5 небезпек сучасної росії, які передбачив Орвелл у романі «1984»

Роман Джорджа Орвелла «1984» побачив світ за 35 років до того гіпотетичного часу, коли, на думку автора, увесь світ мав стати тоталітарним. У майбутньому 1984-му році залишаться тільки три великі держави: Океанія, що включатиме обидві Америки, Британію та Австралію; Євразія – більшість Європи та СРСР, Остазія – Китай, Японія, частина Індії та Індокитаю. Фактично, англійський письменник передбачив постання триполюсного світу, центрованого головними ядерними державами. Британія мала злитися воєдино зі США, Франція та Німеччина – з Росією. На кордонах супердержав мала постійно тривати війна.

П’ять ознак тоталітаризму – небезпек, від яких застерігає Орвелл – повною мірою проявилися саме в сучасній Росії. До 2014 минуло не 35, а 65 років від дати публікації книжки – хто ж знав, що розум так довго спатиме й не дослухається до застережень британського ідеаліста?

Підміна реальності

Мовна голова російського Міністерства закордонних справ Марія Захарова, як пише The Guardian, заперечує, що книжка Орвелла про теперішню Росію. Це про небезпеки деградації лібералізму, – каже вона, – всі загрози, описані в книжці, є проблемами Заходу, а не Росії. Таким чином вона дає найкращу ілюстрацію першої ознаки тоталітарного ладу, як його бачить британський письменник.

«Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила» – ці слогани, розміщені на фронтоні Міністерства правди Океанії, хоча цілком могли б бути розміщені на будівлях усіх міністерств у сучасній Москві. Це ж глава російського МЗС Сєрґєй Лавров досі запевняє усіх, що Росія мусила розпочати війну в Україні, щоб зберегти мир на Донбасі та й в усій Європі. Тоталітарній державі просто потрібна війна, щоб убезпечити свій мир – той, в якому «все під контролем» й усі, кому таке не підходить, вже мертві. 

Читайте також: Конкурс придворних письменників — як російські автори вітають війну

А сказане Захаровою цілком прозоро вказує, що саме західну свободу вона намагається затаврувати як гноблення, ведучи до сміхотворного висновку, що якраз у сучасній Росії люди вільні у своїх словах та діях. Остання сентенція Орвелла – про незнання – викриває головний інструмент управління тоталітарним суспільством: якщо сьогодні росіяни не знають справжнього рівня втрат в українській війні – їх можна легко перетворити на «живу силу», що складе голови в черговому безглуздому наступі.

Просто кажучи – й для усіх у вільному світі це вже незаперечний факт – російська влада бреше. Ту брехню потужна пропагандистська машина називає правдою й активно просуває на всі аудиторії, переконуючи власних громадян і навіть певну кількість засліплених людей в інших країнах. У результаті виникає альтернативна реальність, в якій існують чисельні прихильники «руского міра», «слабке НАТО», «друга армія у світі» та «відсутність втрат», зокрема й серед цивільного населення – все те, що зараз повністю заперечено й вже стало ґрунтом промовистих поразок росіян у війні. Бо реальність – уперта річ, а хто її ігнорує – майже напевне наражається на катастрофу.

Тотальне стеження

Зараз якщо вийти на площу в Москві навіть із порожнім листком паперу, тебе заарештують за дискредитацію держави. Втім, можна й не виходити – прийдуть по тебе. Вчителька, що необережно висловилася в класі, підліток, який написав у соцмережах пост про війну в Україні, опозиційний політик чи журналіст, які ще нічого не встигли зробити, а, можливо, й не думали протестувати, – всі вони мають шанси опинитися в ув’язненні чи й взагалі «зникнути». Спецслужби в Росії, як і колись у СРСР, присутні повсюди й відстежують дії, слова, навіть думки громадян, записані в закритих особистих блогах – тепер онлайн і в режимі 24/7. За лічені години держава може позбавити будь-кого, включно з міністрами та олігархами, роботи, майна й, звісно, життя.

«Старший Брат стежить за тобою» – ще одна відома цитата з Орвелла, яку в часі появи книжки сприймали як метафору. Втім, вже у тогочасному СРСР вона була справжньою дійсністю, а режиму Путіна за допомогою сучасних технологій стеження вдалося зробити її значення ще більш зловісним. Не варто нікого дурити: найпопулярніші жанри російського письменства ще від XVIII сторіччя – це досьє і донос.

