9 українських читацьких клубів: від «прихованого» літературознавства до бібліотечних посиденьок

Здається, відколи український книжковий ринок вибухнув новими книгарнями й видавництвами, не мати читацького клубу кожній поважній читацькій спільноті чи медіа стало просто соромно. Клуби бувають різні, на будь-який смак, тож, не женучись за охопленням усього на світі, знайомимо вас з деякими із них, а також розпитуємо в організаторів про особливості функціонування їхніх читклубів і поради для охочих створити подібні спільноти.

Онлайн-клуб медіа The Ukrainians

Книжковий клуб The Ukrainians Media — читацький простір, організований одним з популярних українських культурних медіа. Формат зустрічей охоплює як онлайн-обговорення, так і офлайн-події, що проходять у книгарні «Сенс» на Хрещатику. Учасниками клубу можуть стати лише амбасадори The Ukrainians Media, які підтримують роботу медіа через щомісячні чи щорічні внески.

Модераторкою онлайн-подій є редакторка спецпроєктів The Ukrainians Media і поетка Ольга Перехрест. Вона розповідає: «Для мене важливою цінністю онлайн-формату є те, що це — безпечний простір для обговорення і будь-яких думок про книжку. Мені здається, що багато хто травмований шкільними уроками літератури, де очікувалась “правильна” відповідь про книжку — я ж натомість заохочую ділитися усіма враженнями, які є. Не сподобалось? Чудово, поговорімо про це. Автор викликає суперечливі враження? Звучить як початок чудової дискусії».

Окрім онлайн-зустрічей, клуб регулярно збирається у книгарні «Сенс», де обговорюють книжки місяця із запрошеними гостями — від літературних критиків і письменників до діячів культури. Модераторкою офлайн-зустрічей є Богдана Неборак, редакторка The Ukrainians. Онлайн-формат книжкового клубу виник як продовження офлайн-зустрічей клубу для амбасадорів медіа. «Не всі можуть чи встигають ходити на офлайн-зустрічі у Києві, адже у нас чимало амбасадорів з інших міст чи за кордоном, і їм теж хочеться обговорити книжку», — зазначає Ольга Перехрест. Мета таких зустрічей — створити платформу, де учасники з будь-якої точки світу зможуть долучитися до дискусії. Якщо офлайн-зустрічі можна переглянути в у відеозаписі, то зум-зустрічі клубу не записують.

Вибір книжок для клубу базується на кількох критеріях. «Ми читаємо в широкому сенсі класику, в тому числі сучасну. Не читаємо нон-фікшн. Книжка має бути доступною на ринку для читачів. Намагаємось балансувати між українською та іноземною літературою, а також не забувати про авторок, не лише авторів», — пояснює Ольга.

Один з важливих складників успіху клубу — командна робота. «Книжковий клуб The Ukrainians є результатом роботи великої команди. Це не лише про мої рішення — це про підтримку, розділення обов’язків», — наголошує модераторка. 

Клуб «Культ особистості» Марічки Заліпи

Читацький клуб Марії Заліпи виник із легкої іронії, яка згодом перетворилася на серйозну ініціативу. Марічка, філологиня і членкиня команди видавництва «Основи», розповідає, що все почалося після обговорення книжки «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат у читацькому клубі The Ukrainians. Вона поділилася враженнями у твітері, і одна з подруг запитала, коли ж Марія створить свій клуб. «Тоді я жартома відповіла, що зроблю клуб із підпискою за $2, де будемо обговорювати лише книжки, які вибираю я, але згодом подумала, що можна спробувати це серйозно», — розповідає Марічка. Навесні 2024 року ідею підтримали підписники у твіттері, і вона вирішила ризикнути.

«У нас всіх різні бекграунди, які впливають на прочитання текстів. Це цікаве хобі, яке ще й дозволяє будувати спільноту. Мені приємно бачити, як люди діляться, що читають нашу книжку місяця чи використовують емоджі рожевого бантика», — зазначає організаторка. Хоча спершу клуб задумувався як невелика розвага, згодом він став платформою для глибоких дискусій про літературу, книгообмінів, розіграшів книжок за донат, складання списків улюблених книгарень й жанрової літератури чи текстів «високої полиці», пліток про стан видавничого ринку тощо.

