10 важливих проєктів і 10 прозрінь перекладацької групи VERBація

17 лютого перекладацька група VERBація святкує своє десятиріччя. За ці 10 років було багато перекладів, різноманітних проєктів у рідному Хмельницькому й поза ним та зрештою створення фестивалю TRANSLATORIUM. Ми вирішили підвести підсумки та розповісти про цю колективну перекладацьку діяльність.

Слем-поезія Марка Сміта

VERBація (тепер перекладацька група) розпочала своє існування як проєкт, відкритий до різних перекладачів і перекладачок, які хотіли би долучитися до практики колективного перекладу. Тоді, у 2013 році, все почалося із засновника слему, американського поета Марка Сміта. Це були перші зустрічі в форматі обговорення текстів, спільного прочитання та перекладу, намацування формату роботи та пізнання методу, який врешті сформував перекладацьку групу. Результатом роботи став самвидав, який містить чотири тексти Сміта в оригіналі й перекладі українською. Над текстами працювали: Таня Родіонова, Юлія Дідоха, Вікторія Алієва, Роман Андрійчук і Крістіна Горюнова. Доповненням і певним візуальним перекладом слем-текстів стало графічне оформлення Кирила Панкратова, яке наближає нас до повноцінного розуміння слему, де важливим є не лише самий текст.

Слем (від англ. slam — «ляскання» (особливо дверима); в американському сленгу — «сильний удар по м’ячу»; «різка критика»; «брутальна відповідь») — читання віршів, але читання, в якому важливим є не лише те, ЩО читають, а й те, ЯК. Слем-турнір є химерним поєднанням спорту та мистецтва: це змагання поетів у артистичному читанні. Змагання в повному сенсі цього слова: з оцінками довільно обраного з-поміж глядачів журі, з чітким часовим регламентом, з штрафними санкціями за порушення встановлених правил. 1984 року інженер Сміт Марк, який писав поезію з 19-річного віку, влаштував у Чикаго перший поетичний слем-турнір. А за кілька років той самий Марк Сміт у тому самому Чикаго став організатором регулярних слем-змагань у джаз-клубі з назвою «Green Mill Jazz Club», який став однією з найвідоміших домівок американського слему.

Літературне кіно

Зростаючи, VERBація зрозуміла, що хоче не лише займатися перекладом, але й долучатися до організації літературних подій у рідному місті, Хмельницькому, яких тоді так бракувало. Так, зима 2014 пройшла за переглядами літературного кіно, тобто екранізацій найбільш знакових творів літератури ХХ століття. Вже тоді VERBації ішлося про міждисциплінарний переклад, хоч і неусвідомлено. Перегляди розпочиналися короткою лекцією-вступом від учасниці проєкту Вікторії Алієвої, а завершувалися обговореннями з глядачами. Програма будувалася за напрямками: сюрреалізм — Жан Кокто «Орфей», модернізм — Кнут Гамсун «Голод», екзистенціалізм — Альбер Камю «Сторонній», абсурдизм — Том Стоппард «Розенкранц і Гільденстерн мертві», південна готика — Гарпер Лі «Убити пересмішника», магічний реалізм — Ґабріель Ґарсіа Маркес «Полковникові ніхто не пише», постмодернізм — Хуліо Кортасар «Слина диявола».

BEAT під БІТ

Найбільшою і найтривалішою перекладацькою роботою VERBації став переклад текстів американських поетів-бітників. Ці тексти важливі й цікаві для VERBації, адже містять у собі неприкрите ставлення до суспільства, вираження якого відбувалось в авторській манері — такій, яка характеризує покоління та персону автора водночас. Бітники писали й читали свої тексти одне одному на американських кухнях, ми ж перекладали їх на кухнях Хмельницького й Києва. Маючи велику мрію видати цілу антологію американських поетів біт-покоління, але розуміючи, що це надто нереалістична справа, адже видавати перекладну поезію видавці беруться дуже неохоче, ми вирішили презентувати ці тексти в інший спосіб. Так у 2016 році народився проєкт «BEAT під БІТ».

