Лінивість та ніжність Юрія Іздрика

Юрій Іздрик. Ліниві і ніжні. — Київ, видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2018. — 352 с.

Юрій Іздрик — український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Один із творців станіславського феномену. Автор низки поетичних та прозових творів.

До книжки культового українського автора увійшли найкращі вірші з усіх його попередніх збірок, а також найновіші поезії. Публікуємо уривок з видання, який люб’язно надало Читомо видавництво ««А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». 

Я З ТОБОЮ

коли дійдеш до краю і ступиш за край і поглине пітьма з головою
лиш одне загадай –
щоб сказала вона:
«ти не бійся
я поруч з тобою»

коли загнаний в кут свій останній редут віддаватимеш майже без бою
пригадай собі це:
«я з тобою я тут
не здавайся
я разом з тобою»

коли відчай і сумніви втома і страх стиснуть серце глухою журбою
прозвучить одкровенням в її устах:
«не журися
я тут
я з тобою»

і коли вже зламається вісь світова коли згорнеться небо сувоєм
із нізвідки долинуть її слова:
«все нормально
я тут
я з тобою»

WAITING FOR GODOT

якщо ти не є – то дам собі раду
якщо ти десь є – то дай мені знак
довічне мовчання прекрасне як задум
але неприємне як факт

присутність звичайно можлива й безмовна
присутність можлива невидима теж
присутність урешті тоді лише повна
коли без окреслених меж

проте дослухатись до вічної тиші
безглуздо нікчемно принизливо так
а прірва зневіри все глибша і глибша
і падає небо навспак

єдина ознака присутності бога –
людини божественна суть:
спроможність творити красу із нічого
і дар відчувати красу

та я б тебе боже просив про прикмету
якщо ти зі світу цілком не пропав
коли усвідомиш що все-таки є ти
скажи нам: «call nine! one! one! now!»

WORLD MUSIC

ступаєш на міст – і хитається міст
немов калиновая дощечка
задумаєш вірш – а напишеться лист
словами що кажуться пошепки

нап’єшся води – а наче вино
шумить в голові розтривоженій
і згадуєш все що минуло давно
усе що змінити не можемо ми

під ранок заснеш – побачиш вві сні
як берег відходить від берега
і йдеш по мосту і хитається міст
з трухлявого зроблений дерева

зависнеш отак – ні вперед ні назад
молитву читаючи пошепки
а з неба летять як невидимий град
слова «калинової дощечки»

ні щедрик щедрий ні ластівочка
від прірви тебе не врятують –
лиш гілка калини тонка і гнучка
твій шепіт останній почує

ЗНАМЕННЯ

ах! яке розгортається світло!
ох! яка розверзається прірва!

бог уміє прийти непомітно
але любить потролити вірних
і являється в синіх спалахах
у вогнях у бенгальских у блискавках
надто пізно втікати парами
надто рано робити висновки
бо двіжуха ще тільки зріє
бо вагони от щойно рушили
і розлито в повітрі надію
на спасіння деяких душ
а від цього – надміру вереску
караоке колядок слоганів
невдовбенне наше теперішнє
скоро змиє розталими водами
скоро виллється небо вип’ється
скоро висохнуть землі вигорять
скоро стихне навіть молитва ця
скоро зовсім не буде вибору
але поки – гуляй відірвано
скільки того життя і світу..

ох.. яка ж під тобою прірва..
ах.. яке ж над тобою світло..

TODESTRIEB

дражниться смерть як нахабне дівчисько –
корчить гримаси підло хихоче
то підступає надто вже близько
пристрасно дише дивиться в очі

то відступає зда́лека кличе
манить у царство ламаних ліній
бігти за нею – якось не личить..
бігти від неї – геть безнадійно..

я тут стою рівно і тихо
майже німий майже прозорий
скільки ж довкола фріків і психів!
скільки глухих паралельних просторів!
скільки світів різних убогих!
скільки бажань!
пристрастей!
жаху!
все це разóм осягнути незмога
все це давно послано нахуй

смерте моя! ти така класна!
лиш посміхнися – тобі це пасує
я тобі теж скорчу гримасу
і обійму
і поцілую

Зображення: Printerest, Facebook