Ліна Костенко: Поїзд у Варшаву і далі йде крізь моє серце

Ліна Костенко закінчує історичний роман. в якому йтиметься зокрема про Польщу ХІХ століття. Про це вона сказала у листі «Поїзд у Варшаву йде крізь моє серце», прочитаному у Домі літератури у Варшаві у межах фестивалю Warszawa wierszy.

У листі ішлося про дипломатичні дискусії між Україною і Польщею. Перекладач Богдан Баран репрезентував польській публіці власні переклади поезії Ліни Костенко, акторка Олена Ковалець прочитала українською оригінали під акомпанування піаністки Аліси Звєздови.

За словами Костенко, «тихі світлі голоси» польських перекладачів і видавців долинають «крізь гуркіт танків, крізь вибухи, які розривають небо України». «Ваші голоси прокладають нові шляхи порозуміння серед апокаліпсису війни», — зазначає Костенко.

Вона розповіла, що в розпал Другої світової Польща явилася їй обличчями розстріляних польських офіцерів у Катині. «Тоді до нас долинали лише приглушені чутки про цю трагедію, але я ніби бачила перед собою тих стратенців і безмірно їх жаліла. Це було перше шокове відчуття Польщі – Польщі страждань і втрат. А потім у моїй роботі і в моєму житті Польща була присутня незмінно – як джерело рефлексій і почуттів, ностальгії і солідарності», — написала Костенко.

Вона переконана, що польська й українська історії нерозривно пов’язані – і непроминальними трагедіями, і просвітленим братством. «У сьогоднішній моїй історичній речі, яку невдовзі завершую, також присутня Польща – Польща повстань ХІХ століття, Польща опору», — зазначила письменниця.

Костенко вважає, що символічним є  те, що цілий ряд заборонених за радянських часів в Україні творів європейської літератури українці читали саме в польських перекладах: «Зараз переклад – це зустріч голосів. При тоталітаризмі ми зустрічалися мовчанням».

Костенко додала, що Польща є і в її особистому житті. Вона написала «Поїзд у Варшаву» з польським рефреном: «Co komu do tego, / że my się kochamy». «Вірш про любов, яка втілилась у моїй дочці. Та й взагалі це рефрен життя. Поїзд у Варшаву і далі йде крізь моє серце», — наголосила Костенко.

«Були часи, коли це психологічне повернення до Польщі було складним. Тоді, коли мені було боляче думати, що Польща вирвалася з пекла імперських, тоталітарних і посттоталітарних режимів у простір свободи, а Україна залишалася в лещатах цих режимів, втрачаючи волю до майбутнього. І от саме зараз, коли між нами не літають літаки, коли їздять лише потяги, загрожені балістичними ракетами, мій мисленний шлях до Польщі значно легший, мій “поїзд у Варшаву” вільно курсує між нашими столицями. Тепер вже Україна опинилася на першій лінії фронту боротьби за свободу. Попри біль втрат, попри трагедію, яку переживає Україна, її сила і мужність на цьому рубежі повертає нам гордість і надію. Ще на початку Незалежності в одному моєму інтерв’ю про Польщу я сказала, що в історії Польщі було багато руїн, але ніколи не було руїни духу. Тепер це саме ми можемо сказати і про Україну: в руйнації, попелі, пожежах Україна теж тепер не має руїни духу», — переконана письменниця.

Щодо економічного конфлікту з приводу імпорту зерна з України Костенко написала: «Насправді в моїх очах стоїть вогонь, в якому росіяни палили і палять українські міста і села, перетворюючи на попіл і українське зерно. Наша країна обвуглена. Не про воду йдеться, а про есхатологічне полум’я. У відсвітах цього страшного полум’я особливо цінується кожен вияв солідарності. Душа людини здатна піднятися над фікціями і відчути справжні пріоритети і справжні пропорції проблем».

Костенко переконана, що у світі поезії Україна і Польща можуть побудувати щось на кшталт нової «літературної республіки». «Тут професійні і моральні виміри мають тяглість не від виборів до виборів, а від думки до думки, від почуття до почуття. І від повстання до повстання. Тому Київ і Варшава, Варшава і Київ стоятимусь завжди пліч-о-пліч. Ми мали спільну несвободу і різні шляхи до свободи, які зараз нас єднають більше, ніж будь-коли. Тож маємо спільну пам’ять і спільний горизонт подій», — підсумувала вона.

Нагадаємо, у 2020 році стало відомо, що Костенко дописує три прозові та одну поетичну книжку.

Читайте також: Поезія другого літа великої війни: коли зростаються кістки

Джерело: LitCom