Лейпцизький книжковий ярмарок: як Україні говорити з німцями про війну

На Лейпцизький книжковий ярмарок 2023 у Німеччині чекали давно і з нетерпінням: через пандемію подію скасовували 3 попередніх роки поспіль. Почесною гостею ярмарку стала Австрія. Її біло-червоний стенд містив слоган: «mea ois wia mia» – як пояснила кураторка Катя Ґассер під час урочистої презентації австрійської програми, цей слоган постав на противагу ментальності «mia san mia» («ми – такі, які ми є») і означає: «більше, ніж ми є», наголошуючи на відкритості Австрії до діалогу культур.

Цьогоріч Україна представила на ярмарку власний національний стенд D307 площею 110 м² із власною сценою ­­– завдяки спільним зусиллям та підтримці Лейпцизького книжкового ярмарку, уповноваженої федерального уряду з питань культури та ЗМІ, Neustart Kultur, Українського інституту книги, Goethe-Institut в Україні, Міністерства культури та інформаційної політики України, посольства України у ФРН, Українського інституту, Мистецького арсеналу, видавництва Meridian Czernowitz, Віденського Інституту наук про людину (IWM) та Федеральної агенції політичної освіти Німеччини.

Національний стенд складався фактично з трьох поєднаних між собою: стенд фестивалю та видавництва Meridian Czernowitz із лівого боку, центральний стенд, зайнятий експозицією, сценою та книжками сімох українських видавництв («Час Змін Інформ», «Фабула», «Час майстрів», «Самміт-книга», «Білка», «Українське Ательє Культури та Спорту», «АртЕк»), а також – із правого боку – стенд Мистецького арсеналу з каталогами його найважливіших виставок і мистецькими виданнями.   

Goethe-Institut Ukraine представив на ярмарку спеціальну програму «Пам’ятати / Переосмислювати / Відбудовувати».

Координаторка проєктів у сфері літератури та підтримки перекладів у Goethe-Institut Ukraine, культурна менеджерка Марія Шубчик зазначає: «Дуже важливо, щоб на Лейпцизькому книжковому ярмарку постійно лунали українські голоси, оскільки ми бачимо серед відвідувачів ярмарку не тільки фахову спільноту, яка в основному виявляє солідарність із Україною, але й широке читацтво, яке бажає дізнатись більше про Україну та українську літературу й отримати відповіді на свої запитання. Ми вдячні, що книжковий ярмарок надав окрему сцену українському стенду, де Goethe-Institut представив свою спеціальну програму “Пам’ятати / Переосмислювати / Переформовувати”. Протягом чотирьох днів українські та німецькі інтелектуали обговорювали не лише війну, але й широкий пласт питань, пов’язаних з історією, сучасністю та майбутнім України та Європи, на які вона вплинула».

Також на лейпцизький стенд із Лондонського книжкового ярмарку привезли експозицію «Зруйнована бібліотека» – проєкт Дарії Білої та Софії Гупаловської. Таким чином поряд із новими книжками опинилися меблі зі зруйнованих російським агресором українських бібліотек. Український інститут книги обрав для експозиції гасло «Чутливий вміст» (Sensitive Content): меблі пофарбовані білою фарбою, але шар фарби лише частково ховає від погляду сліди руйнувань.

На урочистому відкритті ярмарку 26 квітня Лейпцизькою книжковою премією європейського порозуміння нагородили російську поетку Марію Стєпанову, яку різні німецькі медіа назвали «голосом іншої Росії» або «російською Касандрою» – у своїй збірці «Зимова поема», яку поетка написала 2021 року й присвятила «Священній зимі» 1941 року, Марія Стєпанова, на думку цих медіа, передбачила повномасштабну війну росії проти України за рік до її початку. Утім, премію Стєпановій вручали за іншу книжку – «Дівчатка без одягу» («Mädchen ohne Kleider»), яка вийшла німецькою у видавництві Suhrkamp (перекладачка – Ольга Радєцкая).

27 квітня були вручені традиційні премії Лейпцизького книжкового ярмарку: у категорії «Белетристика» – Дінчеру Ґюжетеру (Dinçer Güçyeter), у категорії «Нон-фікшн/Есеїстика» – Реґіні Шеер, у категорії «Переклад» – Йоганні Шверінґ (за переклад з аргентинської іспанської на німецьку). Також у рамках ярмарку відбулося вручення літературної премії Європейського Союзу. Переможницею EUPL 2023, як ми вже писали, стала хорватська письменниця Мартіна Відайч за книжку «Stjenice» («Клопи»).

