Най не вщухає. Чи втомились закордонні видавці від української книжки?

Україна не сходить із обкладинок усіх відомих медіа, наші письменники й журналісти отримують визначні перемоги на міжнародних конкурсах. Минулого року чи не щотижня з’являлися антології української прози чи поезії у закордонних видавництвах. Може скластися враження, що нам усюди раді. Одночасно менеджери культури й видавці скаржаться на втому від війни й на те, що все складніше зацікавлювати такими речами партнерів. Та й чи варто будувати свій імідж лише на співчутті й солідарності? Що з цим робити – розбираємося. 

Краплі в океані чи дещо більше?

Що на Amazon?

Зараз на Amazon представлені вже сотні позицій книжок, які стосуються України. Якщо донедавна це були лише вузькі наукові дослідження, продаж фольклору й екзотики по-українськи, що часто скидалися на продаж шароварщини, то зараз там можна побачити й перекладений укрсучліт, і науково-популярні книжки, і комікси, і романи, де героями виступають українці.

«Іноземці, так само як і рік тому, хочуть отримати інформацію про нас, а українці більше цікавляться власною історією і культурою. Цей запит спричинив створення великої кількості книг і товарів в цілому, які часто мають сумнівну якість. Звісно, це матиме свої негативні наслідки у сприйнятті України іноземною аудиторією. Лишимо це на совісті українських творців і їхніх закордонних колег, які в гонитві за швидкими прибутками, а подекуди власною необізнаністю, не задумуються про наслідки власної ж “креативності”. Але я впевнений, що з часом конкуренція зробить свою справу і якісні пропозиції з України будуть переважати», – вважає Артем Брайченко, засновник бренду їzhakultura, книжки якого представлені на Amazon.

Тим часом на самому Amazon лінійку бестселерів очолює свіжа історія «Майдан Незалежності: Аркадій Ренько в Україні» Мартіна Круза Сміта — американського письменника-містика, відомого своєю серією з дев’яти романів про російського слідчого Аркадія Ренька. А друге місце посідає теж американська письменниця Ерін Літтекен, що спеціалізується на написанні легких любовних романів на основі історичних подій – “Загублені доньки України”. Складається враження, що закордонні читачі готові повірити радше своїм уже відомим авторам щодо питання України, аніж відкривати наших авторів. У топі найпопулярнішого неабияк тішать праці Енн Еппблом, Сергія Плохія, Тімоті Снайдера чи Сергія Єкельчика. 

І тут постає ще одне питання – як заохотити закордонних видавців не самим робити книжкові проєкти про Україну (читайте – самим заробляти кошти на увазі до нас), а здійснювати переклад українських якісних видань (читайте – підтримувати український креативний бізнес). Відповідь, мабуть, очевидна: охочих хайпанути на темі є і буде ще багато, і цей процес контролювати не вдасться, тож нам самим потрібно набирати ваги й системно працювати. 

Що з дистриб’юторськими мережами?

Судячи з сайтів книжкових дистриб’юторів, що спеціалізуються на «слов’янській літературі» мовою оригіналу, українські книжки вперше обігнали за популярністю російські. Принаймні, у “топ” позиції” на чільних сторінках виведені саме Українські книжки, або ж книжки на тему України (приклад, дистриб’юторська компанія Globus). 

Окрім того, каталоги в розділі «Україна» оновлюються частіше. До прикладу – на EastView каталог українських книжок оновлюється близько разу на місяць, що свідчить про регулярність відстеження українського асортименту. 

Дистриб’ютори орієнтуються насамперед на попит, тож одними із перших реагують на інтерес аудиторії – для цього їм не потрібно виготовляти контент, достатньо лише знайти відповідні назви на цікавому ринку. Тож наявність українських видань у топах дистриб’юторів ще не означає сталості інтересу.

Завтра світ сколихнуть інші події, і  з чільних сторінок зійдуть українські книжки. Хоча наявність українських позицій в асортименті спостерігається вже протягом року (а ми почали відстежувати каталоги ще на початку вторгнення 2022 року).

З видавництвами, що купують ліцензії на переклади, справа інша: їхня увага – стабільніший інтерес, адже й інвестиції у такі проєкти куди більші. 

Що з грантами на переклад?

Серед системних речей, які підживлюють інтерес, – це передусім гранти на переклад української літератури на інші мови, бо це дієвий механізм мати вплив на контент, який перекладають і читають за кордоном, а отже і на складання пазлів іміджу України у світі. І коли до оцінювання заявок беруться експерти, які знаються на стратегії державної політики в культурній сфері й на якості книжок, ми можемо очікувати добрі результати. 