Це поєднання текстової, музичної та візуальної складових. Спроба актуалізувати тексти того часу для українськомовного суспільства, адже проблематика американської поезії 60-х гучно перегукується з нашим поколінням, нашими слабкостями, викликами та життєвими позиціями.

Ми грали з різними музикантами на різних майданчиках у Хмельницькому, Львові, Києві й Харкові. Автори, які звучали в цьому дійстві, — Аллен Ґінзберґ, Лоуренс Ферлінґетті, Ґреґорі Корсо та Ґері Снайдер та ін. Важливо також сказати, що саме з бітників почалося існування VERBації вже не як проєкту, а як сталої групи трьох перекладачок — Тані Родіонової, Вероніки Ядухи та Юлії Дідохи. Окрім того, до проєкту в різний час долучалися також інші перекладачі, а саме Гєник Бєляков і Арсеній Тарасов.

TRANSLATORIUM

У 2017 році група заснувала перший в Україні Літературно-перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM, ставши його кураторками. Фестиваль щороку відбувається в Хмельницькому наприкінці вересня — на початку жовтня, адже приурочений до Міжнародного дня перекладу.

Відбулося вже п’ять едицій фестивалю, а у 2022 році TRANSLATORIUM вийшов за межі суто фестивалю та став платформою різноманітних проєктів, пов’язаних з перекладом, як то перекладацька резиденція чи участь у закордонних фестивалях. Цікаво, як практика колективного перекладу стала помічною в кураторській роботі. Адже вміння продовжувати думки одна одної, позбуватися его заради кращого результату та працювати по-справжньому спільно — неоціненне у реалізації великих задумів. Ми часто жартуємо, що забуваємо, чия це була ідея, адже це не має значення. Вона — спільна, так само як і перекладений текст. TRANSLATORIUM — це звісно про більшу команду та велику менеджерську роботу, але це так само про те, що спільна робота над текстами спонукала до формування перекладацької спільноти та її підтримки.

Переклад книжки «Де кураторство / Where Curating Is»

Цікавим викликом для VERBації став переклад англійською мовою книжки «Де кураторство» за упорядництва Катерини Носко та Валерії Лук’янець. Робота тривала близько двох років. Англомовна версія книжки спочатку вийшла друком лімітованим накладом у видавництві IST Publishing, а другий наклад наразі представлений у книгарнях Європи та США. «Де кураторство» — це перший проєкт, який по-справжньому занурив нас у контекст сучасного мистецтва, адже книжка містить тексти, написані на основі інтерв’ю з українськими художниками та кураторами та оповідають про їхню співпрацю. Крім того, це перший великий проєкт перекладу іншою мовою — англійською — а отже, перенесення «чужим» мовним кодом. Найскладнішим етапом роботи стало спільне редагування з британцем Джо Пломмером, який як носій мови допомагав нам адаптувати текст для англомовного читача, адже логіка англійської мови інакша. Зрештою це був надзвичайно цінний перекладацький досвід, подібний до перекопування мови й тексту, коли піднімаючи сенси десь із глибин, доводиться дробити їх, пояснювати собі й іншому, і лиш потім засівати нову мовну грядку.

Перекладацька резиденція TRANSLATORIUM

У 2019 році ми почали думати, як TRANSLATORIUM може працювати для перекладацької спільноти, окрім формату триденного фестивалю, в межах якого відбуваються здебільшого презентації різних культурних продуктів. Так з’явилася ідея також створити майданчик для безпосередньої роботи над перекладом і творчої взаємодії з колегами. Окрім того, VERBація вже деякий час створювала щось на кшталт резиденцій для себе і, мабуть, саме тому так загорілася бажанням створювати подібні можливості для інших. Перекладацька резиденція TRANSLATORIUM у Хмельницькому — це був тиждень колективного перекладу п’єси британської драматургині Ніколи МакКартні «Дім», над яким працювали чотири перекладачки — Тетяна Савчинська, Олександра Ванкевич, Ганна Кирієнко, Ольга Ковальова. Перекладацька група VERBація курувала резиденцію й редагувала переклад п’єси. Ми ділилися своїм методом колективної роботи, який для учасниць став новим і неочікувано цікавим і продуктивним. Пізніше п’єса трансформувалася у репертуарну виставу київського театру на Лівому березі Дніпра, роботу режисерки Тамари Трунової.  

