Поетичне Середземномор’я: як Україна виступила на мальтійському літфесті

Середземноморський літературний фестиваль (Il-Festival Mediterranju tal-Letteratura ta’ Malta), який проходив у Валетті 23-27 серпня, проводиться вже сімнадцятий раз. Цьогоріч Україна була вперше представлена на фестивалі за весь час його існування, і одразу в статусі почесної гості. Таким чином організатори прагнули виявити підтримку нашій країні в час брутального повномасштабного вторгнення росії. Поетка Юлія Мусаковська на запрошення мальтійської неурядової організації Inizjamed та за сприяння Мальтійського ПЕН взяла участь у цій події й ділиться своїми враженнями з Читомо. 

Про фестиваль

Тетяна Терен, директорка Українського ПЕН, написала мені щодо участі ще на початку березня, коли я не могла думати про жодні фестивалі й вже відмовилася від участі в кількох інших закордонних подіях. Крім того, будь-яке довготермінове планування здавалося безглуздим. Тоді можна було думати лише про те, як допомогти друзям і знайомим, які мусили покинути домівки через напад росії, намагалися вижити не виїжджаючи або ж йшли до війська. Але Таня переконала мене, що важливо продовжувати будувати плани і використовувати кожен майданчик для інформування про Україну, особливо з огляду на чітку позицію організаторів фестивалю щодо недопущення росіян.

Середземноморським літературним фестивалем опікується неурядова організація Inizjamed, місією якої є відновлення культурного та мистецького самовираження на Мальті. Фестиваль діє за підтримки Мистецької ради Мальти та за співпраці з організаціями «Creative Europe Desk – Malta», Національною книжковою радою Мальти, «Heritage Malta», а також «Literature Across Frontiers». Він отримав міжнародну акредитацію EFFE (Europe for Festival, Festival for Europe). Команда організаторів вразила своїм професіоналізмом, мотивованістю, великою увагою до деталей і миттєвою реакцією на будь-який мій запит як учасниці. І загалом надзвичайним людським теплом і турботою.

Читайте також: Festival Poetas: літературна подія, приречена на успіх

Про концепцію та підготовку

Директор фестивалю Жан-Поль Борґ підтримував зі мною зв’язок практично весь час від підтвердження участі, уточнював деталі логістики, надавав необхідну інформацію і перевіряв, як справи. Всіх учасників дуже заздалегідь представили одне одному електронною поштою і попросили поділитися текстами для роботи на перекладацькій майстерні в межах фестивалю. Ми могли попередньо ознайомитися з творчістю колег та обрати собі тексти для перекладу. Серед запрошених авторів був відомий мальтійський письменник Адріан Ґріма, один із засновників фестивалю, який уже тривалий час не залучений в організації, але охоче долучається до нього в інших ролях.

Від Мальти також брали участь письменники Алекс Фаруґлія та Антуанет Борґ. З Алжиру приїхала поетка Ламіс Саіді, з Італії  — Клаудіо Поццані, який також є директором поетичного фестивалю в Генуї, а Іспанію представляв Хакобо Берґарече, чий роман Los dias perfectos отримав почесну відзнаку літературної премії Європецького Союзу. З Великобританії була запрошена поетка і перформерка Белла Кокс, яка проводила відкритий майстер-клас із написання поезії.

Читайте також: Фестиваль поезії StAnza у Шотландії: від фільмів-поем до відкритих мікрофонів

Зазвичай у цього фестивалю немає центральної теми чи слогана, але цього року відчувалося, що Україна була в епіцентрі всіх обговорень: у приватних розмовах, під час майстерні, на виступах у спілкуванні поміж ними. Всі одностайно засуджували агресію росії і щиро висловлювали свою підтримку українцям, Проте питання карантину для російської культури та скасування віз для всіх росіян викликали довгі дискусії. Моя роз’яснювальна робота починалася за сніданком і тривала аж допізна після закінчення подій. Цікаво, що ніхто з тамтешніх колег, наприклад, не чув про інтерв’ю директора Ермітажа, де він називає просування російської культури за кордоном «спецоперацією». Це викликало у моїх співрозмовників шквал обурення.

Про програму фестивалю

Фестиваль проходив у старовинному форті Сент-Ельмо на березі моря. Програма почалася триденною перекладацькою майстернею для авторів-учасників під кураторством мальтійської поетки і перекладачки Наді Міфсуд, де ми фіналізували переклади творів одне одного через англійські підрядники та живі обговорення. Далі виступи планувалися таким чином, щоб майже всі зроблені переклади були озвученіі, принаймні уривками. В результаті твори всіх авторів звучали всіма мовами країн-учасників: іспанською, італійською, арабською, українською, мальтійською, а також англійською.

На публіку чекали чотири вечори подій: дискусія про письмо в часі війни, читання поезії у форматі відкритого мікрофону, а тоді  — два головні вечори фестивалю з виступами авторів та місцевих музичних гуртів. Вхід на перші два вечори був вільним, квиток на наступні два коштував 10 євро, на один день  — 7 євро. Під час виступів четверо запрошених авторів читали свої твори та переклади, які підготували під час майстерні. Читання супроводжувалося музикою запрошених гуртів, поряд діяли невеличкі стенди з книжками учасників. Цьогоріч фестиваль зібрав рекордну кількість глядачів – понад 250.

