«Зелений театр» «Зеленої хвилі» №22

Ще не встигли провести у дорогу фільммейкерів і кіноманів з Odessa International Film Festival, як Зелений театр в Одесі наповнився книгомейкерами і читачами. 22-га «Зелена хвиля» зважилась на неможливе: змінила потік туристів Дерибасівської на амфітеатр просто неба у парку ім. Т. Шевченка – він же Зелений театр. Видавців така зміна явно не надихнула – їх було лише близько 30. Ті, що все-таки зважились на експеримент, цю зміну вітають.

«Зараз, у 2018 році учасників книжкового ярмарку в Зеленому театрі, в цілому, було 60. Якщо відняти звідси бібліотеки, освітні центри, а також газети, листівки, сувеніри та інше, то книжкову продукцію представляла половина з цього числа. Це дуже мало. Досить відчутне зменшення кількості учасників нашого ярмарку і представленої книжкової продукції, книжкових найменувань ми відзначили ще в 2017 році. Якщо точніше, ця тенденція намітилася ще в 2015 і 2016 роках», – коментують організатори.

Зеленішою «Зелена хвиля» цього року стала точно – дерева й зарості навколо створювали шарм прогулянки парком.

Та й зелені намети, які на Дерибасівській підсилювали базар-style, серед дерев виглядали цілком органічно.

 

Зважаючи на останні еко-тренди, розвиток вуличних ініціатив, пропагування здорового способу життя, ця локація несподівано заграла, і фестиваль може перетворитися на досить оригінальне явище навіть у світовому контексті.

«Зелений театр дуже атмосферний, тут працювати набагато краще, ніж на Дерибасівській. І публіка зацікавлена, вдячна й притомна, майже немає неадекватів (на Дерибасівській їх багато). Так, публіки менше, ніж на там, але вона якісна, і її таки чимало – одесити про Зелену хвилю знають і на неї прийшли – це свідчить про добру роботу організаторів. Тож нова локація – великий плюс», – вважає Іван Андрусяк, головний редактор видавництва «Фонтан казок».

Увечері простір взагалі був магічний, а організатори дбайливо подбали про освітлення кожного стенду.

Відвідувачі також помітили і більшу кількість реклами у місті, щоправда, більшість із якої була російською мовою.

Видавництво Артбукс другий раз брало участь у фестивалі. «Зараз ми вже впевнено можемо сказати, що зміна локації пішла на користь заходу та позитивно вплинула на продажі. Атмосфера місця змушувала людей повертатися на фестиваль щодня. Не дивлячись на спеку, на наших майстер-класах завжди було багато дітей, деякі приходили не один раз. Загалом враження дуже хороше», – коментує Анна Похлєбаєва, директорка видавництва Артбукс.

Учасники називали це «вже справді книжковою і культурною подією». «Це вже не базар на Деребасі, це місце де зручно гуляти вибираючи книжку, слухати виступи музикантів, поетів, письменників, цікавих людей. І виторгу наші на рівні, хоча однозначно ми втратили гостей міста як покупців», – зазначає Олег Симоненко, директор видавництва «Час майстрів».

«Організація дуже добра. В’їзд, виїзд, реєстрація, інші організаційні питання не викликали напруження. Відзначу увагу та доброзичливість з боку організаторів. Основна причина тривоги була у зміні локації. Для мене це виражалося у питанні – чи прийде достатня кількість відвідувачів? Відповідь виявилася позитивною. Усі чотири дні вони заходили досить рівномірно, навіть попри літню спеку. Було помітно, що відвідувачі приходили саме на книжковий фестиваль, випадкових не було. Працювати в тіні дерев значно приємніше, ніж на вуличній бруківці. Презентації, інші заходи та книжкова торгівля відбувалися поруч. Прозаїчний відступ – у Зеленому театрі працює нормальний туалет. Це добре. На відміну від Дерибасівської, де доводилося нишпорити по всій вулиці», – розповів Андрій Задерей, підприємець, співвласник Книгарні-Кав’ярн «Українська книга».

Також Андрій відзначив, що учасників цього року було помітно менше, хоча багато з них приходили два або навіть три дні поспіль.