Переклад поезії для книжки  «Орбіта. Вибране»

Текст-група «Орбіта» — це творчий колектив латвійських російськомовних поетів (Артур Пунте, Сємьон Ханін, Сєрґей Тімофєєв, Владімір Свєтлов), чиї роботи присвячені діалогу між різними напрямками мистецтва (літературою, музикою, відео, фотографією, віджеїнгом тощо) і культурами. Колись VERBація надихалася діяльністю «Орбіти», а познайомившись особисто, виявилося, що в цих двох колективів дуже багато спільного. Тому переклад цих поезій став певним діалогом між ними, можливістю стати частиною одного з перформансів текст-групи на сторінках книжки. Збірка вийшла друком у видавництві Discursus за участі також інших перекладачів, зокрема Лева Грицюка, Остапа Сливинського та Василя Лозинського.

Велика важлива книжка про мистецтво 

Переклад книжки Даніелле Кризи «Велика важлива книжка про мистецтво» — це співпраця VERBації з видавництвом ArtHuss, що сталася наприкінці 2021 року. Переклад книжки про мистецькі практики сучасних художниць дав нам змогу перезарядитися та віднайти своє натхнення для частішої активності VERBації як перекладацької групи. Оскільки діяльність VERBації включає також створення публічних подій і взаємодію з різними митцями й мисткинями, нам часто бракує самої перекладацької практики. Працювати над книжкою Даніелле Кризи було можливістю об’єднати радість від роботи втрьох із радістю пізнання різних технік образотворчого мистецтва, через які говорять сучасні художниці. Це один із прикладів мотиваційних проєктів, що стають поштовхом для власних пошуків й експериментів.  

Воркшопи і переклад у реальному часі

Коли VERBація вирішила у 2016 році змінити свій формат і стала вже не відкритим проєктом, до якого могли долучитися усі охочі, а цілком сформованою перекладацькою групою, прагнення при цьому розповідати й показувати якомога більшій кількості людей, що ж таке колективний переклад, геть не змінилося, а переросло в ідею проводити різноманітні воркшопи на всіх можливих літературних і освітніх майданчиках. Перший воркшоп з колективного перекладу був організований для студентів Хмельницького. А згодом ідея проведення такої перекладацької майстерні трансформувалася у дещо новий видозмінений формат — музично-перекладацький перформанс «TRANSLATORIUM, або лабораторія перекладу». Суть його полягала в тому, що учасниці VERBації колективно перекладали текст у реальному часі перед глядачами, які мали нагоду споглядати весь процес перекладу безпосередньо на екрані. Одночасно з цим відбувався ще й інтерсеміотичний переклад: окрім учасниць, на сцені був музикант, який перекладав той самий текст мовою музики. Цей перформанс відбувся свого часу в межах Форуму видавців у Львові та Книжкового Арсеналу.

У 2022 році VERBація мала нагоду провести воркшоп у межах берлінського перекладацького фестивалю translationale berlin в уже дещо новому форматі: учасники воркшопу працювали над колективним перекладом воєнної поезії.

