7 найцікавіших фільмів про письменників і письменниць 2021 року

Асоціальні та заборонені, померлі чи просто забуті автори повертаються. Здається, кінематографісти вступають у дискусію з вимогами «нового пуританства» і знаходять місце для помилок і прощення у своїх стрічках. Найцікавіші цьогорічні історії про письменників розповідають про порозуміння між поколіннями й світоглядами.

До переліку ми обрали три документальні та чотири художні стрічки, окрім того, «особливою відзнакою», експериментальну короткометражку, яка повністю зосереджена на роботі з текстом на друкарській машинці.

Уявіть, що це місто \ Pretend It’s a City

• країна: США
• режисер Мартін Скорсезе

Літературна тема у кіно цього року почалася з документального мінісеріалу, який вийшов у січні на платформі Netflix, про письменницю та гумористку Френ Лебовіц, яка хоч і пише небагато, але має що сказати про все довкола.

Стрічку зробив видатний американський режисер Мартін Скорсезе, який більше відомий художніми фільмами «Таксист», «Банди Нью-Йорка», але від початку своєї кар’єри регулярно робить документальні фільми, переважно про музику.

І Лебовіц, і Скорсезе відомі своєю любов’ю до Нью-Йорка, що часто є самостійним персонажем їхньої творчості. Передбачувано, «Уявіть, що це місто» повен спільних для обох сентиментів і сатири до міста.

Серіал складається переважно з інтерв’ю, виступів авторки та прогулянок вулицями, які були зняті до пандемії й повні агресії до численних перехожих. Протягом семи серій Френ встигає розповісти про свою кар’єру, місце книжок у житті людини й міста, нелюбов до спорту та численні історії з минулого Нью-Йорка.

Мій рік у Нью-Йорку \ My Salinger Year

• країни: Канада, Ірландія
• режисер Філіп Фалардо

У 1995 році у Нью-Йоркові пишуть всі, хоча переважно е-мейли. «Це зводить мене з розуму, всі пишуть якісь нісенітниці, відповідають «Дякую», або ще гірше – «Будь ласка». Моя колега відправила мені лист, щоби запитати, коли я йду на обід. Я сподіваюся це лише мода і вона скоро пройде», – бідкається сусідка головної героїні Джоани, яка щойно переїхала у місто і серйозно налаштована стати письменницею.

Дослухавшись поради не розповідати роботодавцям про свої авторські амбіції, оскільки ті уникають юних талантів, Джоана влаштовується працювати у літературне агентство, яким керує героїня Сігурні Вівер, і яке працює з Джеромом Селінджером – «так, він досі живий, але живе у повній ізоляції».

Проте робота в епіцентрі літературного процесу не сприяє власній творчості героїні. Поки її партнер завершує свій роман, героїня читає листи, які шанувальники відправили Селінджеру, і вирішує, на які потрібно відповісти короткою заготовкою, а які – одразу знищити.

Та саме цей досвід згодом втілиться в автобіографічну книжку письменниці Джоани Ракоф, яку вона видасть майже через 20 років. У 2020 екранізація стане фільмом відкриття Берлінського кінофестивалю, а вже у 2021 році стрічка потрапить у кінотеатри.

Курт Воннеґут: Не скутий часом \ Kurt Vonnegut: Unstuck in Time

• країна: США
• режисери Роберт Б. Вайді, Дон Арґот

У фільмові «Мій рік у Нью-Йорку» є репліка: «Я чув, що Курт Воннеґут сам відповідає на листи своїх шанувальників» – й існування цього документального фільму переконливо це підтверджує.

Роберт Б. Вайді (так, той самий, чиє ім’я можна побачити утисячах жартів у мережі) написав лист своєму улюбленому авторові у 1982 році. Воннеґут не лише відповів, а й дав свій телефонний номер, у наслідок чого отримав друга на наступній 25 років, який фільмуватиме життя письменника. Іще 15 років працюватиме над тим, аби зробити з відзнятого матеріалу фільм.

«Не скутий часом» – не звична історія про письменника, яку розповідають історики, очевидці та шанувальники, це історія тривалої дружби з великою кількістю неоціненних і небачених до цього часу кадрів.

Історія Лізі \ Lisey’s Story

• країни: США, Чилі
• режисер Пабло Ларраін

Історія починається з убивства письменника, який символічно відкриває будівництво бібліотеки зі словами: «Зараз темні часи, але якщо кожна книга – це світло, то бібліотека – це багаття, до якого щодня приходять грітися тисячі людей». З натовпу з’являється чоловік, і зі словами: «Ти вкрав мої історії, ти вкрав мої думки», – випускає кілька куль із револьвера.