«Хочу відмітити факт. На торгових ятках, де ще донедавна розміщувалися книжки лише російською мовою, тепер були й книжки українською також. Власну роботу оцінюю на четвірку з плюсом. Варто було підготуватися серйозніше. Але результат по продажах однозначно відмінний», – додав Андрій.

У «Фонтану казок» також краще з виторгами, ніж минулого року. «Цього року пощастило з погодою – не було ані бурі, як позаторік, ані дикої спеки, як торік. Мабуть, це теж стало вагомим фактором того, що наші виторги кращі від минулорічних», – поділився Андрусяк. За порадами видавців, організаторам варто скористатися досвідом Форуму видавців і проводити всі основні фестивальні дійства надалі в Зеленому театрі, проте передбачити для учасників виставки можливість узяти також маленьку додаткову ятку на Дерибасівській, щоб збільшити продажі за рахунок випадкових покупців – туристів.

Організатори переконують, що Зелений театр із книжковим ярмарком і програмою заходів відвідало близько 11 тисяч осіб.

 

І та кількість видавців і асортименту явно не задовольняють попит одеситів. Помітно поменшало цікавих саме одеських видавничих ініцатив. Хоча були представлений журнал «Маяк» від однойменного сайту й путівник від Impact Hub Odessa.

«“Зелена хвиля“ орієнтована в основному на продаж та на контакт видавця з цільовою читацькою аудиторією. У реальності відвідувачі ярмарку останні роки скаржаться на убогий асортимент і дорожнечу книг. Можна сміливо сказати, що купівельний попит на хороші книги в Одесі є, але він не задовольняється», – коментують організатори.

Сама ж фестивальна частина була не рівномірною і не складалась у цілісність. Тут презентували останню книжку «Золотий цап» Івана Драча, нову книжку Миколи Жулинського «Аккордеон», поруч дискутував лауреат Пулітцера Пол Малдун, обговорювали «Одеський Декамерон» Георгія Голубенка і знайомили дітей із fashion-ілюстрацією. І хоч програма «Межі літератури» начебто задавала тему, але її трактування було аж надто широке. Говорили і як на проблемні, гуманітарні теми, як «Україна на світовій літературній мапі», взаємодію із музикою, театром, кіно, і тут же – про настрої книжкових ринків, креативну маму і фольклор.

Мабуть, першим, над чим слід задуматися організаторам на наступний рік, – це запрошення куратора.

 

Одеса – регіон, де можна вибудувати різні концепції, розпочинаючи з моря, мореплавства, подорожей, Півдня до запрошення спеціального проекту, наприклад, від Греції, яка історично близька.

«Одеська книжкова виставка Зелена хвиля перебуває в стадії динамічного становлення. Принаймні це стосується україномовної книжки, якої там потрохи більшає. Цікава виставка і з огляду на чільних учасників. Цього року в її межах відбулися зустрічі з українським поетом з Нью-Йорка Василем Махном, письменником Андрієм Курковим та з лауреатом Пулітцерівської премії ірландським поетом зі США Полом Малдуном», – вважає літературознавець Ростислав Семків.

Були й інші, не менш цікаві гості, як-от Баррі Каннінгем, перший видавець роману «Гаррі Поттер і філософський камінь», німецька письменниця-фантастка Шарлотте Кернер.

«Гадаю, що самовідтворення людей неминуче, – міркувала Шарлотте Кернер на презентації. – Наукові досягнення самі по собі прекрасні, це поступ вперед. Єдине питання: Як їх використовуватимуть? Нещодавно світ відзначив 40-річчя з часу першого зачаття через пробірку. Тобто не так давно люди говорили, що зачаття через пробірку – це жахливо, що може народитися монстр, що це настільки неприродньо і тому подібні речі… А зараз поміж нас уже 100 тисяч дітей, які були зачаті так. Тобто я певна, що клонування людини рано чи пізно буде зроблене. Але, пишучи книгу, мене цікавило інше: Чи зробила би я це і чи потрібно це робити в принципі?».

