«Ви нічого не знаєте» та інші письменницькі поради від Тоні Моррісон

Важко знайти іншу письменницю, яку б так беззастережно любили всі читачі, як Тоні Моррісон. Вона розкривала свій блискучий талант за кожної нагоди, багато років викладала в Прінстоні та стала лауреаткою престижних літературних премій. Головна редакторка порталу Lit Hub Емілі Темпл прочитала інтерв’ю письменниці та промови, щоб дізнатися, що вона думала про письменництво, а також зібрати вершки її мудрості для вас.

Пишіть те, що ви хотіли б прочитати

Я написала свою першу книжку, тому що хотіла її прочитати. Я думала, що таких книжок, з такими героїнями – дуже вразливими маленькими чорними дівчатами, яких неможливо описати і яких не сприймають серйозно – раніше не було в літературі. Раніше про них писали просто як про реквізит.

Оскільки я не могла знайти книжку про таких героїнь, я подумала: «Добре, я напишу її, а потім її прочитаю». Читацький імпульс змусив мене почати писати.

– з інтерв’ю 2014 року NEA Arts Magazine

Зрозумійте, як вам працюється найкраще

Я говорю своїм студентам, що одна з найважливіших речей, яку їм необхідно знати – коли вони досягають піку креативності. Вони мають запитати у себе: «Як виглядає ідеальна кімната? Чи грає там музика? Чи панує там тиша? Панує за межами кімнати хаос чи спокій? Що мені потрібно для того, щоб вивільнити свою уяву?».

– з інтерв’ю 1993 року Еліссі Шеппел для The Paris Review

Використовуйте світ навколо вас

Все, що я бачу або роблю, погода і вода, будинки… Все, що існує, стає в пригоді, коли я пишу. Це як меню, або як величезна панель інструментів – я відкриваю її й вибираю те, що хочу. Коли я не пишу, або, що важливіше, коли не обмірковую нову книжку, я бачу хаос, плутанину, безлад.

– з інтерв’ю 2009 року Пем Г’юстон для O Magazine

Дозвольте персонажам говорити самостійно

Я справді дуже стараюся почути яскраві історії персонажів, навіть якщо ці персонажі незначні. Вони справді плавають у вашій голові, поки ви пишете про них, як привиди або живі люди. Я описую їх не дуже докладно, лише короткий опис.

Ви не обов’язково дізнаєтесь, які вони на зріст, тому що я не хочу примушувати читачів бачити те, що бачу я. Це схоже на те, як дитина слухає радіо. Я маю допомогти зібрати всі деталі. Говорять «блакитний», і я маю визначити, який це відтінок.

– з інтерв’ю 2014 року для NEA Arts Magazine

Будьте відкритими

Важливо бути відкритим – не вишкрябувати й не викопувати ідеї, не вигадувати щось, а бути відкритим до ситуації та вірити, що зможеш отримати те, що вам ще невідоме. Це більше за вашу теперішню свідомість чи ваш розум, або навіть за ваш талант: це десь за межами, і ви маєте впустити це.

– з інтерв’ю 2009 року Пем Г’юстон для O Magazine

Не читайте свій твір вголос, поки його не допишете

Я не довіряю декламуванню. Я могла б отримати відгуки, які запевнили б мене в успішності твору, хоча це зовсім не так. Для мене одна зі складностей письменництва – писати мовою, яка впливає під час читання на читача, який нічого не чує. Необхідно дуже ретельно працювати з тим, що між словами. Що не сказано. Це міра, ритм тощо. Те, що ви не написали, часто надає силу тому, що ви написали.

– з інтерв’ю 1993 року Еліссі Шеппел The Paris Review

Не треба скаржитись

Думаю, певні аспекти письменництва можуть бути жорсткими. Очевидно, ви не очікуєте, що вас навчать баченню або таланту. Але ви можете забезпечити для себе комфорт. Ту я мало що можу зробити. Я просто кажу: «Ви маєте це зробити, я не хочу чути ниття про те, як це складно.

