Українські стендапери: Література важлива не тільки як тема для стендапу, а й як паливо

Ви можете уявити, що молодь після навчання та роботи поспішає на захід, де обговорюють літературу зі шкільної програми? Ще й купує квитки, щоб це послухати? У жовтні ми відвідали шоу «Читацький щоденник» та побачили все на власні очі. А потім поспілкувалися з його учасниками — відомими стендап-коміками й блогеркою — та літературним критиком про те, як поєднуються література та стендап.

У київському «Підвалі Культури» всі місця зайняті. Більшість гостей прийшли заздалегідь, щоб встигнути поспілкуватися та взяти щось на барі. Тут відбувається запис комедійно-пізнавального шоу «Читацький щоденник», в якому, зі слів самих авторів програми, коміки та гості говорять про українську літературу і пробують свіжим поглядом оцінити твори зі школи. Це вже восьмий запис, тож «Читацький щоденник» має свою авдиторію на ютубі та цього разу завітав зі Львова до столиці.

Часто викладання літератури в школі провокує нелюбов до рідних книжок. Не кожна вчителька чи вчитель готові розповідати про Шевченка як драйвову й епатажну постать, а не замученого кріпака, яким нам його нав’язували. Сергій Чирков, стендап-комік та учасник першого «Читацького щоденника», у подкасті з Євгенієм Стасіневичем «Запах слова» згадує, як ще у двохтисячних роках у Сумах на уроках української літератури можна було відповідати російською. Отакий колоніальний і радянський спадок, а на додачу — проблема готовності українського суспільства бути українським.

Але війна, що почалася у 2014 році, викликала шалену цікавість і попит на українську культуру. Повномасштабне вторгнення росіян у лютому 2022 пришвидшило українізацію. Тепер українська література в тренді. Сергій Чирков у своїх стендапах робить відсилання до Хвильового, а публіка розуміє і підтримує контекст. Також він висміює захоплення деяких людей Булгаковим і розповідає, що той був росіянином, який народився у Києві.

Поліна Майко: від секс-блогу на ютубі до відео «Чому RU література — гамно?»

Одна з запрошених учасниць — Поліна Майко. Поки вона чекає на початок запису у глядацькій залі, ми встигаємо поговорити. Дівчина каже, що зі шкільної програми їй запам’яталися тільки «Місто» Підмогильного та «Момент» Винниченка.

Поліна — блогерка й авторка ютуб-каналу «Хочу гратися — перехочеш». В описі до її каналу зазначено: «Я Поліна. Я українка з Маріуполя і пишаюсь цим. Взагалі у мене до 24 лютого був seкс-блог, але зараз я просто цькую русню. Слава Україні!». На цьому каналі є відео про російських письменників «Чому RU література гамно?»: «Люди не знали деталей про російських письменників. Ми це не вчили в школі. Це відео допомогло переосмислити ставлення до них. Бо нащо читати таку людину?

Ще Саша Гонтар розповідала про Лєрмонтова, в програмі на «Телебаченні Торонто», що він писав про групове зґвалтування. І ми в цьому відео це також розповіли та зруйнували образ класного руського письменника. Було й багато злості, що література «внє палітікі», що треба читати всю літературу, щоб бути розумною людиною. Але таких було меншість».

Поліна отримувала фідбек, що такі відео нібито не працюють на благо української культури, а тільки «в черговий раз згадують про русню». Однак у своєму відео вона прорекламувала українське видавництво: за місяць у ньому купили книжок на 300 тисяч гривень за її промокодом. Після цього Поліна зробила співпрацю приблизно з 40 книжковими українськими блогерами, які рекламували українські видавництва для своїх авдиторій.

Книжкові рекомендації від Поліни Майко

«Мені, якщо чесно, складно читати щось не про війну або якісь важкі часи, тому що мене бісять книжки з мирним часом», — поділилася Поліна.

«Читацький щоденник»

Оголосили про початок запису. На сцену виходить постійний учасник «Читацького щоденника» стендап-комік Валентин Перуз, «хлопчик, схожий на Ісуса, що полюбляє кав’ярні третьої хвилі», як кажуть про нього глядачі. Він запитує у гостей про очікування від вечора. Буде цікаво, весело, може, сексуально? Потім усі хором співають «Червону руту». Шоу починається (запис — за лінком).

Щоб було легше сприймати та розуміти жарти та відсилання, глядачам заздалегідь анонсують твір, про який ітиметься «Дівчинка з ведмедиком» Віктора Домонтовича.

Поліна Майко каже, що від цієї книги тхне вайбом Рейтарської. Учасники багато жартують, гості багато сміються. Як свідчать усі ознаки, у шоу попереду ще багато випусків.

У коментарях під різними відео «Читацького щоденника» глядачі діляться враженнями. Кажуть, що такі уроки літератури були б улюбленими в школі. Називають шоу прикладом лагідної українізації та замовляють огляди на «Тигролови», «Інтермеццо» і «Я (Романтика)», твори Йогансена, Пилипенка, Багряного.

«От власне, ми і намагаємось для себе виправити те, з чим не впоралась шкільна освіта», — відповідають автори «Читацького щоденника».

