підсумовуючи, мушу сказати, що це була хоч і непроста, проте дуже захоплива подорож. Щоразу доводилося робити крок у невідомість: як найцікавіше розповісти про автора, як найкраще пояснити текст? Я отримала простір й час для того, щоби заново, (а це щоразу – наче вперше) прочитати і «Лісову пісню», і «Чорну раду», і поезію шістдесятників. Доводилося балансувати між філологічною насолодою запливів на довгі дистанції серед текстів та власне оцим вчительським пошуком способів «говорити». Єдине, що можу сказати напевне: школа онлайн зміцнила мою любов до української літератури.

Читайте також: Традиційна школа чи короткі курси — що результативніше в мінливому світі?