На вручення Лейпцизької книжкової премії європейського порозуміння Марії Стєпановій відреагувала у соцмережах письменниця та перекладачка Галина Петросаняк віршем «(Не)порозуміння»:

Ні,

не пам’яті пам’яті,

а забуття забуття

прагнуть дівчатка без одягу

з Бучі,

Херсона,

Ізюма…

сотень сіл українських

і міст

Немає нікого,

хто взяв би

під захист

тіла понівечені їхні…

Наругу над ними чинили

у їхньому домі,

на очах в матерів.

Чи повернеться

тіло?

А душі?

Їх поглумили

ті, що в оригіналі

пушкіна

вчили напам’ять

у школі

Мовою Пушкіна

“ляг и раздвинь”

кричали у Бучі,

Ірпені,

Бородянці,

прикладаючи

дула до скронь

дівчаток без одягу…

Неімперська росія?

Як миші під віником

німотою своєю “всегда

говорит одно: говорит да говорит да”

Цей вірш зацитувала німецькою під час своєї події у Лейпцигу Ганна Гнедкова, яка презентувала упорядковану нею книжку «Ukraine mon amour: Stimmen einer freien Nation» – збірку есеїв 19 українських авторів та авторок, побудовану за хронологічним принципом: кожен рік війни з росією від 2013 (Майдан) та 2014 (анексія Криму) до 2022 репрезентований двома або трьома сильними українськими текстами, вперше перекладеними німецькою для австрійського видавництва Passagen Verlag.

Юлія Козловець підкреслила: «Усі ті нюанси, які тут є зі сприйняттям росіян, з премією Марії Стєпановій на відкритті ярмарку і так далі… мені здається, що ця Buchmesse – це той майданчик, на якому можна говорити про те, що нам болить, про наші аргументи, про наші погляди, про те, що нам важливо, і люди мають це почути».

На необхідності ґрунтовного діалогу з Німеччиною наголошували й інші автори та дискутанти від України. 

27 квітня, під час свого виступу на австрійському стенді, українська письменниця Таня Малярчук пригадала, як німецька критика колись порівняла її роман «Біографія випадкового чуда» з геть чужим для неї контекстом –  Салкиковим-Щєдріним: «А це – російський автор ХІХ століття, з довгою бородою. Сатирик. І я його не читала! Ніколи в житті. Мені це було просто не цікаво. Богами моєю юності були геть інші автори. Це були Йозеф Рот, Інґеборґ Бахманн, Ольга Токарчук, Данило Кіш, Мілан Кундера. Ось вони – боги моєї молодості, а не російська література ХІХ століття. Ми належимо до іншої традиції, і це ніяк не хотіли зрозуміти. Така наша українська трагедія».

Наостанок авторка додала: «Мені раніше здавалося, що я існую на мосту між Україною та німецькомовним світом. А тепер зрозуміла: цього мосту немає. Його ще треба побудувати».

Нові виклики, нові книжки

Ключовими поштовхами до діалогу з німецькомовними колегами на ярмарку були, звичайно, книжки – видані після 2022 року німецькі переклади, які розповідають західному читачеві про повномасштабну війну російського агресора проти України. 

Про всі ці книжки можна коротко сказати так, як констатував у своєму онлайн-зверненні український поет і перекладач Остап Сливинський, упорядник книжки «Словник війни»: краще б у нас не було приводу писати такі книжки… Книжку ще не надрукували українською мовою, а німецькою в перекладі Марії Вайссенбьок вперше презентували саме в Лейпцигу – 28 квітня. У німецькому перекладі книжка зветься «Wörter im Krieg». Уривки з неї українською можна прочитати на Читомо. 

Кілька дискусій на національному стенді видавництво Meridian Czernowitz присвятило своїй новій книжці «Воєнний стан», запросивши до слова деяких авторів та авторок есеїв із цієї збірки: Любов Якимчук, Ірину Цілик, Андрія Любку, Ігоря Померанцева, Софію Андрухович. Англомовний варіант книжки «State of War» налічує, на відміну від українськомовного, не 100, а лише 35 обраних есеїв в англійському перекладі Юлії Любки та Кейт Цуркан. Символічним і знаковим є те, що передмову до книжки написав генерал Залужний, Головнокомандувач Збройних Сил України. 