Тортури як засіб переконання

Що б там і хто з сучасних лівих антиглобалістів не казав, але навіть найбрутальнішим діям поліцейських та військових у демократичному світі далеко до «тортурних конвеєрів» у сьогоденній Росії. Зазнали переслідувань і репресій правозахисні організації «Меморіал» та «Gulagu.net», що викривали й продовжують викривати колишні та теперішні злочини російського тоталітарного режиму. На кордонах з Україною в часі війни майже миттєво постали фільтраційні табори, методи «розслідування» та «перевиховання» в яких нічим не різняться від сталінських. Поки що світ лише тривожно відсторонюється від правди про злочини, які коять там просто зараз, але незабаром факти стануть відомими й світ здригнеться. Як здригнувся після Бучі, Бородянки й Маріуполя.

«2 + 2 = 5», – переконує О’Браєн – кат «Міністерства Любові» з роману Орвелла, – ти мусиш повірити в це, Вінстоне, бо так наказує партія. Й тортури тривають доти, доки скромний клерк, у якого зародилося зерня бунту, не лише відмовляється від самої лиш думки про будь-який протест, але й приймає цю збочену реальність із її антиматематичною логікою. Орвелл детально демонструє – й цим він налякав своїх сучасників особливо – процес ламання людини, котру біль і страх перетворюють на тупу й апатичну істоту. Далі Вінстон уже може прийняти все: наприкінці роману він щиро «любить Старшого Брата». Саме таке «переконання» готував путніський режим для нас усіх.

Зневага до людського життя

«Якщо ти хочеш побачити майбутнє, Вінстоне, – каже О’Браєн, – уяви собі відбиток солдатського чобота на людському обличчі». На тлі грандіозних планів із перебудови світу, які плекають тоталітарні держави, вартість людського життя становить рівно нуль. Ми бачимо це зараз, коли російські генерали не рахують втрат, кидаючи в атаки нові й нові «людські резерви», не зважаючи на постійні невдачі й навіть ганебні поразки.

Минули тисячоліття й цивілізаційний розвиток мав би навчити владців цінувати кожну окрему людину – адже ніхто не знає, чиї саме думки стануть цінними завтра й хто саме зробить вчинки, здатні допомогти людству зробити крок до гармонії та більшої досконалості. Чи це не Вітґенштайн записує зараз геніальні думки, сидячи в траншеї під вогнем ворожої артилерії?

Читайте також: Оксанен: Недостатньо скинути путіна, щоб змінити росію. Треба змусити росіян усвідомити всі злочини

На жаль, багато хто продовжує вірити в право сильного й сильні користають із цього, перетворюючи мільйони «підлеглих» на слуг власних мерзенних забаганок – чи вони певні, що потім ті не прийдуть плюнути під їхні пам’ятники? Чи взагалі стоятимуть ці пам’ятники, збудовані на ненависті?

Орвелл застерігає про небезпеку панування солдатського чобота й, на жаль, залишається в переконанні, що цю перспективу світу годі оминути.

Тотальний страх

У своєму есе «Ти і ядерна бомба» британський автор описує соціальний механізм, який може призвести до реальності «1984»: страх перед знищенням у вирі ядерної війни штовхатиме людство до тоталітаризму. Шукаючи захисту, все більше й більше «слабких» звертатимуться до «сильних», погоджуватимуться на все більше урізання власних прав – аж до повного безправ’я. Уряди скористаються цим, посилюючи масштаби стеження й також водночас нарощуючи військовий потенціал: адже саме ця смертоносна сила й дає їм владу. Новий виток такого протистояння ми й спостерігаємо зараз. Світ не на порозі ядерної війни – він на порозі посилення тоталітарних режимів. І з цієї жахливої спіралі, на думку Орвелла, немає виходу.

Втім, саме тут, можливо, й криється велика помилка Орвелла. Він мислив, що до 1984 вже все буде скінчено – з правами людини й із людиною взагалі: перша назва роману була «Остання людина в Європі». Проте вже й тоді, в наступні два десятиліття після появи друком роману, розум переміг і ядерного колапсу вдалося уникнути. Й попри страх, що тривав далі роками, люди продовжували вірити в, здавалося б, цілком скомпрометовані уявлення про «свободу» та «демократію». Й зараз ми віримо теж: мільйони називають речі своїми іменами – триває боротьба вільного світу проти «імперії зла», останнє слово не сказано, захисники світла тримають фронт.

Читайте також: Як писав Орвелл: щоб пережити травми, задля слави і суспільних змін