Я не толерантна до таких речей, тому що більшість людей, які коли-небудь писали книжки, знаходяться під величезним тиском, і я також. Отже, ниття про те, що вони не можуть – це просто смішно. Що я можу робити дуже добре та звикла робити – це редагувати. Я можу стежити за потягом їхніх думок, дивитись, куди прямує їхня мова, пропонувати інші проспекти. Мені подобається занурюватися в рукопис.

– з інтерв’ю 1998 року Зії Джефрі для Salon

Читайте також: Як написати хороший нон-фікшн: 7 порад від Ростислава Семківа

Не пишіть про те, що знаєте

Я можу помилятися щодо цього, але здається, що багато художньої літератури, особливо молодих авторів, розповідає про них самих. Любов і смерть, і весь цей мотлох, моя любов, моя смерть, моє те, моє се. Всі інші – прохідні персонажі цієї п’єси.

Коли я викладала творче письмо в Прінстоні, попросила своїх студентів написати все, що вони знають про своє життя. Я завжди починаю свій курс зі слів: «Не звертайте на це жодної уваги». По-перше, тому що ви нічого не знаєте, по-друге, тому що я не хочу чути про ваше справжнє кохання, ваших батьків і ваших друзів.

Подумайте про когось, кого ви не знаєте. Як щодо мексиканської офіціантки в Ріо-Гранде, яка ледве говорить англійською? Або щодо паризької гранд-дами? Це речі поза межами вашого життя. Уявіть їх, створіть їх. Не записуйте і не редагуйте в жодному разі події, які ви прожили.

Мене завжди вражало, яким ефективним був цей метод. Студенти завжди виходили на новий рівень, коли їм дозволяли уявити щось абсолютно поза межами їхнього існування. Думаю, це було для них гарним тренуванням. Навіть якщо вони зупинились, написавши свою автобіографію, принаймні це дозволило їм ставитись до себе як до незнайомців.

– з інтерв’ю 2014 року для NEA Arts Magazine

Уникайте надмірного переопрацювання

Ті параграфи, які треба переопрацювати, я переписую стільки разів, скільки можу. Я маю на увазі, що редагую їх шість разів, сім разів, тринадцять разів. Але існує межа між редагуванням і стиранням, просто нівелюванням. Важливо розуміти, коли ви стираєте: якщо ви стираєте, тому що епізод не працює, його треба просто викинути.

– з інтерв’ю 1993 року Еліссі Шеппел для The Paris Review

Приймайте невдачі

Для письменника невдача – це просто інформація. Це щось, що я написала неправильно, неточно або неясно. Я визнаю помилки, що важливо: деякі люди не визнають, і фіксую їх, тому що це дані, це інформація, знання про те, що не працює. Це треба переписати і відредагувати.

З фізичними хворобами печінки, нирок, серця, інших органів, треба щось робити, їх треба виявляти і звертатися до спеціалістів. А якщо ви здатні виправити помилку, треба приділити їй багато уваги, а не впадати в депресію, нервувати чи соромитися. Це не принесе користі. Це ніби ви працюєте в лабораторії над експериментом з хімікатами або з пацюками, і експеримент не вдався. Хімікати не змішуються. Ви ж не вибігаєте з лабораторії у відчаї. Ви визначаєте процедуру, дізнаєтеся, що пішло не так, а потім виправляєте помилку. Якщо ви думаєте про письменництво, як про інформацію, ви будете ближчими до успіху.

– з інтерв’ю 2014 року для NEA Arts Magazine

Читайте також: Тарас Прохасько про те, для чого люди займаються літературою

Навчіться читати й критикувати свій твір

Люди кажуть: «Я пишу для себе». Це звучить жахливо і нарцистично, але якщо ви навчитеся читати свій твір, при необхідному критичному відстороненні ви зможете стати кращим письменником і редактором. Коли я викладаю творче письмо, я завжди розповідаю про те, як навчитися читати свій твір: я не маю на увазі, що треба ним насолоджуватись, тому що ви його написали. Вам необхідно дистанціюватися від нього і прочитати так, ніби ви вперше його бачите. Критикуйте його з цих позицій. Не занурюйтеся у свої захопливі речення.