Особливістю клубу є його структура, зокрема монетизація. Як зазначає Марічка, це допомагає створити відчуття відповідальності:

Монетизація додає commitment (зобов’язань) — учасники серйозніше ставляться до участі, а я, як модераторка, відповідально підходжу до вибору книжок і організації процесу.

Іншою цікавинкою є промокоди для учасників — наприклад, на книжки місяця чи солодощі кондитерської «Номер дому».

Формат клубу — авторитарний, адже організаторка самостійно обирає книжки для читання й дати обговорень. Вона пояснює: «Клуб без демократії значно ефективніший. Я сама вибираю книжки та дати обговорення. Це дисциплінує і знімає зайві суперечки». Записи обговорень зберігаються, тож навіть ті, хто пропустив зустріч, можуть ознайомитися з основними моментами. «Це також створює певну базу знань клубу, яку можуть досліджувати нові учасники й учасниці», — додає Марічка.

Вибір книжок для клубу значною мірою ґрунтується на смакові організаторки. «Думаю, основна принада клубу в тому, що багато людей підписуються через мій смак до читання. Я люблю досліджувати різні національні літератури», — розповідає вона. У списку вже є автори зі Швеції, Польщі, Чехії, Німеччини, США, Швейцарії, а тепер — і з України. Головні критерії для вибору — це художня література та доступність книжки. Водночас організаторка уникає повторення книжок, які обговорюють в інших клубах, аби розширити читацькі горизонти учасників.

Марічка додає, що клуб усе ще молодий, і вона багато експериментує з форматом. Наприклад, іноді на місяць обирають одразу дві книжки, а зараз триває обговорення великого роману Василя Земляка на 735 сторінок.

Клуб подкасту «Правда і кривда»

Клуб подкасту «Правда і кривда» функціонує в межах мультимедійного освітнього проєкту «Пусто», як і сам подкаст. Ідея його створення належить ведучим подкасту, літературознавицям Ангеліні Столітній та Ірині Цюк. Як згадує Ангеліна: «Вийшло якось випадково, якщо чесно. Спільно з продюсеркою Дорою Гуцалюк почали думати: а що ми взагалі можемо запропонувати нашим патронам і патронкам за підтримку подкасту? І вирішили, що книжковий клуб — це саме те, вони якраз в середині 2022 року почали реактивно розвиватися, особливо онлайн-клуби, тим паче клуби різних спільнот».

Для Ангеліни клуб став можливістю ближче познайомитися з аудиторією: «Мені було цікаво, який вигляд мають люди, які нас слухають. З деким ми перетиналися в соцмережах, але обговорення книжок — це дещо інше, ніж реплайнули комусь у твітері. Тож для мене місія клубу — людей подивитись, себе показати, поговорити в довірливій атмосфері про книжки».

Ірина розповідає, що ідея клубу мала прагматичний характер: «Ми вигадували якісь бонуси для патреону. Проте з часом цей клуб став не просто щомісячною зустріччю, де ми обговорюємо якісь конкретні книжки, але й чимось на кшталт спільноти зі своїми внутрішніми жартами». Вона також порівнює клуб із самим подкастом: «Клуб — це свого роду продовження подкасту, адже там ми теж намагаємось невимушено та щиро сварити/хвалити книжки. Про спільноту я не просто так сказала, адже якщо час від часу говорити про книжки приблизно в тому самому товаристві, то можна вже здогадуватись, хто і як поставиться до певної книжки. Іноді на клубах утворюються альянси захисників/ганителів тексту, який ми обрали на обговорення».

У перші місяці книжки для клубу обирали всі читачі й читачки, хоч Ангеліна жартує: «Існують припущення, що демократії в нашому клубі ніколи не було». Згодом формат став більш авторитарним: «Тепер одного місяця книжку обираю я, іншого — Іра», — додає Ангеліна.