Саме антологію «Воєнний стан», яку віденський Інститут гуманітарних досліджень назвав «одним із наймасштабніших проєктів» в Україні за минулий рік, видавці подарували Президенту Австрії Александру Ван дер Беллену та Державній міністерці з питань культури та ЗМІ Німеччини Клаудії Рот.

Назва «Воєнний стан» має кілька потрактувань, пояснив письменник, перекладач та волонтер Андрій Любка: «”Воєнний стан” означає правовий режим існування держави в умовах війни. Але „воєнний стан“ – це також алюзія до української історії, до іншого значення слова “стан”. Бо стан – це ще й табір, опорний пункт». 

Читайте також есеї з антології «Воєнний стан» на Читомо

Велику аудиторію зібрав спільний виступ українського письменника й військового Артема Чапая, який зміг виїхати з України до Лейпцига заради участі в ярмарку, та його дружини Оксани Дутчак на події під назвою «Самотня боротьба з реальністю: сім’я і війна».

На ярмарку презентували також німецький переклад роману «За спиною» Гаськи Шиян. Перекладачка книжки – лауреатка премії Drahomán Prize Клаудія Дате. 

«Якщо до повномасштабного вторгнення в багатьох українців, які жили в мирних містах, загалом усе одно завжди була спокуса відмежуватися від війни. Це спокуса, яка зараз є у кожного західного європейця. І це – абсолютно нормальна людська реакція. Але це – наша реальність і, власне, кордон трошки посунувся. Зараз в Україні немає нікого, кого ця війна не торкнулася», – відзначила письменниця Гаська Шиян під час презентації на національному стенді. 

Про відчуття співіснування, ба навіть сутички двох реальностей – української реальності, в якій точиться справжня війна, і реальності «книжкової», в якій війна не є щоденним живим досвідом, – говорили і під час панельної дискусії «По той бік великих слів: Що потрібно Україні для культурної відбудови», що відбувалася за участі Йоганнеса Еберта, Олесі Островської-Лютої та Катерини Ботанової. Модераторка Наташа Фройндель запитала в дискутантів про їхнє ставлення до німецьких колег, які «неохоче виступають поруч з українцями, бо, мовляв, в українців свій дискурс і тому розмова неможлива». 

Підсумовуючи свої враження від дискусії на особистій сторінці у Фейсбук, українська публіцистка та арткритикиня Катерина Ботанова зазначає: «… це дуже добре сформулювала Олеся Островська-Люта: вони наче живуть у світі, в якому вичитана в книжках та за книжками ж уявлювана реальність заступає реальність живу. Війна в Україні радикально підважує цю комфортну реальність. У ній США є страшнішою імперію, аніж Росія; уявна мультиполярність важливішою за демократію; беззубий і загалом провальний опір засадничо автократичному та антидемократичному режиму — почесніший, аніж протистояння відверте, героїчне, ціною якого часто є смерть». 

Артменеджерка та директорка «Мистецького арсеналу» Олеся Островська-Люта додає в ексклюзивному коментарі Читомо: «Як нам знайти аргументи для тієї частини німецькоїї інтелектуальної сцени, яка дотримується застарілих політичних теорій, котрі не збігаються з фактичною, життєвою дійсністю? Водночас є багато німецьких інтелектуалів, які досконало розуміють стан справ, авторитарні амбіції росії, її небезпеку тощо. Серед них, наприклад, Гвендолін Зассе, Андреас Умланд, Ральф Фюкс і багато інших. Це досконало розуміють і німецькі інституції, які працюють в Україні: Goethe-Institut, DAAD, GIZ. Оскільки ця дискусія триває всередині німецьких інтелектуальних кіл, то вона й проявилася в питанні модераторки».