Вдову грає Джуліанна Мур, і протягом восьми серій вона розбирається з таємничим спадком чоловіка та протистоїть божевільному фанатові, який переслідує її, аби дістати неопубліковані твори свого кумира.

Серіал базується на одній із найособистіших книжок Стівена Кінга, яка написана після хвороби автора. Це фантазія про його власну смерть і про те, як його дружина справлятиметься з втратою.

А режисером став чилієць Пабло Ларраін, який відомий своїми біографічними фільмами, часто з політичним ухилом. Раніше він зняв фільм про чилійського поета Пабло Неруду, а у цьому році, окрім серіалу, ще й фільм «Спенсер» про принцесу Діану, яку зіграла Крістен Стюарт.

Туве \ Tove

• Фінляндія, Швеція
• режисерка Зайда Берґрот

Стрічка розповідає про фінську художницю та письменницю Туве Янссон, відому своїми історіями про Мумі-тролів. Милі, схожі на бегемотів істоти підтримують героїню у бомбосховищі у 1944 році, супроводжують її у протистоянні з батьком, шанованим скульптором, та віддзеркалюють її особисте життя – коханців і коханок із політичних та мистецьких кіл.

Туве докладає зусиль у реалізації себе як художниці, має виставку картин, але ілюстрації та дитячі історії знаходять більший відгук та фінансово її забезпечують. Те, що Туве сприймає як невдачу, з сучасної перспективи видається пошуком і визнанням власної ідентичності.

Автори фільму розповідають історію про шлях від «Це не мистецтво», як заявляє батько героїні про її малюнки, до альбому з вирізками про творчість доньки, які той таємно збирає.

Проте найбільше досягнення авторів є те, що їм вдалося розповісти історію людини, а не літературного класика. І те, що вони досягли цього не провокативною увагою до коханок письменниці, а живою енергетикою акторів і відмовою від зайвої ностальгії. Навіть зображення Мумі-тролів з’являються лише на узбіччі сюжету, головною героїнею постає Туве, як жива людина, а не лише авторка улюблених багатьма дитячих історій.

Бестселер \ Best Sellers

• Канада, Велика Британія
• режисерка Ліна Росслер

Майкл Кейн виконує роль чергового старого письменника, який ненавидить людство, і якого «виперли з Ірландії за непристойну поведінку». Але принаймні він сам себе виправдовує, що сам пише свої книжки, не те що Вільям Шекспір.

До нього звертається видавництво на порозі банкрутства і переконує видати нову книжку, а заразом відправитися у турне. Та герой Кейна не збирається спрощувати життя агентам і викидає коники, на які ще здатен. Постійно напивається, мочиться на свою книжку на читаннях і підпалює книжковий магазин.

Зрештою, і літературній агентці, і старому письменникові є чого навчитися один в одного. Герої разом шукають відповіді на питання, чи важливіша презентація книжки за її зміст і чи відображають соціальні мережі реальність.

І хоча сюжет не вирізняється оригінальністю, завдяки харизмі Майкла Кейна, який виконує роль у свої 88 років, фільм справляє чудове враження і вправно балансує між сатирою та сентиментальністю.

Ульяненко: без цензури

• Україна
• режисерка Юлія Шашкова

Прем’єра документального фільму про «єдиного офіційно забороненого письменника незалежної України», як позиціюють його автори, відбулася на цьогорічному Книжковому Арсеналі.

Олесь Ульяненко суперечлива і виняткова особа в українській літературі. У його долі змішалися аскетизм і провокативність, звинувачення у порнографії та боротьба проти цензури, й загадкова смерть у віці 48 років.

Історію автора розповідають українські письменники та літературознавці, зокрема Сергій Жадан, Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, Світлана Поваляєва та Володимир Яворівський.

А сценаристом і продюсером став Мирослав Слабошпицький, який завдяки своєму фільмові «Плем’я» 2014-ро року сам за малим не став «забороненим автором». Тому тема цензури та суспільного осуду – добре знайома Мирославові, і допомогла спроєктувати виняткову долю Ульяненка на долю всього покоління.

Особлива згадка

Друкарська машинка (супермонтаж) \ The Typewriter (supercut)

• • Ізраїль
  • режисер Аріель Авіссар

Двохвилинний монтажний фільм на однойменну композицію Лероя Андерсона, яку той написав для виконання на друкарській машинці у супроводі оркестру.

Стрічка суцільно складається з кадрів друкування, які запозичені з кількох десятків стрічок про письменників та журналістів: від «Мізері» і до «Всієї президентської раті».