Перший рік був присвячений виключно українським авторам, які залишаються пріоритетом і зараз. Для різноманіття до списку додають і перекладні тексти. Ірина згадує: «Міленко Єрґович та Ширлі Джексон, яких я обрала на одні з обговорень, це досі одна з тих вершин, які я не впевнена, що зможу досягти ще раз, адже тоді були дуже класні обговорення».

Ангеліна підсумовує: «Я люблю наш клуб, бо люди можуть приходити і йти, але перше ядро учасників і учасниць ще з початків залишилося з нами. З деякими у мене зав’язалося доволі довірливе спілкування, яке, маю надію, перейде у дружбу. Ми їздимо одне до одного у гості, спілкуємося поза клубом, тож виходить, що спільнототворчу мету клуб виконав на всі 100. Крім того, я читаю лекції студентам, тож мені не бракує розмов про літературу, але саме на клубі я почуваюся розслаблено і вільно, ми ніби правда перебуваємо в одному просторі, поки обговорюємо книжки. Для мене це дуже трепетно і важливо — знати, що в читацькому досвіді я не сама».

Клуб книгарні «Сенс»

Книжковий клуб книгарні «Сенс» функціонує майже два роки, об’єднуючи читачів навколо української літератури — як класичної, так і сучасної. Головна редакторка медіа «Сенсор» Анастасія Євдокимова зазначає: «Наш клуб — це і розвага, і просвітництво, і місце для спілкування з однодумцями, і чат, й інтерес до спільного проведення часу». Формат клубу дозволяє учасникам не лише читати й обговорювати, а й брати участь в інтерактивах та тематичних заходах.

За словами модераторки, одним з важливих компонентів успіху клубу є створення спеціального чату, який став платформою для постійного спілкування учасників. «Завдяки цьому навколо клубу сформувалася спільнота, яка активно комунікує і обмінюється думками між обговореннями та радо збирається на зустрічі», — пояснює Анастасія Євдокимова. Ще одним важливим рішенням стала обов’язкова YouTube-трансляція кожного засідання. Це не лише розширює авдиторію, але й дозволяє людям з різних міст та країн долучитися до обговорень або передивитися розмову в записі. 

Для заохочення учасників використовуються різноманітні додаткові атрибути. Такий підхід спрямований на те, щоб читання стало активним процесом, а не лише пасивним засвоєнням тексту. Анастасія Євдокимова розповідає:

Ми створюємо читацький щоденник під кожну окрему книжку, прикрашаємо зустрічі тематичними декораціями, активно комунікуємо зі спільнотою через цікаві інтерактиви, а також запрошуємо на зустрічі лідерів та лідерок думок, інтелектуалів і блогерів. 

У клубі читають виключно твори українських авторів і авторок, чергуючи класичні тексти з актуальними новинками та бестселерами. Однак організатори не бояться експериментів: «Три місяці поспіль восени ми читали родинну сагу Ірини Вільде “Сестри Річинські” і вже скоро зустрінемось для обговорення третього тому». Загальний обсяг цього роману перевищує 1,5 тисячі сторінок, але організатори адаптували його для учасників, створивши трекер у читацькому щоденнику. Він допомагає розбити текст на щоденні мікродосвіди у 20-30 сторінок. «Такий формат книжкового клубу — незвичний, але він цікавий для тих, хто готовий до глибокого занурення. І хто мріє прочитати цю культову книжку, але боїться до неї підступитися», — пояснює модераторка.

Читайте також: «Сестри Річинські» як «Гра Престолів»: що спільного у Вільде і Мартіна

Проєкт став частиною мистецького конкурсу Українського інституту книги. Його підсумком стане методичка, яка допоможе іншим організаторам книжкових клубів взятися за читання «Сестер Річинських». 