Торік через повномасштабне вторгнення росії в Україну обидві грантові програми на переклад українських книжок не запустилися. Кошти Translate Ukraine були спрямовані на захист країни від окупантів; також не відбувся і конкурс House of Europe. Тож минулий рік і тримався на солідарності, співчутті, щирій допомозі партнерів. Цього року нагадувати про себе українській літературі можна у звичний для цивілізованих країн спосіб. Нещодавно УІК закрив подання на свою програму підтримки перекладів Translate Ukraine, а програма ЄС House of Europe оголосила новий конкурс грантів на переклад та видання художніх та науково-популярних книжок. 

«Серед викликів цього року — доволі тривалий процес погодження документації всіма причетними структурами, через що програму вдалося запустити набагато пізніше, ніж очікували. Це впливає на скорочення термінів для роботи над перекладом і виданням, що є насправді серйозним викликом. Ми зараз працюємо над тим, щоб оголосити програму на 2024 рік відразу, як тільки отримаємо бюджетні призначення, сподіваюся, що це буде не пізніше лютого», – наголошує Олена Одинока, заступниця директора з питань міжнародної співпраці Українського інституту книги. 

Динаміка за перші два роки програми від Українського інституту книги була однозначно позитивна: у 2020 році отримали 74 заявки, з яких експерти обрали для фінансування 54, а реалізувалися 52 проєкти. А у 2021-му отримали вже 122 заявки, обрали для фінансування 90 і реалізувався 61 проєкт. 

Цього року УІК вдалося здійснити великі зміни, які мають полегшити для видавців участь, зокрема, для звітування потрібна лише електронна книжка, розміщена на якомусь ресурсі. Також величина гранту зросла з 4 до 8 тисяч євро, що було викликане загальносвітовими ціновими тенденціями. 

Зміни торкнулися і грантової програми за підтримки House of Europe.

«Теперішній конкурс перший після початку повномасштабного російського вторгнення. Зазвичай ми підтримували по 10-12 проєктів на хвилю, цього разу, якщо набереться достатня кількість якісних заявок, маємо можливість підтримати до 20. Сподіваюся, це будуть і ті, хто вже має досвід роботи з нашими грантами, і ті, хто спробує вперше. Звичайно, українські видавці сьогодні працюють в надзвичайних умовах — хтось мобілізований, хтось дуже активно включений у волонтерство, існують постійні безпекові ризики й емоційна напруга. Тому ми постаралися закласти якомога більше часу на реалізацію проєкту — до одного року, й докладаємо зусиль, аби звітування було максимально зручним і зрозумілим», — розповідає Тетяна Манзюк, менеджерка грантів на переклад House of Europe.  

На сьогодні, після п‘яти хвиль грантів на переклад, за підтримки House of Europe вже вийшло друком 36 книжок українською мовою і 16 книжок мовами ЄС. Деякі з українських видавництв отримували гранти на переклад кілька разів: «Дух і Літера», Komubook, IST Publishing, «Видавництво», «Книги ХХІ», «Комора», «Човен». 

Яка географія?

Цікаво, що географія обох програм підтримки перекладів майже повністю збігається. Найбільше перекладів, за даними УІК, виходить у країнах, що межують з Україною  – Болгарія, Польща, Словаччина, Румунія, Чехія. Порівняно з іншими, досить багато перекладів виходить також у США, Німеччині, Франції, трохи менше — у Великій Британії та Канаді. 

«Варто ще відзначити інтерес до української літератури в Литві та Латвії. На жаль, Естонія в перекладах з української значно відстає від них», – додає Одинока.

Досі більш активними у програмі на переклад House of Europe були наші найближчі сусіди: Польща, Болгарія, Чехія, а також Німеччина. Також в межах програми є по одній виданій книжці у Хорватії, Австрії, Литві, Латвії, Іспанії й Данії. 

«З одного боку, думаю, що така географія дійсно зумовлена більшим інтересом до української книги у цих країнах. З іншого – це і про налагодженість контактів з українськими видавцями, розуміння, що українського взагалі можна і треба перекладати. Тут дуже корисним є каталог «Читомо» — ми вже отримували відгуки від іноземних видавців, що він дуже допомагає зорієнтуватися. Ще 17 країн ЄС плюс Велика Британія залишаються не покритими нашою програмою — є над чим працювати!», — ділиться Манзюк.  

Окрім грантів на переклади, інтерес до України й співпраці з українськими видавцями підживлює участь у закордонних подіях – як із національним стендом, так і окремих видавців чи письменників.

