ВиделкаFEST: українська культура на березі Дунаю

З 14 по 16 липня у Вилкове на українській частині Дунаю вперше відбувся фестиваль української культури ВиделкаFEST. Фестиваль заснував Сергій Гнєзділов, який родом із Вилкового, а з 2018 служить у ЗСУ та веде активну громадську діяльність. Протягом двох днів на Дунаї демонстрували українське кіно, звучала українська музика, а шанувальники літератури занурювались у тему книжок. Розповідаємо, як це було.

«Ви були у Вилковому? – здивувався молодий інтелігентний україномовний таксист в Одесі. – Ніколи там не бував». Подумалося: ну навіщо тобі туди, коли ти говориш із нашою колежанкою про різновиди віскі й ми слухаємо по радіо джаз. Ми їдемо із містечка, де ось щойно побачили вперше живих українських письменників у двох бібліотеках, де завдяки першому фестивалю «ВиделкаFEST» міський клуб отримав нові якісні штори й де ще донедавна «шоб хохли с ліпованамі женілісь, ды нікада, токо стєнка на стєнку». Хлопче, приїдеш коли вся Одещина хотітиме на «ВиделкаFEST». Добре, приїдь уже наступного року, доповниш нашу україномовну тусовку.

Ні, ви не подумайте, україномовні в Вилкове теж є. «Вам засоби для комарів? Є, тільки я в них не розуміюся, вони нас мєсних не кусають, привикли», – чуємо від касирки в мережі «Точка» неподалік мосту через Білгородський канал – так зветься головна після Дунаю водна артерія Вилкове і паралельна вулиця з ним вулиця.

Вулиця в цьому випадку – тротуари з дерев’яних підвісних мостиків побіля хат. Хати одна від одної відділяють менші канали-єрики, в які заганялися човни липован.

Гостроносі з обох боків, щоб ото взад-вперед. Щоб ви розуміли, єрик був не сталою межею між сусідами, завдяки воді він розмивався, а передусім завдяки старанням обох господарів: чим більше мулу як добриво на свій город з боку сусіда черпаком-копаницею вибереш, тим більше до нього посунеться єрик. Але то таке. Минулості. Як і вилучена буквально на наступний день  від браконьєрів на Дунаї білуга вагою 114 кг. Раніше такі-то самі в юшку запливали й саламуром – локальним часниковим соусом – заливалися. Але зараз радше шаран – дунайський короп. 

Юшку, а також малосольну і копчену дучайку (оселедець з моря, що заходить на нерест у Дунай), всі учасники «ВиделкаFEST» спробували і запили вином «Новак», вирощуваному на мулі з Дунаю. І нумо до роботи! 

Фестиваль для рідного містечка

Фестиваль української культури «ВиделкаFEST» створив Сергій Гнєзділов, що народився і виріз у Вилковому. Він також є липованином, але з тих небагатьох, хто вільно володіє українською. Заснував та очолює ГО «Ініціатива «ЛЮДИ», а з 2018 служить у ЗСУ та є досить популярним блогером. Сам Сергій каже, що для нього цей фестиваль – про пам’ять і життя під час війни. Тому задумав привезти живу українську культуру у своє містечко над Дунаєм. 

Війна, як сказала Віка Амеліна (українська письменниця, яка трагічно загинула під час обстрілу у Краматорську, подруга Гнєзділова – Ред.) – насправді не зупиняє життя. Вона лише вносить свої корективи. Не можемо жити тільки вибухами і тим, що відбувається на лінії зіткнення. З іншого боку, хіба лінія зіткнення не існує для того, щоб українська культура жила і розвивалась? Хіба не є ціллю агресора сьогодні знищити на корню саме українську культуру»