– з інтерв’ю1993 року Еліссі Шеппел для The Paris Review

Шукайте святості

Те, що я скажу, може здатися пафосним, але, на мою думку, митець, незалежно від того, художник це чи письменник, – майже святий. Це щось, що пов’язане з баченням, з мудрістю.

Ви можете бути ніким, але так бачити. Це святість, це схоже на Бога. Це перевершує звичайне життя і наше звичне сприйняття. Ви підіймаєтеся вгору. І поки ви на горі, навіть якщо ви жахлива людина (особливо, якщо ви жахлива людина), ви бачите всі речі в комплексі, вони збовтують вас, або зрушують вас з місця, або пояснюють вам щось, про що ви не знали поза межами свого мистецтва. Це справді бачення понад або поза межами.

– з інтерв’ю 2017 року для Granta

Робіть те, що можете, з тим, що маєте

У мене ідеальна письменницька рутина, якої раніше ніколи не було – дев’ять днів поспіль, коли я не буду виходити з будинку або відповідати на телефонні дзвінки. І у мене буде приміщення – приміщення з величезними столами. Я залишаюся наодинці з цим простором (окреслює невеличкий квадрат на своєму столі), всюди, де опиняюсь, і не можу подорожувати без цього. Це мені нагадує про маленький стіл, на якому писала Емілі Дікінсон, і я посміююсь, коли про це думаю.

Але це є у кожного з нас: невеличкий простір, і неважливо, яка у вас файлова система або як часто ви її чистите – життя, документи, листи, запити, запрошення, рахунки просто повертаються. Я не можу писати регулярно. Я ніколи не могла це робити – головним чином тому, що у мене завжди була робота з дев’яти до п’яти. Я мала писати в цей час, або витрачати свої вихідні чи передсвітанковий час.

Я привчила себе до роботи в обладнаному приміщенні, замістивши імплусь на дисципліну. Тож коли виникало щось нагальне, щось, що необхідно негайно побачити або зрозуміти, або спала на думку сильна метафора, я відкладала всі справи й писала без перерви.

– з інтерв’ю1993 року Еліссі Шеппел для The Paris Review

Гнітюча мова – це мертва мова

Систематичне пограбування мови можна помітити з тенденції її користувачів відмовлятися від її нюансів, складності та родючих властивостей. Гнітюча мова не просто представляє насилля: вона і є насиллям; не просто представляє межі знання: вона обмежує знання. Незалежно від того, чи це затемнена державна мова, чи фальшива мова бездумних засобів масової інформації; горда, але закам’яніла мова академії чи науки; ворожа мова закону без етичних засад. Це мова, яка п’є кров, вишукує вразливі місця, ховає свої фашистські чоботи під кринолінами респектабельності та патріотизму, невпинно апелюючи до низьких думок. Мова сексизму, расизму, деїзму – це типові різновиди поліційної мови підкорення, яка не дозволяє і не стимулює взаємний обмін ідеями.

Мова ніколи не зможе спинити рабство, геноцид, війну. Вона і не повинна мати зухвалість це зробити. Її сила і щасливий дар — у русі до невимовного.

Велична вона чи граційна, риється вона в землі, робить вибух чи відмовляється очиститися від гріха; сміється вона чи плаче без слів, вибір слова, обране мовчання, мова у безпеці фонтанує до знання, а не до його знищення. Але хто не знає про літературу, заборонену через її запитання, дискредитовану через її критичність, знищену через її альтернативність? А скількох людей обурює думка про мову хаосу?

– з Нобелівської промови Тоні Моррісон 1993 року

Читайте також: Магія, талант та наполегливість: творчі поради від Харукі Муракамі

Переклада Ольга Брагіна за матеріалами Lit Hub