Однією із вузькоспеціалізованих, але неймовірно інтелектуальних подій стала розмова «Читай і слухай» російського музичного критика Лєва Ганкіна і редактора інтернет-журналу Comma, музичного оглядача Сергія Кейна. Вони розмірковували про складний хіп-хоп як поезію зі своїми особливими ритмами, хоча є і примітивні зразки, Боба Дилана, який лукавить про неважливість Нобелівської премії для нього.

«Літературність текстів Бітлз  сталася під впливом біт-культури й текстів 60-х. Патті Сміт, яка спочатку декламувала вірші зі сцени, почала їх класти під музику й створила оригінальне явище, хоча насамперед вона поетка», – вважає Кейн.

На думку Ганкіна, текст поетичний відрізняється від музичного, бо насамперед орієнтується на тишу, а музичний – на публічне виконання.

На дискусії про виживання малих видавництв ішлося, що саме малі видавці отримають третину нагород на українських книжкових конкурсах. Але Поліна Лаврова наголосила, що більше приємності було б, аби була матеріальна підтримка відзначених видань. Наприклад, закупівлі у бібліотеки найкращих книжок. «Завдяки розвитку інтернету великі видавництва починають більше рахуватися з малими видавцями. Навіть Олександр Красовицький почав радитися у соцмережах про вибір обкладинки, що раніше було складно уявити», – коментує Поліна Лаврова, директорка видавництва «Лаурус».

Говорили й про не заповнені ніші, який насправді задосить. «Український книжковий ринок дуже схожий на вестерн або на Дикий Захід, якщо хтось дивився фільми Серджо Леоне, Джона Вейна. Ти можеш натрапити на великий поклад золота, але потім прийдуть індіанці і заберуть його. Це суцільна стрілянина, непевність, пустеля. Коли я слухаю іноземних колег і їхній підхід, стратегію, то розумію, що не знаю, чим це, тобто видавничий процес, завтра для мене закінчиться», – зазначає Роман Малиновський, засновник проекту «Вавилонська бібліотека».

Тим часом Тимур Курганов на дискусії про книжкові настрої розповів, що у кожного видавця є кілька проектів, які робляться для іміджу видавництва. «Ми чітко розуміємо, що права, які коштують дуже дорого, не відіб’ються ніколи. Або ми видамо таку книжку просто для роботи з журналістами, для промоції цікавих тем. І, звичайно, в будь-якому видавництві є якийсь топ-10 книг, які виступають паровозом для решти літератури».

«Відбувається якісна зміна і читача, і видавця. Ці тенденції пов’язані з інтегруванням у світовий ринок. Відкриваються кордони, і в першу чергу — у головах людей. Найбільша гра відбувається за читача, за аудиторію. Нам би хотілось, щоб зростала сама читацька аудиторія, щоб її ставало більше в Україні. А натомість ми граємо у гру по перетягуванню канату, як ми перетягнемо читача до своїх книг», — вважає головна редакторка «Видаництва Старого Лева» Мар’яна Савка.

«Статистичні дані показують, що люди найбільше купують книжки за предметом цієї книжки, її темою. Ми не можемо недооцінювати наших читачів, вони знають, що вони хочуть читати», – відзначила Оксана Хмельовська, редакторка Читомо.

Цього року організатори, попри недостатнє фінансування, зробили кроки вперед. Але багаж років і традиційності, як-от намети з церковним начинням чи щорічне відкриття фестивалю за участі Міхаіла Жванецького, і строкатість тем – це шлейф, який «все ще з фестивалем». Та повні зали на подіях і безліч запитань до спікерів свідчать про те, що аудиторія є і вона ще не пересичена такими заходами, тому майбутнє у фестивалю так само важить, як і його історія.

Як повідомлялось, 2017 року виставка-ярмарок «Зелена хвиля» стала фестивалем, проте все ще проходила на Дерибасівській.

2015 року ярмарок пройшов за участю 98 учасників. Тоді мовна політика розподілилася «50 на 50»: з одного боку, 4 російські видавництва зі своєю продукцією, з іншого боку, книжки російською мовою від багатьох українських видавництв і книжкових магазинів, які переважно торгували продукцією із Росії.

Натомість у 2014-му році «Зелену хвилю» відвідували Ірен Роздобудько, Марина Гримич, Андрій Кокотюха та ін.

Фото: з офіційної Facebook-сторінки організаторів