Читацький клуб авторки телеграм-каналу «Непозбувний книгочитун» Тетяни Гонченко

Цей клуб з’явився випадково. «Я ніколи не брала участь у книжкових клубах і не розуміла, що в них хорошого, поки не створила власний», — зізнається Тетяна Гонченко. Одного разу вона дізналася, що в сусідньому будинку на Позняках відкривається книгарня «Є», і вирішила запитати, чи можуть там проводити книжковий клуб. «Вони нічого такого не планували, бо там трохи замале приміщення для івентів, але погодилися і навіть спеціально для цього закупили стільці», — згадує вона.

Перша зустріч клубу відбулася в січні 2024 року. Вибір книжки тоді виявився невдалим: «Вона нікому не зайшла, але обговорення вийшло таким веселим і невимушеним, що всім сподобалося». З того часу клуб зустрічається щомісяця. Приблизно половина учасників відвідують зустрічі з самого початку, інші додалися згодом, і тепер у клубі сформувався постійний склад. «Це переросло в зустріч друзів, і окрім клубу, ми періодично збираємося в місцевій кав’ярні просто щоб порозмовляти, ходили разом на книжковий квіз, бачимося на фестивалях, а у декількох людей це знайомство переросло в справжню дружбу», — додає Тетяна. 

Другий клуб Тетяна організувала вже більш усвідомлено, у книгарні «Сенс» на Хрещатику. «Побувала в цій книгарні ще до відкриття, і відразу зрозуміла, що хочу проводити тут клуб, бо це особливе місце». У цьому клубі за пів року також утворився постійний склад, тому зараз реєстрація на зустрічі вже не відкривається.

Організаторка розповідає, що в позняківському клубі вони читають будь-які україномовні книжки, здебільшого новинки, а в «Сенсі» — тільки українських авторів і авторок. У виборі книжок для обговорення вона орієнтується на пропозиції учасників і свій власний вішлист, іноді додаючи твори, які вже прочитала і хоче обговорити. Тетяна жартує:

Як показала практика, “крінжові” книжки обговорювати навіть веселіше й цікавіше, аніж хороші.

Вона зазначає, що не має чіткої формули успіху, але вважає, що чарівність подібних клубів полягає  у створенні дружньої атмосфери: «Мені самій подекуди дивно, як так сталося, що в обох клубах сформувалася настільки дружня і тепла атмосфера. Це великий рендом, адже ніколи не знаєш, які люди прийдуть на клуб. Здається, що книжкові клуби зараз — це про ком’юніті, спілкування, душевність і пошук живих людей, які розділяють твої цінності», — ділиться Тетяна Гонченко. За її словами, книжка стає лише приводом, відправною точкою для дискусій, обміну досвідом та емоціями.

Читацький клуб Litosvita

Цей читацький клуб, заснований 23 грудня 2021 року, є частиною школи творчого та професійного письма Litosvita, яку очолює її директорка. Як розповідає Марія Придьма, на момент створення клубу ідея об’єднання однодумців навколо літератури була особливо актуальною. Місією клубу стало формування спільноти, де можна в комфортній атмосфері обговорювати різноманітні тексти — як офлайн, так і онлайн.

Після початку повномасштабного вторгнення діяльність клубу на деякий час призупинили, але вже в травні 2022 року зустрічі відновили в онлайн-форматі. «До місії додалася ще взаємодопомога та підтримка в складні для всіх часи, можливість хоч на трохи відвернути увагу на книжки, повернутися до читання», — ділиться Марія Придьма. Однак через обставини в жовтні 2022 року клуб знову взяв паузу.

2024 року клуб відновився з оновленою місією: до традиційних обговорень книжок додалися зустрічі з авторами, які розповідають про роботу над своїми текстами та надають корисні поради майбутнім письменникам. Раз на два місяці учасники обговорюють книжку, написану випускником або випускницею Litosvita. Очільниця платформи пояснює:

Це дуже важлива підтримка для дебютантів, адже їхню книжку купують, читають та обговорюють. Хочемо бути максимально корисними для своєї спільноти.

