Переклад мовчання у розмову: як пройшов VI Тranslatorium

Літературно-перекладацький фестиваль Translatorium — це щорічна культурна подія, яка відбувається у Хмельницькому та об’єднує перекладачів, письменників та локальну спільноту. Проводити фестивалі у воєнний час — неабиякий виклик, тому минулого року Translatorium не відбувся. Цьогоріч із повітряними тривогами фестиваль пройшов ушосте та став помітною подією для міста. Насичені два дні поєднали близько 20 учасників та 14 подій, які відбувались у різних локаціях Хмельницького. 

Тему цьогорічного Translatorium «Через мовчання до розмови» сформувала реакція багатьох людей, і організаторів фестивалю зокрема, на початок вторгнення росії у 2022 році. За словами директорки Тетяни Родіонової, протягом цього часу вони з командою переосмислили значення своєї діяльності. Саме тому цьогорічний Translatorium є спробую вчитись говорити заново після мовчання.

«Хочеться, щоб цьогорічні події дали нам можливість висловитися, порозмірковувати про те, як нам бути з нашим досвідом чи можна взагалі його перекласти, а головне, щоб ми мали змогу почути одне одного. За ці два роки ми впевнилися, що культура — це той інструмент, завдяки якому ми можемо зберігати стійкість, продовжувати мислити й осмислювати все те, що з нами відбувається», — зазначила Тетяна у своїй промові.

Фестивалі — це завжди про нетворкінг та взаємообмін. Однак програма цьогорічного Translatorium була сформована так, щоб поглянути на переклад як на ширше явище, певну метафору. Протягом двох днів постійно звучали запитання: як перекласти мову війни і складні досвіди для іноземців, як у мистецтві перекладати мовчання у слова і нарешті почати діалог.

Читайте також: TRANSLATORIUM — чому після мовчання шукаємо слова 

Переклад України за кордон

Із початком вторгнення росії в Україну у 2022 році в Європі, Британії і США зацікавлення українською літературою різко зросло. Однак, за словами книжкової аналітикині Інни Білоножко, за кордоном спочатку йшлося не лише про конкретних авторів і теми, а про переклади як вияв підтримки Україні. 

Зокрема, Інна згадала про книгу «Майя та її мами» Лариси Денисенко, англійський переклад якої надрукувало британське видавництво «Bonnier Books». Із початком вторгнення видавництво передавало весь прибуток від продажу цієї книжки на підтримку українцям. Крім того, найбільша мережа книгарень у Британії «Waterstones» проводила благодійну акцію і створила список книжок, сто відсотків від продажу яких передавала на підтримку України. 

Однак попри велике зацікавлення українською літературою минулого року європейські видавництва та книгарні зіштовхнулись із браком накладів перекладів українських авторів та авторок. Тому перші місяці повномасштабного вторгнення найбільше купували переклади тих книг, які були видані раніше. 

Із успішних прикладів продажів перекладів українських книжок за кордоном за останній рік Інна Білоножко назвала «Велику різдвяну книжку» Надійки Гербіш. У Британії її вибрали книжкою місяця перед минулорічним Різдвом. Багато українських біженців купували її як подарунок для британських родин, у яких вони тимчасово мешкали. 

На успіх продажів за кордоном впливає присутність українських авторів та авторок в інформаційному просторі іноземних ЗМІ. 

Зокрема, Інна Білоножко нагадала приклад із Андрієм Курковим, який у березні — квітні 2022 року майже щодня брав участь у ранковій програмі на ВВС. Згодом його медійна впізнаваність значно повпливала на продажі перекладу його книги «Щоденник вторгнення» у Британії. За даними щорічного дослідження від міжнародної Букерівської премії, Андрій Курков опинився на 20 місці у рейтингу продажів іноземної літератури за минулий рік. Це перший українець, який потрапив у лідери перекладних авторів у Британії. 

Переклади кни;jr інших письменників — Артема Чеха, Олександра Михеда, Артема Чапая — користуються популярністю на Заході завдяки їхнім колонкам у престижних європейських, американських і британських виданнях. Постійна присутність цих текстів у медіа теж дуже підвищує їхні шанси на успішні угоди з іноземними видавцями.

У США є попит на переклади української поезії, зокрема, там добре продаються «Голоси Бабиного Яру» Маріанни Кіяновської, поетичні книжки Галини Крук і Катерини Калитко. Однак загалом, за аналітикою Інни, поезію продавати важко. За дослідженням американського Рочестерського університету, загальний відсоток перекладної літератури у США — це всього 3%, а перекладів поезії — 0,7%. 

Попри те що поетичні книжки залишаються найважчим сегментом з погляду маркетингу за кордоном, в Україні саме поезія найшвидше реагує і фіксує війну. Під час фестивалю приводом поговорити на цю тему стала поетично-прозова антологія «Voices of Freedom: Contemporary Writing From Ukraine» за участі співукладачки Катерини Казімірової та поетки Любові Якимчук. 