Дискусія про роль літератури під час війни та в боротьбі з колоніальним минулим, яку модерував журналіст Malta Today Джеймс Дебоно і в якій крім мене брали участь поети Адріан Ґріма (Мальта) та Ламіс Саіді (Алжир), припала на День Незалежності України й пів року повномасштабної російської агресії. Говорили про роль літератури, зокрема поезії, в подоланні колоніальної спадщини та постколоніальних наративів, про її функцію «паралельної пам’яті» в боротьбі реальній та брутальній, яку розв‘язала росія проти України.

Обговорили спільні для наших країн теми: націоналізм як засіб виживання та збереження ідентичності націй, стосунки з колоніальними мовами, мову як інструмент підкорення. Зокрема я розповідала про складність для автора і писати, і мовчати в часі війни, про те, як змінюється мова письма, про відчуття перебування всередині реаліті-шоу, де вбивають, про феномен «колективної емоції», якою стає поезія. Згадувала про довгу історію протистояння України московській імперії в різних іпостасях, про Розстріляне Відродження, міф про «старшого і молодшого братів», а також про перехід російськомовних на українську як протест. Говорила про Територію Терору як приклад зміни контексту для історичних артефактів тоталітарного режиму.

Про український виступ

Український виступ наша команда готувала під керівництвом режисерки Іри Мелконян, яка тривалий час мешкала на Мальті, а зараз проживає в Нідерландах. До участі залучили Марічку Штирбулову, акторку та співачку з Києва, а вона своєю чергою працювала з командою Anima Sound Design: Ярославом Іванченком, Юрієм Кавраткою, Дмитром Невінчаним, щоб створити музичний трек до моїх віршів. Марічка фактично прожила мої вірші й стала на сцені моїм другим голосом і серцем. Виступ складався з читання віршів і традиційного співу, переплетених з сучасною українською електронною музикою, написаною спеціально для проєкту. Поезія читалася українською та мальтійською мовами, а також супроводжувалася англійськими субтитрами (переклади Олени Дженніґз та Єлени Михайлик).

За нашою концепцією, звучати мали саме ті мови, які тривалий час потерпали від колонізаторів (Мальта отримала незалежність від Великобританії лише в 1962 році, англійська тут досі є другою офіційною). Очевидною метою проєкту було привернути увагу мальтійської публіки до війни росії проти України. Більшість озвучених у ньому текстів я написала вже після 24 лютого 2022 року, а два перших – з книжки «Бог свободи» (2021). 

Над проєктом ми з Ірою та Марічкою працювали починаючи з липня, комунікуючи та регулярно зідзвонюючись в онлайні. На наше прохання всі вірші були попередньо перекладені та записані мальтійськими колегами для включення в перформанс. Візуал підготував мальтійський дизайнер Джиммі Гріма разом з Ірою. Вже на Мальті нам вдалося провести кілька репетицій в центрі мистецтв Spazju Kreattiv. Коротко кажучи, мій робочий розклад був насиченим: вранці — перекладацька майстерня, вдень — репетиція, а ввечері — виступи на подіях. На огляд туристичних атракцій часу не залишалося, але це і не було метою поїздки.

Наш виступ відкрив другий, головний вечір фестивалю, й отримав велику кількість відгуків. Наприкінці ми закликали до бойкоту росії, нагадали про трагедію в Оленівці, про важливість найшвидшого звільнення полонених захисників Маріуполя і про те, що Україна буде боротися до перемоги. Після виступу глядачі підходили та ділилися враженнями, багато хто зізнавався, що вірші у поєднанні зі співом Марічки вразили їх до сліз. «О, то це так звучить українська мова», — говорили мені різні люди після кожної події. 

Зігріло, що сам фестиваль на своїх сторінках соцмереж назвав наш перформанс «a necessary kick in the gut», а Хакобо Бергарече, який виступав наступним, подякував, що ми нагадали про речі, які вони в Європі сприймають за належне. Після виступу ми познайомилися з журналістом Омаром Сегуною, який згодом опублікував переклади всіх моїх озвучених віршів зі своїм коментарем у щоденній мальтійській газеті It Torca. Хакобо Бергарече написав довгу колонку для іспанського журналу The Objective, яку він назвав «Тиждень з українською поеткою», де він описує свої враження від фестивалю і нашого спілкування, а також своє відкриття про те, що може поезія в часі війни.

Також відбувся показ уривка з фільму Олександра Фразе-Фразенка «Глина», що був знятий у 2016 році на мої вірші, і поетичної короткометражки іншої української режисерки Марічки Лук’янчук «between before and after /war/». 

Сподіваюся, що Україна і надалі братиме участь в Il-Festival Mediterranju tal-Letteratura ta’ Malta, адже в нас із мальтійцями дуже багато спільного, про що ми раніше навіть не здогадувалися. Я думаю, інтерес до української літератури, який вдалося пробудити на Мальті й серед авторів, які брали участь у фестивалі, дасть свої плоди в близькому майбутньому. Відчувається, що слухачів тут цікавить не лише розважальна функція літератури, і вони здатні по-справжньому співпереживати. Тому українські автори, які говорять про важливе і болюче, а насправді про загальнолюдське, обов’язково знайдуть тут вдячну аудиторію. А кожна оповідь про Україну — це ще один маленький крок до нашої перемоги.

Читайте також: 13-й Meridian Czernowitz: перший літфестиваль після великого наступу

Фото Вірджинії Монтефорте