Нині клуб функціонує повністю онлайн, що дозволяє людям із різних куточків України та світу брати участь в обговореннях. Формат зустрічей передбачає два варіанти: «говорю і слухаю» для тих, хто хоче активно долучатися, та «лише слухаю» для тих, хто віддає перевагу спостереженню. «Деякі хочуть просто послухати обговорення, як на ютубі, порівняти його зі своїми враженнями», — каже Марія Придьма.

Англомовний клуб книгарні «Місто»

Англомовний клуб київської книгарні «Місто» став продовженням місії самої книгарні — створення простору, де люди не лише купують книжки, а й активно взаємодіють з літературою. Як розповідає засновниця книгарні Діана Слонченко, ідея виникла майже одночасно з відкриттям книгарні: «Це було логічним продовженням місії фізичної книгарні, де люди збираються на воркшопи — має бути активність, пов’язана з книжками».

Власниця книгарні одразу вирішила, що клуб функціонуватиме виключно в офлайн-форматі. «Спогади про локдаун, перший рік вторгнення були ще настільки свіжими, що ми вирішили нашим клубом втамувати спрагу людей за людським, живим спілкуванням», — пояснює вона. Тоді ж вирішила, що книжки читатимуть лише англійською мовою. Це рішення базувалося на переконанні, що деякі сучасні твори втрачають якість у перекладі. Формат клубу поєднує обговорення книжок та вдосконалення англійської: «У нас є викладач-модератор, але він не лектор і не експерт з літератури, а такий же читач, як і всі учасники», — додає засновниця.

Клуб пропонує власний підхід до читання: кожен сезон триває один календарний місяць, протягом якого книжку читають рівними частинами. Це, за словами Діани, сприяє створенню відчуття спільноти серед учасників. Для додаткової комунікації є окрема група обговорення, де учасники діляться очікуваннями, враженнями чи навіть випадково спойлерять сюжет. Особливістю клубу є те, що кожен учасник отримує власний примірник книжки для читання.

Початок роботи клубу був непростим: «На найперший клуб ніхто не записався», — зізнається Діана. Але замість відмовитися від задуму, команда проаналізувала помилки й вирішила відійти від класики. «На наступний клуб ми взяли абсолютно нову і неочевидну книжку, яку, скоріш за все, більшість читачів не знали. І ця тактика спрацювала!».

Вибір книжок для клубу ґрунтується на простому, але важливому критерії, пояснює Діана: «книжка має емоційно зачепити. Залишити слід. Змусити влюбити в себе чи зненавидіти і твір, і автора». Водночас клуб уникає творів, популярність яких базується на миттєвому успіху чи штучному гайпі: «Зазвичай ці тексти дуже прості й передбачувані, що загалом не є мінусом для книжки, але величезний мінус для клубу, бо обговорювати нема що».

Найголовнішим досягненням клубу засновниця вважає спільноту, яка сформувалася за час його існування: «Саме люди створили це неймовірне ком’юніті, куди хочеться приходити щосуботи, яке радять своїм друзям і колегам». Серед учасників є ті, хто долучається до клубу вже вдесяте. 

Англомовний клуб книгарні «Є»

Англомовний книжковий клуб Open Book при книгарні «Є» також створює простір для практики англійської мови через читання та обговорення книжок. «Ми віримо, що варто знайти книжку, яка настільки захоплює, що хочеться говорити про неї», — каже модераторка клубу Вероніка Намогла.

Назва Open Book відсилає до доступності: “an open book” – зрозумілий та легкий для сприйняття. Ідея полягає в тому, що учасники можуть легко поринути у читання та спілкування, долаючи мовний бар’єр у дружньому середовищі. Головними принципами клубу є чітка мета, тепла атмосфера і щирість у спілкуванні. «Ми прагнемо, щоб кожна зустріч була затишною і цікавою, з тематичним оформленням і інтерактивами, які надихають на розмову», — додає модераторка.