– Сергій Гнєзділов

Фестиваль складався із трьох компонентів – українська література (про яку трохи згодом), кіно – відбулися покази фільмів «Бачення метелика» Максима Наконечного, «Додому» Ахтема Сеїтаблаєва та «Край Ріки» Василя Баркова, що знімався у Вилковому – та музика. Музичну сцену представили Тріо «Мар‘яничі» (солістка Мар’яна Савка), Антон Слєпаков, Пиріг і Батіг, Очеретяний кіт, Борис Севастьянов з Харкова, Степан Пантера, Бандерівна (Юлія Зуброва). Глядачі спершу насторожено, а потім дуже гаряче сприйняли гостей з різних закутків України й навіть підспівували та підтримували оплесками артистів. Відчувалося, що гості Вилкового дуже переживали, адже вони приїхали підтримати Сергія у його рідному місті. Але контакт склався. 

Відповідальним за літературну частину виступив співорганізатор «ВиделкаFEST» – PEN Ukraine – культурна і правозахисна громадська організація, що об’єднала українських журналістів, письменників, науковців, видавців, перекладачів, правозахисників. За півтора року після 24 лютого 2002 року команда ПЕНу об’їздила напевно, вже більшість міст і містечок на деокупованих та прифронтових територіях з літературно-волонтерськими поїздками, в яких письменники, філософи, перекладачі відвідують культурні інституції, що продовжують працювати; бібліотеки, в яких створюються гуманітарні штаби; благодійні організації та притулки для тварин, де працюють люди, що не лише живуть під щоденними обстрілами, а й щодня допомагають іншим. 

У цих всіх поїздках ПЕН не лише бачиться з людьми, проводить літературні читання, але передає сучасні актуальні книжки. Лік переданих у бібліотеки книжок вже пішов на тисячі. Тож цілком зрозуміло, що ПЕН не міг не «вписатися» в історію з проведенням фестивалю у Вилковому, місті на 72 островах у самому закутку країни. Читачі двох вилківських бібліотек (дитячої та дорослої) впродовж фесту мали зустрічі з поетками та письменниками, філософами та журналістами, мали змогу взяти участь у дискусіях про культуру, війну та розвиток Вилкового. З читачами на бібліотекарками спілкувалися поетки Світлана Поваляєва Мар’яна Савка, Катерина Калитко, а також представники ПЕН – Володимир Єрмоленко, Алім Алієв, Софія Челяк. 

Так сталося, що Український ПЕН ще у 2019 році розпочав проєкт «Мереживо. Літературні читання в містечках України», головною метою якого було підвищити престиж читання у райцентрах України, знайомити мешканців українських містечок із сучасною українською літературою та включити їх у спільне з великими містами культурне поле. Зокрема, «Мереживо» доїхало до сусідніх із Вилковим Ізмаїла та Кілії. Тепер же прогалину заповнено завдяки «ВиделкаFEST»: ПЕНівці привезли в бібліотеки біля 200 сучасних книг, а вилковці почули живу поезію в стінах бібліотеки та зі сцени дому культури. Працівниці бібліотек обмінялися контактами із гостями, щоб продовжувати спілкування надалі. 

Фестиваль сенсів

 «Вікенд ВиделкаFEST – ідеальне поєднання місця, часу та просвітництва, ще одне свідчення сили локальних громад. Фестивалі не на часі? Культура не на часі? Не час співати пісень, читати поезію, дивитись кіно і дарувати книжки місцевим бібліотекам, поки хлопці в окопах? Один такий хлопець з окопу (в прямому сенсі) організував потужний фестиваль і йому все вдалося! Сергій Гнєзділов знає, за що воює: за збереження і зміцнення нашої ідентичності, за розвиток культурних осередків на рідній землі. Літературні читання, панельні дискусії, кінопокази, виступи потужних музичних гуртів – це все українські сенси на берегах Дунаю», – ділиться враженнями Світлана Поваляєва, українська письменниця, членкиня ПЕН та засновниця фестивалю «Протасів Яр» пам’яті свого сина Романа Ратушного, який загинув на фронті у червні 2022 року. 

