8 книжок, які Ганна Грабарська перечитує по кілька разів

А ви перечитуєте книжки, які вам сподобалися? Який у вас рекорд? Фотографка Ганна Грабарська хоч і зізнається, що в дорослому віці почала читати художні книжки вкрай рідко, проте улюблені зазвичай перечитує по чотири-п’ять разів. Як радив Чак Палагнюк, до речі.

«У дитинстві я читала запоєм і, напевно, вичитала свій ліміт. Тому зараз мій темп читання художньої літератури – це одна книжка на пару років. Соромно зізнаватися, але мені неймовірно складно закінчувати розпочату книжку, якщо мене там хоча б що-небудь бентежить. Практично весь контент я споживаю з подкастів та інтерв’ю з цікавими мені людьми, вдома у мене завжди у фоновому режимі говорить YouTube.

Але, якщо я вже знайшла якусь по-справжньому приголомшливу книжку, будьте певні – я буду до неї повертатися, як повертаюся в улюблені міста. Кожну улюблену книжку я перечитую по чотири-п’ять разів.

Колись я фанатіла від Чака Палагнюка, а він сказав: «Будь-яку книжку треба читати як мінімум тричі – коли ви молодші за головного героя, коли ви – його ровесник, і коли ви старші за нього».

Може, він сказав і не зовсім так, але цю пораду я запам’ятала на все життя, і вона працює».

Чак Палагнюк. Задуха (Фоліо, 2013)

Почнімо з Чака Палагнюка і його книжки «Задуха». Хоча всесвітню славу йому принесла інша книжка – «Бійцівський Клуб», як на мене, все ж кращого, ніж «Задуха» Палагнюк не написав.

За цією книжкою також зняли непоганий фільм, який я рекомендую дивитися тільки після прочитання книжки.

Макс Фріш. Нехай мене звуть Ґантенбайн (Фоліо, 2010)

Мені представили цей роман як настільну книжку радянських інтелектуалів. Вважаю, що радянські інтелектуали про неї і гадки не мали, а ось я її радила багатьом друзям. І з деякими після цього навіть залишилася в хороших стосунках.

Це книжка про вигадане життя невигаданого персонажа.

Якщо вже доберетеся до «Ґантенбайна», то доберіться й до інших його книжок. Не пожалкуєте.

Луї-Фердінан Селін. Подорож на край ночі (Юніверс, 2000)

Ця книжка збиває з ніг надовго. Дуже важка, яскрава, складна, з неповторним стилем і сюжетом, через який заледве продираєшся, хоча події описані лінійно і наче ненароком.

Біографія автора, до речі, не менш хитромудра, ніж його книжки. Про його погляди дослідники сперечаються досі.

Листи Данила Хармса

Не знаю, чи є якийсь єдиний збірник його листів, але листи Хармса його друзям не менш (а то й більш) чудові, ніж його літературна творчість.

Мабуть, його листи – єдине, що допомогло мені залишатися при своєму розумі під час навчання в Могилянці. Гуртожиток, гречка, ліжко, безпросвітність – я уявляла себе трохи Хармсом і думала, що якщо «he made it, I can make it too!».

Щоденники Енді Воргола

Торік я побувала на величезній виставці Енді Воргола в Чикаго. Виставка справила на мене приголомшливе враження. Найбільше з багатої біографії художника мене вразив той факт, що він щодня писав щоденники. Звісно, я вирішила їх прочитати.

Потім стало зрозуміло, що щоденники він все-таки не писав, а надиктовував. Але це не скасовує того факту, що в них відображене життя найцікавішого періоду історії Нью-Йорка і записані сміховинні сценки та факти з життя тих людей, які сформували наше сьогоднішнє бачення культури.

Майкл Соркін. 20 хвилин в Мангеттені

Якщо вже зайшла мова про Нью-Йорк, порекомендую «20 хвилин в Мангеттені» Майкла Соркіна.

Читаючи цю книжку, ви будете день у день прогулюватися з архітектором Майклом Соркіним культовими вулицями і спостерігати за містом його пильним та історично підкованим поглядом.

Якщо ви любите Нью-Йорк чи просто мрієте туди потрапити, добре почати візуалізувати подорож за допомогою цієї книжки.

Тім Ферріс. Працюй чотири години на тиждень (Клуб сімейного дозвілля, 2017)

Тут я просто бачу, як у декого засвербіли руки кинути в мене камінь.

Тім Ферріс – суміш генія і міського божевільного. Він безкінечно ставить експерименти над своїм тілом і життям, а потім пише про це книжки.

Ця книжка явно не для всіх, але в моєму житті вона зіграла величезну роль. І, хоча я працюю набагато більше, ніж чотири години на тиждень, завдяки цій книжці я змогла піти з офісу на фріланс, що багато років для мене було синонімом життя мрії.

Річард Фейнман. Та Ви жартуєте, містере Фейнман! (Наш Формат, 2018)

Cміховинна автобіографія великого фізика Річарда Фейнмана, записана його студентом і партнером по тенісу, ім’я якого я чомусь забула.

Ця книжка, без фальшивих реверансів, не менш геніальна, ніж відкриття, що принесли Фейнману Нобелівську премію. Я читала її, в основному, в метро, ​​здригаючись від нападів сміху, які неможливо стримувати.

Містер Фейнман був ще той жартівник, але жарти він жартував не словами, а своїми діями, постійно підколюючи і розігруючи всіх, хто траплявся йому на шляху.

Знаю, що феміністки не дуже полюбляють цю книгу, але є такі люди, яких любиш навіть тоді, коли недолюблюєш.

Читайте також: 10 книжок про мистецтво й не тільки від Юрка Дячишина