Знайомство з культурою киримли — «тест на нашу цивілізованість»

Інтерес до кримськотатарської культури постійно зростає, починаючи з 2014 року. Однак чи багато ми знаємо про культуру, літературу й історію киримли? Чому сьогодні особливо актуально дізнаватися більше про корінний народ Криму, взаємодію кримськотатарської та української культур і як це може допомогти в реінтеграції? Читомо спробувало знайти відповідь на всі ці непрості запитання на прикладі кількох проєктів.

Головними інструментами зросійщення завжди були мова та література. Вже більш ніж триста років росія працює над тим, щоб стерти ідентичність колонізованих нею народів. Кримськотатарська мова та література теж переживають не найкращі часи: за даними ЮНЕСКО, рідна мова киримли перебуває під загрозою зникнення. Для України збереження кримськотатарської культури загалом і літератури зокрема є актуальним як ніколи. Чому? Своїми міркуваннями поділилися засновники та засновниці кількох проєктів, що спрямовані на розвиток і збереження культури киримли.

Видавництво Kitap Qalesi: на захисті кримськотатарської мови

Нещодавно в Україні з’явилось видавництво Kitap Qalesi («Книжкова фортеця»). Перші книжки ще готуються до випуску, а проєкт перебуває на стадії розробки. Тож поки що ми вирішили запитати ініціаторку Софію Острозьку, чому вона вирішила створити саме кримськотатарське видавництво і як це може допомогти реінтегрувати Крим після його деокупації.

Читайте також: В Україні засновують кримськотатарське видавництво Kitap Qalesi 

Софія народилась у найсхіднішій точці півострова, місті Керч. І, як багато кримчан, росла в російських наративах: «Я зацікавилась темою кримських татар вже під час життя на материку. І я вперше задумалась, що в мене, наприклад, є можливість споживати контент чи піти в магазин і отримати послугу своєю мовою, а в кримських татар такої можливості здебільшого немає. Тож почала усвідомлювати масштаби російських злочинів проти кримських татар».

Софія переконана: деокуповувати Крим і розвивати його — наша спільна з кримськими татарами справа: «Я кілька років мріяла створити проєкт, присвячений півострову. Зараз абсолютно впевнена, що, говорячи про Крим, обов’язково маю згадувати про кримських татар. Ба більше, наводити фокус на проблеми кримськотатарського народу, розвивати кримськотатарську мову й культуру — вигідно для України. Так ми автоматично знищуємо російські міти і російський вплив на Крим. Для мене розвиток кримськотатарської культури — це, зокрема, власна гарантія жити і розвиватись в українському Криму. А видавничою діяльністю я зацікавилася тому, що література — це прямий спосіб для розвитку мови. Крім того, це збереження культурної спадщини і дуже потужний інструмент для міжкультурного діалогу».

Ви можете підтримати видавництво, підписавшись на його сторінку в Instagram.

«Кримський інжир»: набагато більше, ніж літературний конкурс

«Кримський інжир» — це проєкт, завдяки якому вже майже п’ять років з’являються сучасні твори кримськотатарською мовою. Він розпочався у 2018 році з оголошення конкурсу літературних творів кримськотатарською (без тематичних обмежень) та українською (на тему Криму). На сьогодні це одна з найвідоміших ініціатив, що розвиває кримськотатарську літературу і про яку знають далеко за межами України. 

«“Кримський інжир” виник як намагання дати відповідь величезному виклику, який стояв і досі стоїть перед кримськими татарами», — згадує Алім Алієв, засновник проєкту. «На одній з профільних дискусій на «Книжковому арсеналі» ми говорили про те, чи жива кримськотатарська література. І ми домовились з Настею Левковою, що спробуємо запустити білінгвальний конкурс сучасної поезії, прози та перекладів, і подивимось, що з цього вийде». 

Кураторка конкурсу Анастасія Левкова розповіла, якими були цілі та очікування від «Кримського інжиру»: «Ми виходили з того, що українцям потрібно осмислювати Крим не тільки як курорт. Крим в українській літературі представлений у класиці, але мало і достатньо однобоко. Так, у багатьох письменників ХХ століття є твори, в яких згадується Крим. Наприклад, Максима Рильського, Миколи Зерова, Павла Тичини та інших. У Михайла Коцюбинського є кілька творів, де Крим — це головна тема. Але в усіх цих творах є екзотизація Криму. Мабуть, лише Леся Українка в своїй творчості пропонує відмінний від інших письменників погляд на Крим. Отже, ми вирішили, що необхідно стимулювати появу нових творів українською мовою про Крим. Але також це важливо і для розвитку кримськотатарської мови та літератури,  адже нові твори вимагають пошуку забутих старих або створення нових слів».