Книга була видана у США майже одразу на початку російського вторгнення. В антології представлені 27 авторів і авторок за останні 50 років — від Ігоря Калинця до сучасних воєнних віршів. Також панорамно представлені новели, оповідання й есеї, які розміщені у хронологічному порядку, поєднані жанрово і тематично. Для книги тексти готували 30 перекладачів, серед яких як відомі, так і нові імена. Передмову написав британський журналіст і письменник Пітер Помаранцев, а загальна тема антології «Свобода і боротьба за неї».

«Ми намагалися показати, що наша боротьба триває дуже давно. Почалась вона не 24 лютого і навіть не у 2014 році, а набагато раніше. І підтвердженням цьому є художні тексти. Крім свободи, тут є загальнолюдські теми: як-от перше кохання і підліткові історії, втрата дому і Бабин Яр. Ми свідомо не ставили за мету створити книжку саме воєнної літератури, бо розуміли, що таких буде ще дуже багато», — розповіла під час презентації Катерина Казімірова.

Укладачі анотології провели вже близько 18 презентацій у США для різних аудиторій: від університетських лекторіїв, шкіл у старших класах, культурних і діаспорних центрів до книжкових магазинів. Також спеціально для показу на подіях деякі автори й авторки антології минулого року в Україні зняли короткий фільм «Voices of freedom: contemporary writing from Ukraine» із читаннями українською та англійською мовами.

Також на фестивалі перекладачка Ярослава Стріха й Богдана Романцова презентували дві книги із серії «Warning Books» від ist publishing — «Терор з повітря» Петера Слотердайка і «Повітряна війна і література» Зебальда. Видавництво створило цю серію у 2022 році як привід поговорити про зв’язок культури та війни. Команда ist publishing переконана, що розуміння цих зв’язків може посприяти новим можливостям для виважених дій, побудови нових відносин, ведення дискусій про вже сказане й написане.

Переклад з мови війни

У час війни одним із напрямів роботи для багатьох перекладачів в Україні стало фіксерство. Ця професія почала з’являтись ще під час Революції Гідності та початку війни на Сході у 2014 році. Однак поштовхом до розвитку стало повномасштабне вторгнення росії у 2022 році. Спочатку фіксерами ставали всі, хто знав англійську мову і мав базу локальних контактів — від шкільних учителів, журналістів і студентів до водіїв. Але найчастіше у фіксерів перекваліфіковувалися таки перекладачі. 

Саме осмисленню цієї нової перекладацької сфери була присвячена розмова Ганни Кирієнко та Дарини Анастасьєвої. Фіксер — це людина, яка займається організацією і концептуалізацією матеріалів для закордонних ЗМІ, є водночас психологом і локальним продюсером. Перекладачка і фіксерка Ганна Кирієнко розповідала про свій досвід роботи переважно із французьким телебаченням. Часто їй доводилось перекладати локальну українську культуру для іноземних журналістів, тому що вони не розуміли український контекст.

На другий рік вторгнення професія фіксера сегментувалася: утворились окремі чати та групи в соціальних мережах, регіональні об’єднання і канали взаємодії. Проте, за словами Дарини Анастасьєвої, ця сфера все ще потребує юридичного підґрунтя, зокрема прав на захист у зоні бойових дій. Зараз спільнота фіксерів намагається створити громадську організацію, щоб поступово отримати державну підтримку сфери.

Також за ці майже два роки повномасштабного вторгнення змінилося ставлення українців до фіксерів та іноземних журналістів. Зараз люди більш відкрито діляться своїми історіями, а часом пропонують і самі. За словами Ганни Кирієнко, на роботу журналіста у час війни дуже впливає взаємодія із героями своїх сюжетів і проявлення своєї емпатії попри стандарти. Зокрема Ганна поділилась досвідом роботи зі складними темами, де фіксер має проявлятись також у ролі психолога та уважного слухача. 

Окремою темою для роздумів під час розмови журналістки Євгенії Нестерович із письменницею та перекладачкою Гаською Шиян були зміни в мові і (не)можливість перекласти горе і страждання для іноземної аудиторії. Гаська Шиян переконана, що тексти про війну для зовнішньої та внутрішньої аудиторії мають бути дуже різними. Але більшість того, що пишеться для українців — неперекладне для розуміння. Як одну з книжок, яка може наблизити закордонного читача до досвіду українців, письменниця назвала «Повітряна і тривожна» Ірини Славінської. На її думку, цей текст сповнений побутової чуттєвості під час війни, яка може допомогти емпатувати українцям. 