Минулого року, завдяки можливостям безплатної участі, наданими організаторами і партнерами, Український інститут книги був представлений у Болоньї, Лондоні, Парижі, Варшаві, Гетеборзі, Франкфурті. Окрім того, на деяких літературних фестивалях українську книжку представляв Книжковий арсенал і Meridian Czernowitz. Цього року вже відбулися ярмарки з українськими стендами у Вільнюсі, Болоньї, Лондоні, Лейпцигу і Варшаві. Скрізь наша країна була у ролі почесного гостя. У планах до кінця року ще Франкфурт. 

Завдяки пропозиції від Франкфуртського книжкового ярмарку, ми ще маємо можливість організувати невеликі експозиції в межах стендів Франкфурту в Буенос-Айресі (вже відбулася), а також у Будапешті й Стамбулі. «На книжковому ярмарку у Гвадалахарі (Мексика) ми братимемо участь в межах програми “ЄС – Почесний гість ярмарку”, і це дуже гарний сигнал і гарна нагода для України бути в Латинській Америці разом із видавцями з ЄС. На щастя, ми вже маємо власні кошти, щоб вносити невеликі доплати за участь, якщо хочемо збільшити площу чи програму, оплачувати дизайн і друк інформаційних матеріалів та навіть їздити у відрядження, що дуже важливо для забезпечення ефективної роботи на ярмарках», – коментує директорка Українського інституту книги Олександра Коваль.

Питаємо українських видавців

Але чи можна підтримати інтерес поза межами програм на переклад? Після відвідин Лондонського книжкового ярмарку ми зрозуміли, що Україна вже сходить із порядку денного, і закордонний видавничий світ готовий до відносин за розрахунком і за старими правилами, перевіреними часом. Але деяким видавцям це вдається досить успішно.

Іван Федечко, керівник відділу авторського права «Видавництва Старого Лева» переконаний, що зацікавлення у якісних книгах не зникає з часом. З початку року видавництво уклало 44 нових контракти. «Особливо тішить продавати ліцензії не лише на новинки, але й до прикладу на твори з 2014-2017 років. У деяких випадках контракти з іноземними видавцями завершились. Тож їх слід було поновити, або ж спробувати знайти нових видавців для книг. Аби не зменшити темпів продажів прав .у Видавництві Старого Лева, продовжуємо активну участь у міжнародних книжкових подіях, налагоджуємо контакти з агентами, скаутами та перекладачами», – ділиться Федечко. 

Але навіть малі видавці відчувають, що попит досі не згас, якщо йдеться про якісну й конкурентну продукцію. Книги проєкту їzhakultura продаються на Amazon.

Найуспішніша назва – «Україна. Їжа та історія». Ще у 2021 році видавництво підписало договір на переклад цієї книги з одним великим французьким видавництвом Editions de La Martinière. З 2022 року вона вийшла французькою мовою, а також німецькою, італійською, японською. «Ця книжка розповідає не просто про українську кухню, вона знайомить читачів з нашою історією, улюбленими смаками, регіональними продуктами та презентує українські страви як сучасні, вишукані й красиві. Аналізуючи запити видавців, питання медіа у різних країнах досі є потреба у розповідях, що таке українська культура, яка вона Україна. Ця книжка допомагає унаочнити й ту шкоду, яку завдає росія. До прикладу – у книзі є згадки про мелітопольську черешню, херсонські кавуни, про історію соляного промислу в Україні й найбільшу у східній Європі соляну шахту. Все це наше надбання, яке несамовито нищить росія», – коментує видавчиня Олена Брайченко. 

Сьогодні якісна книжка про Україну іноземними мовами — це потужний інструмент публічної дипломатії. Таку роль виконує і лінійка альбомів від молодого видавництва Ukraїner, яке теж поки не відчуває падіння попиту на свою продукцію. 

Видавництво також самостійно випускає англомовні версії своїх книжок, зокрема «Країна зсередини», «Ким ми є. Корінні народи та національні спільноти України» (її наклад англійською вже закінчився), а також фотокнига Ukraine from Above – з фотографіями України з висоти пташиного лету, яку видали у 2022 році лише англійською і яка з того часу вже мала кілька перевидань.

«Ці книги купують переважно українці, які їдуть за кордон. Найпоширеніші запити до нас: «Мені потрібна книжка про Україну на подарунок друзям-іноземцям» або щось на зразок «Швидко потрібна ваша книга, днями матиму зустріч із головним прокурором Міжнародного кримінального суду, хочу подарувати щось про Україну» (того самого суду, який створив трибунал для Путіна). Обидві категорії запитів однаково важливі для нас. Адже чим більше світ дізнаватиметься про нашу країну, тим більшу підтримку вона матиме, тим швидшою буде наша перемога у цій війні», — коментує Євгенія Сапожникова, головна редакторка видавництва Ukraїner. 

