Дитячий та батьківський мозок: як заспокоїтись і налагодити взаємодію

Наталя Біда, Антоніна Оксанич, Олександра Сидорченко. Спілкування з дитиною в малюнках / ГО Батьківська спілка

Що робити, коли емоції плещуть через край, дитина і батьки не можуть заспокоїтися, а градус напруження конфлікту зростає з кожною хвилиною? Дехто втрачає самоконтроль і вдається до насилля, але ми всі добре знаємо, що це не вихід. Що ж тоді робити? Розбираємося разом з книжкою «Спілкування з дитиною в малюнках» від освітнього проєкту #НеБийДитину.

Дитячий мозок. Як заспокоїти емоції?

Коли в дитини вирують емоції – мислення не працює, тому нотації від дорослих у цей момент не є ефективні, а тільки ще більше розбурхують найдавнішу емоційну частину мозку дитини – «мозок ящірки»/«лімбічна система», яка будь-який напад чи домінацію сприймає як загрозу.

Тож спершу треба заспокоїти дитину, а вже потім, коли у спокійному стані вмикається мисленнєва частина мозку – говорити, вчити, виносити уроки тощо.

Як заспокоїти «ящірку»? Перш за все, має значення невербальна комунікація. Тут не так важливо, що говорить дорослий, але важливо ЯК він це робить, яким тоном, в якій позі. Дорослий має продемонструвати, що він не нападає, а прагне підтримати, допомогти вирішити ситуацію. Для цього, звісно, дорослому варто зберігати спокій.

Дитячий мозок формується поступово

Знати, як функціонує дитячий мозок, потрібно, щоб краще розуміти, як з ним взаємодіяти.

Людський мозок за всю історію людства формувався поступово.

Найдавніша, найпримітивніша його частина, яка відповідає за наш інстинкт самозбереження – формувалася десь так 7.5-2.5 мільйонів року тому.

А наша «мисленнєва», раціональна частина, яка відповідає за конструктив, планування, діалог, мораль тощо – почала формуватися значно пізніше, десь так 2.5-1.5 мільйонів років тому.

А той мозок, який ми маємо зараз, – відносно молодий, він набув такого вигляду всього лише 25 000 років тому.

Так само, як і в еволюції мозку Homo sapiens – мозок дитини від народження не схожий на той, який має доросла людина. Емоцій там багато, а самоконтроль та мислення формуються аж до 25 років.

Тобто весь цей час ми, батьки, маємо справу саме з мозком дитини, який формується, тож не варто очікувати від нього нереальних речей, які він поки що не може робити фізично (а не робить «на зло»), але які вчиться робити поступово, за підтримки та на прикладі дорослих, звісно.

Дорослий мозок: свідома реакція на поведінку дитини й «автопілот»

Розберімося з мозком дорослої людини, щоб краще розуміти як ми реагуємо на дитячу поведінку.

Так само, як і дитячий, наш мозок від народження оснащений базовою, примітивною частиною, яка відповідає за інстинкти, виживання, захист, основні емоції – «мозок ящірки/мозок рептилії/лімбічна система», що формувалась у людства 7.5-2.5 мільйонів років тому. Це дуже сильна і дуже важлива частина мозку, саме вона швидко реагує на небезпеку і забезпечує виживання нас і нашого потомства. Часом справді доречно гучно покликати дитину, швидко усунути небезпеку тощо.

Але в конфліктних ситуаціях ця частина мозку може зіграти злий жарт, і замість того щоб домовлятися й навчати – буде прагнути перемоги навіть ціною стосунків.

Але в людини дорослої є значна перевага – вже після 25 років ми маємо цілком сформовану «префронтальну кору» (що сформувалася в людства відносно недавно, 2.5-1.5 млн років тому), яка здатна контролювати й стишувати сильні емоції, здатна на конструктив і мислення; в дорослого вона вже є, а в дитини – лише формується. Саме тут – сила свідомого батьківства.

І все ж, мисленнєва частина мозку у конфліктних ситуаціях, буває, вмикається не одразу і не завжди. І часом потрібні зусилля, аби спинитися і не вдарити чи не накричати (приборкати «ящірку»), і все ж ці зусилля варті результату – щоб стосунки були збережені, а дитина справді засвоїла урок.

Чим більше сил мають батьки (не голодні, не втомлені, вирішують, а не приховують свої проблеми тощо) – тим легше контролювати автоматичну реакцію «ящірки» – «автопілот».

І чим частіше звертатися до свідомої частини мозку – тим все менше зусиль це потребуватиме, і тим більше шансів, що дитина теж на прикладі батьків буде застосовувати й розвивати свою «мисленнєву частину», і справді розуміти й виносити урок з ситуації без шкоди для стосунків з батьками.

Спочатку заспокоїтись. Потім заспокоїти дитину. Потім обговорити ситуацію.

Чому перша швидка реакція на поведінку дитини – не завжди адекватна?

Погляньмо, як працює наш мозок (спрощений опис процесів).

Мозок людини має не лише свідому раціональну частину, а й прадавню лімбічну систему, яка відповідає за базові інстинкти й емоції.

У лімбічній системі є Мигдалеподібне тіло, яке формує наші емоції. А що таке «емоція»? Це імпульс до дії! У випадку з лімбічною системою – це імпульс до дуже швидкої дії, бо йдеться, наприклад, про питання виживання організму.

Саме завдяки цьому людина реагує на небезпеку швидше, ніж встигне усвідомити небезпеку й зрозуміти як правильно зробити. Перша реакція – швидка реакція. І це дуже круто, якщо йдеться про виживання.

Але часом цей механізм спрацьовує і в інших випадках – коли людина бачить те, що вона ненавидить, що її дуже дратує. Тоді перша швидка реакція може бути досить агресивною, і якщо сильне роздратування викликала дитина, то це може бути небезпечно для дитини (для її здоров’я чи психіки).

Ось як це відбувається: у нас є Таламус, це частина мозку, яка приймає, наприклад, візуальну інформацію, декодує її і надсилає в свідому частину мозку (Зорова кора), щоб та подумала що з цим усім робити. Але водночас ця ж інформація від Таламуса прямує в Мигдалеподібне тіло, коротшим шляхом (бо часто це питання виживання, і діяти треба дуже швидко). І поки мозок думає як діяти найкраще, Мигдалеподібне тіло вже змушує тіло битися/тікати/завмерти.

Тож варто пам’ятати, що перша швидка реакція – це не єдиний варіант реакції (особливо у питанні виховання дітей). І після невеличкої паузи мозок встигне опрацювати інформацію, осмислити як вчинити правильно, і запустити цей усвідомлений імпульс до дії.

Свідомій частині мозку потрібно трішечки більше часу, ніж лімбічній системі. Тому так важливо взяти паузу, вдихнути-видихнути, заспокоїтись, і вже тоді реагувати.

Значною мірою саме від реакції батьків на дитячу поведінку залежить, буде дитина думати про власну поведінку чи про реакцію батьків.

Від ситуації до розмови може пройти навіть день, це нестрашно, важливо – щоб відбувся діалог, розуміння причин і наслідків поведінки дитини. Важливо показати своє бажання розібратися й допомогти, тоді мозок дитини буде відкритий до цих уроків. Натомість агресія змушує лише захищатися, закриватися й бунтувати проти повчань.

Читайте також: Як активувати мозок і посилити увагу

Книжка створена за матеріалами освітнього проєкту #НеБийДитину від ГО «Батьківська спілка»