Зараз більшість книг, які будуть виходити друком, стосуватимуться напряму цієї війни. Але насправді мені не дуже хотілося би, щоби портрет України складався лише з цього. Більшість у Західній Європі вважає, що українська література почалась у 90-х роках. Вони знають лише Забужко, Андруховича й інші голосні імена. Тому стратегічно важливо заповнювати ці прогалини,

— поділилась Гаська Шиян. 

Переклад: слабкість і сила

На початок повномасштабної війни перекладачі та літератори реагували по-різному: хтось відчував німоту, хтось не міг перекладати художню літературу і ставав фіксером. Перекладачка Олена Любенко відчула іншу крайність, всіляко намагаючись навантажити себе роботою. У 2022 році вона прожила місяць в окупації в Бучі, отримала ПТСР і довго не могла повернутись до звичного життя. Вона не шукала собі терапевта, бо вважала, що жоден психотерапевт не маючи її досвіду, не зможе допомогти. Тому її психічному відновленню сприяла робота над перекладами. 

«Тоді в роботі в мене була книжка “Тисяча осеней Якоба де Зута” Девіда Мітчелла. Цей роман має багато викликів для перекладачів, зокрема через складну британську лексику. Переклад книги мені треба було віддати у видавництво до 1 березня 2022 року. І я навіть тоді у Бучі, поки в мене ноутбук ще тримав заряд батареї, намагалась продовжувати набирати переклад. Звісно, що нічого не вдавалося. Але опісля робота над цим романом витягнула мене з прірви. Спочатку я взагалі не могла емпатувати героям. Але, мабуть, через кілька місяців роботи з перекладом книжки я почала їх відчувати. І зараз у мене вже відбувається повноцінний діалог із текстом», — розповіла Олена під час традиційної для фестивалю події «Ранкова кава з перекладачкою». 

Про психічне здоров’я багато говорили також на лекції перекладачки і тренерки Наталії Валевської. Вона частково допомагала Олені Любенко із реабілітацією після перебування в окупації в Бучі. Під час події Наталія поділилась базовими механізмами та вправами психологічної самодопомоги у час війни. 

За останній рік в Україні також почали з’являтись мистецькі резиденції у різних містечках та обласних центрах. Одна з них — Bazhan residency — перша в Україні резиденція для перекладачів та поетів, яка відбувалась у Кам’янці-Подільському за ініціативи команди Translatorium. Із символічною назвою розмови «Резиденція як перекладацький пункт незламності» своїм досвідом перебування на Bazhan residency поділився поет і перекладач Лесик Панасюк та учасниця резиденції імені поета Олега Лишеги в Івано-Франківську перекладачка Ірина Гоял.

Читайте також: Скляний дім: межа між поезією та візуальним мистецтвом 

Переклад за межами слів

Деякі складні досвіди та стани у час війни дуже складно проговорити словами, а тому ми звертаємось до інших медіумів. За майже два роки вторгнення культурні події також стають своєрідною колективною терапією. 

Спеціально для цьогорічного фестивалю його директорка Таня Родіонова разом із танцівницями з Хмельницького створила хореографічний перфоманс за книжкою «Словник війни» Остапа Сливинського. Музику написала солістка гурту «Zapaska» Яна Шпачинська. Цей перформанс став для команди способом проговорити історії війни через рух і танець. Одна з учасниць, танцівниця Азіза Килим, розповіла як вибирала текст, що відгукнувся їй найбільше: 

«Мій фрагмент — “Радість”. Прочитавши його, зрозуміла, що я саме так і проживаю цю війну. Ми збиралися кілька разів та імпровізували під однаковий уривок із книги для усіх танцівниць, потім змінювали текст та музику. Пробували, чи можемо ми взяти більш емоційні та важкі фрагменти. Для мене досвід танцю в такому форматі вперше. До того орієнтиром завжди слугувала музика. Найбільша складність для мене було передати свої емоції та помістити в рух те, що я проживала від читання», — поділилась Азіза Килим. 

Через візуальні медіуми про свої відчуття нової воєнної реальності організатори фестивалю пропонували поговорити на відкритті виставки поетів Лесика Панасюка і Дарини Гладун «Скляний дім» та показі підбірки анімаційної документалістики від фестивалю Linoleum. А під час сеансу арттерапії від художниці Марії Кінович відвідувачі спробували виразити свої емоції через фарби. 

Завершився фестиваль яскравим виступом електронної музикантки та співачки «Тучі», який зібрав багато місцевої молодої аудиторії. Музика і тексти цієї виконавиці у поєднанні із сучасними політичними меседжами вирізняються експресією, тому її концерт був подібний на колективне емоційне вивільнення.  

Читайте також: Переклад, що вийшов у міський простір. Яким був Translatorium 2021 

Фото: Анна Ютченко

Ця публікація є частиною проєкту “Chytomo spotlights:Ukrainian culture on and after frontline”. Фінансування здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut. goethe.de