За межами кола, обведеного крейдою

Пам’ятаєте, як кілька років тому обговорювали, що журналісти втрачають свій вплив і поступаються ним перед блогерами, і наскільки загрозливим може виявитися вихід на перший план нових кумирів із соцмереж, які часто не рахуються з жодними журналістськими стандартами й кодексами професійної етики? Та й ніколи про честь професії не чули. Так ось, найстрашніші побоювання уже справдилися. «Експертні експерти» збирають мільйонні аудиторії зачарованих, і цим неабияк приваблюють рекламодавців, бізнес, і навіть присипляють пильність медіа й видавців, які якраз повинні мати імунітет від таких персонажів.

Бо поки прекрасні люди штибу Олексія Арестовича, Спартака Субботи за межами кола, обведеного крейдою, то нехай собі торжествують, плекаючи свій нарцисизм, але як тільки вони потрапляють у коло гостей студії на поважних телеканалах, опиняються серед коментаторів ракетних обстрілів у найвідоміших ЗМІ чи стають шанованими авторами книжок, то відразу перестають бути дивними персонажами. Вони отримують авторитет, підкріплений репутаціями медіа й видавництв як важливих інститутів соціальних комунікацій.

Коли всі свої 20 монографій, публіцистики Віктор Янукович друкував у невідомих видавництвах на папері, схожому на туалетний, чи свій роман «Червона атлантида» Ганна Герман опублікувала у видавництві «Довіра», до якого особливої довіри не було, – з цього ще можна поглузувати. Але навіть сам факт виданої книжки – ніби наявність дорогого сервізу у серванті у радянські часи – вивищувала цих персонажів ув очах непосвяченої аудиторії.

Та й сама поява книжок штибу «Вурдалак Тарас Шевченко» Олеся Бузини (Прометей, 2000), «Все о России» авторства Дмитра Табачника з передмовою Сєргєя Лаврова (Фолі, 2009 рік), «Мир без Украины?», «Фашизм в Украине: Угроза или реальность» Грігорія Крючкова й Табачника (Фоліо, 2009), «Брат» – про політику Владіміра Путіна Ігоря Беркута й Романа Василишина (Самміт-книга, 2009) (на жаль, перелік далеко не повний) вже надавала величезний кредит довіри до їхніх авторів і пристойний майданчик для піару. Зараз уже мені складно з’ясувати, за яким збігом обставин видавництво правничої літератури отримало щоденник Надії Савченко, щоб за рекордно швидкий термін видати книжку «Сильне ім’я Надії», бо більше до таких різких змін у своїй тематиці воно не вдавалося.

Що робити з фактом видання в Україні проросійських авторів до 2014-го? Забути й удавати, що цього ніколи не було?

На щастя, з 2017 року законодавчо заборонено розповсюджувати книжки, внесені до Реєстру видавничої продукції антиукраїнського змісту. За це можна отримати адміністративно-господарський штраф. Щоправда, невеликий, «в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен випадок такого розповсюдження», якщо порушника спіймають на гарячому вперше.

Держава робить якісь, хоч і несміливі кроки, які періодично потребують поштовху громадськості, натомість напрацювань видавничих політик щодо публікації книжок «експертних експертів» із соцмереж ще немає.

Поки закони й політики на стадії формування, в Україні уже є промовисті кейси суперпопулярних персонажів, які викривляли свої професійні здобутки, як-от Дорж Бату (Видавництво Старого Лева), Спартак Суббота (Віхола). Дилогія Доржа Бату про роботу запальної Франчески у NASA кілька років поспіль ставала бестселером. І якщо художню літературу важко запідозрити в шкідництві, то нон-фікшн від псевдопсихолога з півмільйонною аудиторією підписників у соціальних медіа, розчарованих, з набутою після скандалу з їхнім кумиром кризою довіри, – це вже дійсно небезпечно. Тираж книги «Припини це. Як розпізнати насильство та протидіяти йому» Спартака Субботи кілька разів додруковували через високий попит на неї.

Додайте до цього ще одну небезпеку, від якої ще неясно чого чекати, – застосування ChatGP, який нещодавно домішав у реальну біографію Олеся Гончара трохи життєпису Василя Стуса, трохи Олександра Довженка, а спритні SMM-ники оприлюднили цю біографію без елементарного фактчекінгу.

На прохання порадити 10 книжок ChatGP вигадав  авторів і назви, яких не існує. До всього цього варто додати ще наші реалії війни – постійні вкиди, ІПСО, фейки – щоб не потонути у всенаростаючому цунамі маніпуляцій, без імунітету не обійтися.

Припускаю, що наївшись досхочу газлайтингу, люди потребуватимуть орієнтирів, і тут у медіа з’являється шанс – знову позмагатися з кумирами й експертними експертами за розгублені й дезорієнтовані аудиторії, знову довести, чому краще бути підписаним на доброчесне ЗМІ з прозорою власністю і редакційною політикою, ніж на вайбер-чат «Donbass Devushka». Чому краще зачекати 3 хвилини реклами у ютюбі, знаючи, що це реклама, ніж слухати, як б’юті-блогер, між іншим, нахвалює тобі чудодійний тюбик гомеопатії. Звісно, можна вірити в гомеопатію, тарологам, Володимиру Мунтяну чи Субботі, але ж тобі гірше.

І ці нові змагання професійні медіа вже не мають програти, надто висока ціна. До того ж за останні роки самі журналісти навчилися мімікрувати під найкращих ненудних блогерів, які можуть запаковувати важливу інформацію у яскраві обгортки. І навіть найсерйозніші розслідувачі опанували тік-ток-тренди, а кореспонденти стрічки новин стали богами твіттеру. А якщо говорити про видавничу царину, то навіть поважні літературознавці вже не менш трушні за рок-зірок.

Видавці теж мають окреслювати крейдою кола експертів, з якими вирішили видавати книжку, не надаючи зайвої трибуни й публічності одіозним особам, шахраям чи сумнівним експертам, не вестися на тисячі підписників і гарантоване розповсюдження накладу ціною одного посту. Перш ніж додати репутаційних плюсиків у карму чергового самоназваного проповідника, вартує пробити їх бодай по YouControl, або звірити диплом, науковий ступінь у реєстрі дипломів чи в каталогах бібліотек, а ще краще не нехтувати рекомендаціями професійних спільнот і бодай почитати дописи «експертів» із соцмереж протягом кількох років. Адже часом некомпетентність «експерта» стає не просто ідеєю для нового мему, а й відверто шкідливою чи навіть починає загрожувати національній безпеці. І медіа, і видавці відповідальні за тих, кого вони пускають у межі кола, обведеного крейдою, бо часом простого вибачення у соцмережах і зняттянакладу з продажів може виявитися замало.