Підтримка України з боку німецьких інтелектуалів у Лейпцигу також відчутна. Під час Лейпцизького книжкового ярмарку презентують ґрунтовні й критичні дослідження росії: «Jenseits von Putin: Russlands toxische Gesellschaft» («По той бік Путіна: Токсичне суспільство Росії») Ґезіни Дорнблют та Томаса Франке, «Z. Kurze Geschichte Russlands» («Z. Коротка історія Росії») Олафа Кюля та «Ich höre keine Sirenen mehr» («Я більше не чую сирен») Даніеля Шульца. 

На українських подіях також присутні німецькі інтелектуали: тут свої книжки презентують кореспондентка німецького радіо «Deutschlandfunk» Сабіне Адлер (її книжка зветься «Die Ukraine und wir», або «Україна і ми») та журналіст, кореспондент газети «Frankfurter Allgemeine Zeitung» Маркус Вегнер. 

Книжка Маркуса Вегнера має промовисту назву «Die Moskau Connection: Das Schröder-Netzwerk und Deutschlands Weg in die Abhängigkeit» («Московські зв’язки: Мережа Шрьодера та німецький шлях до узалежнення»). 

Під час дискусії Маркус Вегнер визнає: «Применшення небезпеки режиму Путіна, а також залежність від Росії, в яку Німеччина себе загнала, — найбільша історична помилка Федеративної Республіки Німеччина. І ми несемо велику відповідальність за сучасну жахливу війну в Україні».

Українська правозахисниця й голова організації «Центр громадянських свобод», нагородженої Нобелівською премією миру 2022 року Олександра Матвійчук також нагадала під час публічної дискусії 30 квітня, що війна між демократією та тиранією точиться не лише на території України. Вона відбувається також у Німеччині. 

Ходити по воді

29 квітня, в передостанній і водночас найвідвідуваніший день ярмарку, відбулася серія українських заходів «Ходити по воді» («Übers Wasser gehen») у приміщенні Kunstkraftwerk Leipzig. Хочеться відзначити професійну організацію і реклами цієї події, в тому числі у вигляді паперової програми на національному стенді (натомість загальної програми українського стенду не було у паперовому вигляді, вона була доступна лише за QR-кодом, відсканувати який можна було на самому стенді), самих подій програми, а також фуршету, який гідно представив відвідувачам та відвідувачкам українську кухню. 

Про те, як представляти світові війну в Україні, з якої перспективи про неї розповідати і в який спосіб – текстами чи зображеннями, – говорили на презентації книжки «Aus dem Nebel des Krieges» («Із туману війни») Юрій Грицина, Катерина Міщенко, Оксана Карпович та Катаріна Раабе.

Відбираючи фото для книжки «Із туману війни», фотограф та режисер Юрій Грицина поєднав професійні фото відомих фотографів та світлини, які робили й викладали в соцмережі звичайні люди. Фотографія, на думку Юрія Грицини, – це простір колективної участі, простір зустрічі людей з усього світу в одному увічненому моменті: і тих, хто в Україні, і тих, хто за кордоном, простір, у якому можна артикулювати й пропрацювати травму.

Юрій проводить розмежування між наративними та судовими фото: «Наративні фото – це фото, які розповідають нам історію, які намагаються нас до чогось закликати, вони мовби говорять: “Я показую це, щоб ти щось зробив, щоб ти зупинив війну”. Судові фото – це фото, які потрібні на судових процесах, тому що вони – свідки злочинів, того, за що арештовують і карають. Це дуже різні типи зображень». Коли війна завершиться, важливими стануть саме фотодокази. Поки ж вона триває, нам потрібні наративні фото. Але і їх буває замало.   

Великим успіхом став спільний перформанс Тані Малярчук і співачки та музичної виконавиці Ганни Гринів, під час якого в німецькому перекладі прозвучали «неканонічні» тексти «канонічних» українських авторів та авторок: «Доктор Бессервіссер» Івана Франка, «Метелик» Лесі Українки, «Intermezzo» Михайла Коцюбинського. Останні два спеціально для перформансу переклала Марія Вайссенбьок. 

Наведений нижче вірш Тараса Шевченка Таня Малярчук процитувала напам’ять українською.

Зійшлись, побрались, поєднались,

Помолоділи, підросли.

Гайок, садочок розвели

Кругом хатини. І пишались,

Неначе князі. Діти грались,

Росли собі та виростали…

Дівчаток москалі украли,

А хлопців в москалі забрали,

А ми неначе розійшлись,

Неначе брались — не єднались.