Книжки для обговорення обирають за здатністю зацікавити читачів і викликати бажання поділитися думками. У клубі читають сучасну популярну літературу, багату на розмовні вирази, які легко застосувати у спілкуванні. «Ми оминаємо класику: це стандартна порада як втягнутись в читання іноземною мовою. В класичній літературі часто не тільки складна, а й застаріла лексика. Багато зусиль може витрачатись на незнайомі слова, які читач побачить вперше і востаннє.  Ми читаємо сучасну популярну літературу – вона доступна, затягує, та багата на актуальні розмовні вирази. Класика, хоча й цінна, часто містить застарілу лексику, яка може ускладнити процес читання», — пояснює Вероніка Намогла.

Організатори зрозуміли, що важливо використовувати реєстраційні форми, щоб прогнозувати кількість учасників і оцінювати, які способи залучення працюють найкраще.

Особливість клубу — створення традицій: кожне обговорення супроводжується ключовими питаннями та публікацією підсумків зустрічі, що допомагає учасникам відчувати себе частиною спільноти.

Книжковий клуб бібліотеки «Оціум» на Русанівці

Цей читацький клуб, організаторкою якого є Ірина Марченко, розпочав свою діяльність у січні 2023 року. Ідея створення клубу народилася досить просто: «Я зайшла в улюблену бібліотеку і уточнила, а чи не проводять в ній зустрічей книголюбів. Сама я відвідую декілька різних клубів по місту, але мені хотілося, щоб такі зустрічі були тут на районі». Зустріч-знайомство була організована лише через тиждень після цієї ідеї, щоб зрозуміти, чи зацікавить такий формат місцевих мешканців. 

Місія клубу полягає у створенні спільноти книголюбів, які прагнуть обмінюватися думками та розширювати власне сприйняття прочитаного. «Одне діло прочитати і відкласти книжку, а зовсім інше — витримати атаку чужим баченням і сприйняттям», — зазначає Ірина.

Щомісячні зустрічі клубу відбуваються в бібліотеці «Оціум». Географія учасників не обмежується районом чи навіть країною: «Маємо учасників з передмістя, з усього Києва і з-за кордону (приєднуються онлайн у Zoom)».

Книжки для обговорення обирають гуртом. Усі учасники пропонують свої «списки читацьких бажанок», після чого голосуванням визначається наступна книжка. Одним із ключових правил є почергове читання творів українських та закордонних авторів.

Обговорення відбуваються за ретельно підготовленим планом, який включає короткий вступ про автора, жанр книжки, загальні враження та ігри, що допомагають згадати ключові моменти тексту. «Іноді це вікторина, іноді цитатний батл, іноді командні змагання», — розповідає Ірина Марченко. Основна дискусія триває близько двох годин, і хоча часом цього недостатньо, організатори намагаються дотримуватися часових обмежень, аби залишити «приємний посмак від зустрічі».

Новинкою цього року стало запрошення авторів книжок на обговорення. «Не всі письменники наважуються прийти, але найсміливіші точно отримують незабутні емоції та новий досвід, коли 10-15 людей активно обговорюють створений ними текст», — розповідає організаторка.

Читацькі клуби Ганни Улюри

Ці читацькі клуби мають досить незвичний формат, де літературознавиця не лише збирає людей для обговорення текстів, а й ненав’язливо навчає учасників технік близького читання і засад літературознавства. Ганна Улюра працює з клубами як модераторка, часто допомагаючи запускати їх «з нуля». «До мене звертаються, коли треба запустити читацький клуб з нуля і “під ключ”. Моє завдання — створити групу, керувати груповою динамікою, іноді пропрацьовувати психологічні питання через обговорення творів. Але головне завдання все-таки інше — я маю навчити читати. Обговорювати й засвоювати прочитане — завершальна фаза циклу близького читання», — пояснює літературознавиця. І додає: «Звучить це, можливо, нудно, але насправді такі обговорення дуже живі. Там багато сміху, іноді сліз, бо люди часом відкриваються, довіряють одне одному, я віддячую тим самим, і це створює стійкий емоційний контакт».