Переклад роману Томаса Вулфа  «Додому нема вороття»

Цей проєкт — співпраця з видавництвом «Вавилонська бібліотека», що триває для нас і зараз. Перш за все, це надзвичайна книжка класика американського модернізму Томаса Вулфа, відомого своїми величезними насиченими текстами, що дарують гірко-солодке читацьке враження, а для перекладачів стають справжнім випробуванням. Особливістю цього проєкту є також колективний метод перекладу, не лише тому, що ми втрьох є співавторками тексту, але й через те, що це надзвичайна нагода продовжити незакінчену працю одного з особливих майстрів українського перекладу Еміля Хоменка. Переклад «Додому нема вороття» Еміль Хоменко розпочав ще у 70-ті, але через політичну судимість, змушений був полишити його, оскільки не мав права публікуватися. На прохання «Вавилонської бібліотеки» він відновив роботу, однак не встиг завершити переклад. Художній переклад «Додому нема вороття» стане першим романом у доробку VERBації та першим перекладом Вулфа в Україні.  

10 прозрінь:

• Колективний переклад — не про швидкість, а про уважну комунікацію.

• Будь-який переклад — це колективний переклад, бо це завжди залучення різної невидимої праці різних людей, а також діалог з усіма, хто бодай колись мав стосунок до тексту — автор, редактор, інші перекладачі, літературні критики, навіть наші друзі, якщо щось розказували про автора. Це все формування тексту перекладу, що залежить від багатьох різних джерел інформації.

• Переклад — це завжди тривалість, незалежно від того, скільки перекладачів. Хоч ми перекладаємо втрьох, все одно, зробити текст, який нас повністю задовольнить, — неможливо. Текст завжди лише спрямований до оригіналу, тяжіє до нього, а переклад — це перш за все не ідеальний результат, а практика.

• Формат перекладацької групи дає змогу братися за тексти, за які окремо кожна з нас би не взялася в силу різних причин. Колектив легше й азартніше приймає виклики, а також це окрема відповідальність, не лише перед собою і замовниками, але і перед найближчими колегами у групі. Здається, ми навчилися і далі вчимося рухатися як один організм, вивчати свої сильні й слабкі сторони, боронити себе і відстоювати межі, а також підбадьорювати одна одну й заряджати енергією.

• Робота в перекладацькій групі вимагає розвивати щирість. Це постійно про консенсус, про дружнє, але робоче спілкування, але і про безліч суб’єктивних особистісних речей.

• Переклад може бути цікавий дуже різним людям поза професійною культурною чи літературною спільнотою. Бо у ширшому розумінні, він стосується всіх, всі стикаються з ним у своєму повсякденні. Тож цікаво через події, нашу діяльність, розповідати іншим про цей процес, цю творчість, адже насправді вони багато про це думали.

• Дуже цікаво, як відбувається процес перекладу, коли над ним працює більш ніж одна людина: коли в процесі обговорення того чи іншого терміну або поняття кожна з учасниць додає щось від себе, формуючи поступово умовний ланцюжок значення того слова, і десь наприкінці цього мікро-брейнштормінгу хтось видає саме те, потрібне, влучне слово, яке так довго шукали в цьому діалозі. У VERBації ми це називаємо «ланцюговою реакцією». З цієї точки зору, колективний переклад дещо виграє над індивідуальним, оскільки більше наближає нас до обʼєктивного, «ідеального» перекладу.

• У колективному перекладі зникає таке поняття як «еґо». Ми працюємо спільно, а значить, ми — одне ціле. Врешті неважливо, варіант котрої з нас буде обрано як фінальний, головне — що це буде найкращий варіант. І через деякий час ми можемо, перечитавши свій старий переклад, зрозуміти, що не пам’ятаємо, чия була пропозиція вибору слова. Хоч тоді могли довго й наполегливо сперечатися, доводячи свою правоту.

• Переклад —  це про пояснення тексту перш за все собі, а тоді вже іншому. А колективний переклад — це про розмову, діалог чи полілог, коли пояснюючи, проговорюючи щось, сама краще усвідомлюєш зміст. Ніби це розуміння приходить через розмову.

• Проєкти — це потік окремого життя. Іноді здається, що це не триватиме довго, що не стане сил на те, щоб якось розвивати справу. А все відбувається так, ніби ти вже не все вирішуєш, є окремий організм — VERBація — і ти вже лиш його частинка, яка підпорядковується цьому дивному й непередбачуваному життю.

Фото: Поліна Стогнушко