І додала: «Українська література не є “великою”. Але вона не є і маленькою. Вона є достатньою». 

Вечір завершився музичною програмою. Українська співачка й композиторка Мар’яна Садовська розвинула тему попереднього перформансу, виконавши свою нову композицію: канонічний вірш «Contra spem spero» Лесі Українки, майстерно поєднаний із піснею «Ой у лузі червона калина», а також поклавши на музику сучасні вірші. Альбом «Ukrainian Songs Of Love And Hate» представили Любов Якимчук, Ірена Карпа та Юрій Гуржи. Німецька поетка й перформерка Ульріке Алмут Сандіґ виконала на сцені німецький переклад кількох пісень, який підготувала Клаудія Дате.

Підсумки та враження

Говорити в Німеччині про Україну так, щоб нас розуміли, — завдання не з найлегших: різні мови, різні контексти вживання слів, різні політичні, культурні, історичні травми та тригери. 

З огляду на спробу побудувати діалог із німецькомовними читачами та читачками було дивно і шкода, що на національному стенді не вистачало книжок саме німецькою, а не українською мовою. Відповідна поличка — «Books in German» — скромно порожніла в перший день ярмарку й лише поступово зібрала у себе до 20 книжок, які на українському стенді можна було погортати, але не придбати, і які, звичайно, є лише маленькою і не надто репрезентативною часткою з усього, що є про Україну в німецькому перекладі, навіть якщо брати до уваги лише видане після 24 лютого 2022 року. 

Німецькомовну інформацію про Україну на стенді надавав двомовний журнал «Gel[:b]lau». Його редакторка, українська письменниця Ксенія Фукс, поділилася своїми враженнями в ексклюзивному коментарі для Читомо: «Цього року я вперше виступала в ролі видавця на національному стенді. Наш німецько-український журнал Gel[:b]lau привертав нарешті велику увагу з боку німецькомовних читачів. Багато хто брав журнали, усаджувався почитати та залишався потім послухати події».

Також Ксенія відзначила, що на українському стенді був німецький переклад майже всіх подій, чого раніше бракувало, і наголосила на потребі оновлення складу учасників українських подій: «Шкода, що через війну багатьом видавцям не вдалося взяти участь, тому бажаю нам наступного року збільшення учасників. Також хотілося б мати більше умовно кажучи “нових” облич у програмі стенда, а не концентруватися на вже добре відомих представниках літературного простору. Це б вказувало на розвиток та різноманітність нашої сучасної літератури».

Юлія Козловець поділилася під час дискусії з Іриною Цілик та Любою Якимчук своїм відчуттям, що у світовій свідомості відбуваються великі зміни: не тільки Україна, а й інші країни, що раніше стояли в тіні домінантних культур так званих «розвинених країн», відтепер виходять на перший план, і Україна відіграє активну роль у цій зміні.

Письменниця Любов Якимчук наголосила на тому, що діалог – це двосторонній процес: потрібно, щоб нас не лише запрошували говорити, але й були готові вислухати.

Разом з тим письменниця та кінорежисерка Ірина Цілик нагадала, що, як і в кіномистецтві, в житті часто потрібна «зміна оптики», зміна перспективи. І хоча Україна змінює цю оптику, вона знаходить більше розуміння в країнах зі схожим історичним минулим:

Коли ми зустрічаємо представників тих націй, яких утискала росія, які стикалися з російською агресією, ми виявляємо багато спільного між собою. А ще інколи так буває з вихідцями з колишніх колоній, бо у нас однакові тригери, однакові травми. На мою думку, усе це спрацьовує також vice versa: колишні імперії інколи мають більше емпатії до громадян тих країн, які мають сьогодні імперську перспективу на світ.

У кооперації з Лейпцизьким книжковим ярмарком 2023 відбулися також уже традиційні Манга-Комік-Кон та серія літературних заходів у місті під назвою «Лейпциг читає». Усього в ярмарок відвідало 274 000 осіб (для порівняння – у 2019 році їх було 286 тисяч). На ярмарку представили 2082 професійних організацій та видавництв із 40 країн світу.   

Наступний Лейпцизький книжковий ярмарок запланований на 21-24 березня 2024 року.

Читайте також: Література пантрує демократію: що говорили й показували на Лейпцизькому ярмарку