Формат зустрічей — евристична бесіда, що створює простір для діалогу, а не лекцій. «На засіданні двічі говорить кожна людина, яка прийшла до читацького клубу. Але модерація доволі сувора, щоб уникнути “гри на пониження”. Наприклад, щоб замість обговорення та аналізу тексту не перейти до фраз типу “Мені сподобалося” або “Залишило приємний післясмак”. Це важливо, щоб учасники навчилися аналізувати підтекст чи оволодіти мистецтвом читати “навколо” цитат», — розповідає Улюра. Вона також зазначає, що контролює динаміку групи, аби всі учасники могли почуватися комфортно: «Робота у читацькому клубі досить вимоглива. Люди приходять групами, але залишаються зазвичай одиниці. Це нормально, адже клуб вимагає досить важкої роботи: потрібно приділяти багато часу та внутрішніх ресурсів».

Особливо тепло літературознавиця відгукується про два читацькі клуби. Перший — онлайн-клуб книгарні «Книжковий Лев». «Ми почали його під час пандемії, а другу сесію запустили навесні 2022 року. Це був не просто клуб для обговорення книжок, а й простір для взаємопідтримки. У клубі постійно було близько 27 учасників, але загалом через нього пройшло понад 120 людей», — згадує Ганна Улюра. Другий — офлайн-клуб «Smart-простір» у Козельщині на Полтавщині: «Ми зустрічалися кожні три тижні, виключно офлайн. Я приїжджала до них у село. Це була унікальна група — спрагла до знань, уважна, відкрита. Їхній прогрес був просто приголомшливим, вони унікально талановиті читачі». Так склалося, що переважно засідання клубу відвідують жінки.

Кожна сесія клубу триває рік або півтора, що включає 12–16 зустрічей. «Через рік формат треба змінювати, щоб уникнути виснаження матеріалу. Після цього я передаю клуб іншій людині, яка модеруватиме наступну сесію», — пояснює Ганна Улюра. Вибір книжок у клубі залишається її прерогативою: «Книжки мають бути доступними в електронному або аудіоформаті, адже в клубах беруть участь і люди з порушеннями зору. Також я орієнтуюся на найповільнішого читача в групі, щоб усі встигали. Учасницям, які читають швидше, або мають інше поле зацікавлень, я рекомендую книжки до самостійного прочитання. Якщо в основній книжці згадується інша, найшвидші читачки можуть прочитати і її як бонус».

Ганна Улюра згадує найамбітніші проєкти своїх клубів: «Вершиною відваги і безумства за увесь час стало читання “Книги Якова” і “Доктора Стренджа й містера Норрелла” Ольги Токарчук і Сюзанни Кларк відповідно. Це гігантські книжки, наповнені глибинними сенсами, ми читали їх по кілька місяців, а кожне обговорення тривало ледь не 6 годин». Однак навіть невеликі тексти, як-от «Місячний камінь» Сйона, викликають жваві дискусії:

Обговорення роману обсягом 90 сторінок тривало теж майже 4 години. Це були прокачані читачі, готові до таких форматів.

Особливу увагу Ганна Улюра приділяє темам сесій, які задають напрямок усього циклу обговорень. «Сесія в Smart-просторі мала тему “Відплата, справедливість, помста”, ми дивилися на різні формати таких практик, усвідомлювали різницю», — ділиться Улюра. Вона пояснює свій підхід: «Працюю за схемою “складна книжка — складніша — зовсім складна — книжка для перепочинку”, щоб розгойдувати уявлення про читацькі спроможності, витягувати учасниць клубу з їхніх сприйняттєвих ґраток».

Літературознавиця підсумовує, що найважливіше у будь-якому клубі — це атмосфера: «Говорити й чути один одного — це умова, за якої існуватиме успішний клуб. Але не варто забувати, що це розвага. Люди мають виходити із засідань наповненими та щасливими. Якщо вони йдуть із посмішками, то це найкращий показник того, що засідання вдалося».

Читайте також: «Поговорімо про книжки»: гід українськими читацькими клубами

Фото надані «Книгарнею Є», решта із соцмереж авторок клубів.