Наприкінці 2022 року права на видання Ukrainian Insider придбало британське видавництво Batsford Books. Це сталося після неймовірно щемкої історії про те, як примірник книжки потрапив до рук власниці Batsford Books, видавчині Полі Пауелл від українки, яка після 24 лютого 2022 року евакуювалась до Великої Британії. У лютому 2023 року книжка вийшла друком у Лондоні вже під назвою Inside Ukraine. A Portrait of a Country and its People. За короткий час вона стала бестселером на Amazon.

Та найпершим досвідом видання книжок видавництва Ukraїner за кордоном стала співпраця з німецьким видавництвом Frederking & Thaler. Взявши за основу історії з різних експедицій, німці створили видання під назвою Ukraine. Unsere Heimat ohne Krieg (з нім. Україна. Наша батьківщина без війни). Книжка вийшла друком у листопаді 2022 року, вона має високий рейтинг та широку дистрибуцію по всій Німеччині.

Згодом, у березні 2023 року, японськомовна версія німецького видання вийшло друком у видавництві Nikkei National Geographic Inc. Книжка потрапила у ТОП-10 бестселерів серед нових видань на платформі Rakuten Books у Японії. 

Погляд на нас збоку

Читомо також вирішило розпитати закордонних видавців, які вже раніше отримували гранти, про те, чи зберігається інтерес до української книжки в їхніх країнах і як його плекати далі.

Впродовж останнього десятиліття, або й навіть до того, українська література була достатньо представлена болгарським читачам, з п’ятьма-шістьома, якщо не більше, назвами на рік у перекладі на болгарську мову. Я неймовірно тішуся цьому, і це заповнює лакуну тривалістю в десятиліття. За останній рік було надруковано більше книжок, радше тема змінилася на військову, що особливо актуально сьогодні, зважаючи на російську агресію та військові дії на території України. 

У той самий час програми підтримки книгодрукування української літератури за кордоном припинили свою роботу, і це, до певної межі, звузило можливості також і болгарських видавців. Є ще один важливий момент, який можуть упустити мої колеги. На відміну від українського, книжковий ринок Болгарії пропорційно менший, з часом купівельна спроможність знизилася замість того, щоб зростати, а звичка сучасного покоління читати – в стагнації. Тобто без зовнішньої підтримки видання українських авторів, вихід в Болгарії був би надзвичайно складним.

Що стосується тем, яких торкаються українські автори, і книги яких також доступні в нашій країні, то вони схожі з точки зору менталітету і людського ставлення, тобто зрозумілі й близькі болгарському читачеві.

Є читачі у Литві, які вважають тему війни в Україні актуально, не в останню чергу через те, що війна відбувається зовсім близько і ми вельми добре розуміємо подібні теми.

За останній рік бачимо зростання кількості перекладів з української мови, і читачам тема України цікава.

З того, що ми бачимо, кількість перекладів з української збільшилася. Маємо багатьох талановитих перекладачів, а тому читачі в Хорватії уже мали змогу читати й насолоджуватися творами українських авторів за останні двадцять років. Паралелі, що можна провести між східноєвропейськими та країнами колишньої федеративної держави Югославія частково є причиною, чому читачів приваблюють ці історії, проте насправді такі книги мають успіх, бо вони представляють якісну, добре написану літературу.

Зараз поляки шаленіють від української літератури. Рекомендації, що ще варто показати польському читачеві, чекаю на мою електронну скриньку – [email protected]. 

Коротка відповідь — так, читачі зберігають інтерес до української ілтератури, але це моє припущення, жодних цифр у мене немає. Коли росія вдерлася в Україну, багато людей тут запитували себе, що робити. Як ми могли допомогти, окрім, звичайно, пожертвувань безпосередньо гуманітарним організаціям та на приймання українських біженців? Відповідь на це питання в нашій сфері, звісно, полягала в тому, щоб видавати (більше) українських назв. Особисто я відчула підвищений інтерес як від ЗМІ, так і з боку читачів до творчості Романи Романишин та Андрія Лесіва, проте мені складно сказати, пов’язано це з війною, чи з тим, що їхні роботи просто блискучі. Насправді хотілося б вірити, що останнє. Проте після вторгнення впродовж наступного місяця, таке зацікавлення, очевидно, зіграло величезну роль у підвищенні інтересу.

Матеріал створений у партнерстві з House of Europe, які нещодавно запустили конкурс на подання грантів на переклад українських книжок. 

House of Europe («Дім Європи») — програма, що фінансується Європейським Союзом, створена для підтримки професійного та творчого обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС і Великій Британії. Вона зосереджена на культурі й креативному секторі, освіті та роботі з молоддю, соціальному підприємництві, медіа.

Читайте також: Українську книжку тріумфально видали за кордоном! А що з нею стається далі?