Світлана взяла участь у дискусії «Культура та суспільство під час війни», що фактично відкривала фестиваль. У дискусії було чимало сказано про те, що фестивалі останнього часу навіть не можуть бути без подібного роду розмов, оскільки музики та поезії може бути замало, щоб охопити огром сенсів і запитань, що виникають під час війни. Для цього треба бути чесним перед собою, не боятися відсіювати від себе людей, що виявили свою ницу сутність і навпаки гуртувати навколо себе людей відповідних твоїм цінностям. Таких, як Вікторія Амеліна, як Роман Ратушний, зрештою як Сергій Гнєзділов. Слухачі дискусії попри високо підняту нашими інтелектуалами планку достойно оцінили слова диспутантів, а виступи Софії Челяк, Тетяни Огаркової, Світлани Поваляєвої зірвали окремі оплески. 

Фестиваль локальних проблем

Втім, як і всі великі заходи, фестиваль «ВиделкаFEST» і його організатори зіштовхнулися із цілою купою проблем: місцева влада не те, що не допомагала провести вперше захід такого рівня у Вилковому, а навпаки – перешкоджала; те саме стосувалося очільників будинку культури, на базі якого проходив фестиваль. Ситуація дійшла абсурду, коли в БК сказали, що фільми показувати не вийде, бо у них немає штор. Тому організаторам не лишилося нічого іншого, як купити штори для цього будинку культури.

«Ми зробили це не завдяки, а всупереч – «фестиваль постійного стресу», як ми ніжно називаємо його у команді організаторів, відбувся. Відбувся не зважаючи на воєнний стан, дорогу з Одеси до Вилкового з усіма блокпостами та перевірками. Насправді фестиваль не мав відбутися, бо мер, дізнавшись, хто і з якою метою їде, сховався у кабінеті, а його секретарки та заступниці розповідали казки про термінові відрядження: «Знаєте, мери, іноді працюють і без вихідних». Звісно працюють, але, щоправда, переважно над тим, щоб закрити кінотеатр, аби по телевізору молодь мала можливість рости лише на «Сватах» та «Букіних», які постійно вживають алкоголь та транслюють очевидно «традиційні» сімейні цінності – зради-заглядання на інших людей, відсутність гарного виховання, нав’язування ідеї «рагульства» як стилю життя», – обурюється Іванна Антонюк, співорганізаторка фестивалю, учасниця Програми Лідерства та активістка ГО «Українські Студенти за Свободу».

Проте, перший «ВиделкаFEST» відбувся, і можна подякувати його організаторам: ГО «Ініціатива «ЛЮДИ», ГО «Український PEN-клуб», ГО «Українські Студенти за Свободу» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Також «ВиделкаFEST» мав благодійну мету – зібрати кошти на модернізацію автівок підрозділу, де служить Сергій Гнєзділов. Збір триває і зараз на сторінці фестивалю в Фейсбук а також на особистій сторінці Сергія. 

Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту, член українського ПЕН згадує перебіг підготовки фестивалю так: «Цей панківський фестиваль творили навіжені ідеалісти. У одній із розмов Сергій Гнєзділов, телефонуючи з окопу під Бахмутом, озвучив мені цю ідею-мрію трохи більш як два місяці тому. І понеслось. Зібрали друзів, які включились допомагати, почали складати програму, запрошувати учасників, розробляти лого і створювати сторінки у соцмережах, шукати й збирати гроші, думати про світло і звук, збирати книги та думати про логістику. Ми зіштовхнулись з купою проблем: логістичних (бо маєш перетинати транзитом Молдову), фінансових, організаційних та байдужості місцевої влади. Але! Фестиваль сучасної української культури у маленькому містечку на півдні започаткований. І так. Штори у будинку культури – це свідчення наміру провести наступний фестиваль культури на березі нашого Дунаю». 

Фото: Радослава Кабачій, Роман Кабачій, Дмитро Фещук