«Кримський інжир» — це більше за літературний конкурс. За його результатами видано вже чотири антології у «Видавництві Старого Лева», а також проведено кілька фестивалів. Проєкт однозначно перевершив очікування організаторів. Алім Алієв зізнається: не очікував, що на конкурс так активно будуть надсилати роботи з різних куточків Криму. До того ж з кожним роком тексти дозрівають, а теми стають більш різноманітними. Наприклад, спочатку було достатньо багато любовної лірики, спогадів про відпочинок у Криму. А зараз про Крим говорять і в контексті голоду, і депортації, і початку дев’яностих.

«Чого я ще не очікував? Що ми відкриємо пласт дисидентської літератури, літератури з-за ґрат. І ми ці тексти почали отримувати від наших політв’язнів. Лише в минулому році твори надіслали і Наріман Джелял, і Сервер Мустафаєв, і Асан Ахтем. Всі вони зараз за ґратами за абсолютно ідіотськими звинуваченнями в екстремізмі та тероризмі. І кожен такий твір — це про внутрішній дух свободи, коли ти, незважаючи на шалений тиск у тюрмі, продовжуєш писати й оприявнювати свій голос», 

— зізнається Алім Алієв.

До речі, незабаром «Кримський інжир» оголосить про початок п’ятого конкурсу. Тож стежте за оновленнями. 

Читайте також: Оголосили переможців премії «Кримський інжир». 

«Кавун та тютюн»: подкаст про взаємодію культур

З лютого 2023 року на сайті видання «Українська правда» виходить подкаст, у якому ведучі із запрошеними експертами говорять про взаємодію кримськотатарської та української культур. 

Співзасновник Алім Алієв розповів, у чому полягає місія подкасту: «Ми багато говоримо окремо про кримськотатарську культуру, але важливо, щоб вона не була у вакуумі, а для цього — знаходити спільності. Тому ми почали робити подкаст “Кавун та тютюн” на дуже різні теми: від опору і його проявів до мовних тем або кухні». 

Алім Алієм зізнається, що для подкасту вони часто намагаються відшуковувати експертів, що не є представниками кримськотатарського народу і можуть говорити про обидві культури. Але таких людей дуже мало.

Окрема тема для дискусій — це взаємодія літератур. Питання складне насамперед через брак перекладів кримськотатарських творів і відсутність загального розуміння літературного процесу. В епізоді, що присвячений питанню «Що спільного в кримськотатарської та української літератур?», письменниця Катерина Калитко частково відповіла на це запитання.

Насправді спільного в історіях наших двох народів і, відповідно, літератур більше, ніж здається на перший погляд.

«Щонайменше, це історія нашої спільної боротьби із загарбником, який за багато століть не змінився. На жаль, дуже багато наших спільних досвідів просто не були підсвічені й актуалізовані. Наприклад, у кримськотатарського середньовічного автора Джан-Мухаммеда є поема «Тугай-Бей» про спільну боротьбу Тугай-Бея пліч-о-пліч з Богданом Хмельницьким. Є «Сефернаме» Едипа Ефенді — «Поема про похід», яка присвячена тим самим подіям»,

— наголошує Катерина Калитко.

Письменниця вважає, що наразі українці дуже поверхово знайомі з кримськотатарською класикою: «Ми дуже рідко можемо собі уявити кримськотатарську літературу, в якій є класичні тексти, періоди та знакові імена, на яких будується тяглість. Тому перекладати, безумовно, потрібно більше». Письменниця наголошує на потребі системної роботи: «Мені би хотілося, щоб були люди, які робитимуть це системно, покажуть оцю тяглість і спростують уявлення про те, що це якась біла пляма і окремі ентузіасти, які ось тут на латочці займаються своєю справою, а полотна немає. Ні, полотно є, і воно барвисте і дуже цікаве». 

Де сьогодні можна вивчити кримськотатарську мову?

Вивчення кримськотатарської мови стає дедалі популярнішим. Про це свідчить хоча б ажіотаж навколо курсу з вивчення кримськотатарської мови в п’ятнадцяти заняттях, про який оголосив Інститут релігії та суспільства Українського католицького університету в серпні цього року. Для повного набору груп знадобився лише тиждень. А на онлайн-курс зареєструвалися українці з різних куточків світу: Сполучених Штатів, Нідерландів, Німеччини, Латвії, Литви і навіть Лівану. 

Ініціатором курсу став новий директор інституту Роман Назаренко, який розповів нам, чому українцям варто вивчати кримськотатарську мову: «Коли я проживав у Криму, то чув достатньо багато стереотипів щодо кримських татар та ісламу як релігії. Подеколи це були міфи, подеколи — стереотипи. А часом навіть напружене ставлення одне до одних. Але ж це ті самі українці, що мають іншу релігію. І вони довели свій патріотизм і свою приналежність до української нації. Чому ж тоді українці, які прагнуть свободи, не можуть зробити такі умови для кримськотатарського братнього народу? Тому, по-перше, це позбавлення від усіх міфів, стереотипів і всього, що відбувалося в Криму навколо кримських татар. А по-друге, тест для нас — на нашу освіченість і цивілізованість. Наскільки ми готові допомагати іншим українцям розмовляти своєю мовою». 

Важливо, що курс вивчення кримськотатарської мови в УКУ — це ініціатива з довгостроковою перспективою. Роман Назаренко зауважує: «Ми плануємо щосеместру набирати такі групи і з нуля давати знання. А для тих, хто хоче продовжувати, ми будемо кожного семестру запускати продовження курсу з переходом на вищий рівень. І таким чином за кілька семестрів у нас буде можливість сказати, що ми вивчили цю мову і оволоділи нею».

А от здобути ступінь бакалавра чи магістра з кримськотатарської філології можна в Київському Національному Університеті імені Тараса Шевченка. Саме в інституті філології КНУ вперше відкрили набір студентів на спеціальність «кримськотатарська філологія» — в 2014 році, а в 2016 почав працювати Центр кримськотатарської мови та літератури.

Також отримати диплом фахівця з кримськотатарської мови можна в Таврійському Національному Університеті імені В. І. Вернадського, який переїхав до столиці з окупованого Сімферополя в 2016 році. Також в ТНУ вже другий рік поспіль набирають групи на курси кримськотатарської мови. 

У 2022 році Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій оголосило про створення Національного корпусу кримськотатарської мови, який позиціонується як найбільша електронна колекція текстів кримськотатарською з широкими можливостями дослідження мови як бази даних. 

Головне — системний підхід

Після 2014 року інтерес до кримськотатарської культури збільшився і продовжує зростати. Однак, на думку Аліма Алієва, в Україні бракує довготривалих ініціатив, які створюють інфраструктуру: «У нас багато проєктів, які сьогодні захоплюють, розповідають про кримських татар, а завтра їх не існує. Тобто якщо говорити про мову й культуру, то, наприклад, кримськотатарські студії в українських університетах — це абсолютно must be. Або вплетення розуміння кримськотатарської культури в навчальних закладах».

Алім Алієв підкреслює, що не менш важливою є сталість наративів, тому потрібно постійно говорити про взаємодію і зв’язок наших культур: 

Це не національна меншина. Кримські татари нікуди не йшли і нізвідки не приходили. Етногенез кримських татар відбувся саме на території Криму. Тож у нас немає іншої батьківщини, окрім України. І коли ми говоримо про автономію, то маємо на увазі збереження ідентичності. 

 

Читайте також: Алім Алієв. Cenk 

З яких книжок починати знайомство з кримськотатарською літературою?

Анастасія Левкова ділиться своїми книжковими рекомендаціями, які знайомлять з культурою кримських татар. Наразі є чотири книжки кримськотатарських творів з перекладами українською мовою. Три з них вийшли у видавництві «Майстер книг». Одна з них — антологія «І народився день». Там уміщено твори всього ХХ століття: від Ісмаїла Гаспринського, одного з найвідоміших кримськотатарських просвітників, до Таїра Халілова, члена Національної Спілки письменників України. Друга книжка — це роман «Алім» письменника Юсуфа Болата. Роман написано в 1939–1940 роках, а в 1944 році письменника депортували до Узбекистану, де він помер у 1986 році. Третя книжка, видана у «Майстрі книг» — це «Мердивен» Шаміля Алядіна. Письменник написав більшу частину своїх творів, перебуваючи в депортації. В книжці «Мердивен» — три твори: роман «Запрошую на бенкет диявола», автобіографічна повість «Я ваш цар і бог» (власне про депортацію) і нарис «Жертви Кремля» про репресовану кримськотатарську інтелігенцію. 

Ще одна книжка — «Самотній пілігрим» («Видавництво В. Даниленка») — вийшла набагато раніше за вже згадані вище. Це антологія перекладів кримськотатарських творів, частина з яких пізніше також була опублікована в книжці «І народився день». 

Ці видання допоможуть познайомитися з кримськотатарською літературою ХХ століття і провести паралелі з українськими літературними творами.

Читайте також: Обличчя Криму: книжки про минуле і теперішнє нашого півострова