«Антон Соколов знаходить секс в українській літературі»

Стендап-комік та автор «Читацького щоденника» Антон Соколов розповідає, що вони хотіли створити «непорожній» контент, який був би актуальний і через місяць після виходу, і через пару років. Думали, що його будуть дивитися школярі та студенти, які проходять твори в навчальних закладах, а виявилось, що дивляться в основному дорослі люди, 25–35 років. «Мабуть, це такі як і я, що зростали в російськомовному середовищі, читали Булгакова та Єсеніна і вирішили виправити цю прогалину в освіті з укрліт, відкрити її для себе наново або навіть вперше».

Ми запитали в Антона, як стендап допомагає українській літературі, на що він віджартувався: «Приблизно, як трирічний хлопчик на будівництві хати — ніяк. Крутиться під ногами, не заважає — і вже добре».

Антон Соколов так часто жартує на інтимні теми під час обговорень книжок, що колеги кажуть: «Наша постійна рубрика “Антон Соколов знаходить секс в українській літературі”». Антон вважає, що важлива не кількість жартів про це, а доречність.

Під час запису програм Антон Соколов по-новому відкрив для себе українську літературу 1920-х. Тому до обов’язкового прочитання радить «Місто» Підмогильного, яке також обговорювали в шоу.

Євгеній Стасіневич та інтелектуальний кураж від перечитування книг

Однак зараз ми часто навіть не перевідкриваємо, а відкриваємо літературу вперше. Це широке коло імен, які стосуються не тільки підсвічених сьогодні 20-х років, а й 80-тих, класики 19 століття, прадавньої літератури.

«Якщо казати саме про перевідкривання, то це азарт. У цьому є навіть певний інтелектуальний кураж, перевідкрити для себе те, що, тобі здавалося, ти знаєш. Що тобі, можливо, колись не сподобалося, здалося сіруватим, нуднуватим. А тут хтось підсвічує це зовсім з іншого несподіваного боку — в цьому може бути така справді інтелектуальна радість», — розмірковує над цим явищем літературний критик Євгеній Стасіневич.

У першому подкасті Євгенія Стасіневича зі стендап-коміком Сергієм Чирковим «Запах слова», вони обговорюють, чому Яновський кращий за Нолана і Тарантіно. Перепитуємо у Стасіневича: «У мене немає відповіді, чому він кращий за Нолана чи Тарантіно. Але я точно знаю, що він сам по собі прекрасний. Їх можна співставити в тому, що всі троє люблять такі кучеряві структури, зі стрибками в часі, якимись нелінійними оповідями, якимись композиційними та стильовими ефектами. Яновський на прикладі «Майстра корабля», свого найкращого роману, а можливо, своєї найкращої прози та найкращої книжки, це демонструє. «Майстер Корабля» мав би вийти в ширшу ротацію».

Сергій Чирков ділиться, що часто звертається до літературних тем у стендапі: від Булгакова до постмодернізму. А Євгеній Стасіневич пояснює, як ці явища можуть підсилювати одне одного: «Література важлива не тільки як тема для стендапу, а як паливо. Бо той, хто більше читає, має більше шансів і тексти писати краще. Популярність і відомість Сергія Чиркова саме як розумного стендапера зумовлена ще й тим, що він читає».

Я думаю, стендап може нагадати, що література може бути смішною. Що є цей модус комічного, всередині якого стендап і працює. Ми забули про це, попри «Енеїду», попри Подерв’янського. Давно не було гумористично-смішних текстів, і хороші стендап-виступи мали би про це нагадувати. І навіть в середині Великої війни це доречно. Це не значить висміювати, це означає користуватися сміхом як терапією. Коли вона потрібна, як не зараз? Оцю науку можна було б від стендапу взяти.

Сергій Чирков: свій до свого по своє!

Є досить поширена думка, що українська література має репутацію сумної та трагічної, а стендап — це про жарти. Однак Сергій Чирков руйнує ці стереотипи: «Стендап — це про жарти, але часто вони базуються на якомусь особистому сумі та трагедії. Власне, література якимось чином переосмислює людські емоції, якось їх обробляє, так само й стендап працює з людськими емоціями, переживаннями, подіями в житті людини. Це все чудово поєднується. І стендап, і література — це насамперед текст. Просто один текст декламується, а інший — друкується».

Ми запитували у всіх героїв статті, навіщо перевідкривати українську літературу зараз.

«Свій до свого по своє!», — лаконічно відповів Сергій Чірков. Цей принцип сповідували українці на Галичині за часів Австро-Угорщини та польської окупації, щоб протидіяти економічній та політичній експансії. Це те, що сповідують свідомі українці зараз, щоб протидіяти росіянам.

Василь Байдак: стендап — це індивідуальна персоналізована комедія

Василь Байдак, який також колись брав участь у «Читацькому щоденнику», каже, що у школі не розумів серйозність прочитаного, лише де-факто сприймав росіян як «поганців щодо українців». Але проживаючи нинішню трагічну реальність, комік перечитує літературу з новими поглядами й контекстами: «Я все життя думав, що «Тигролови» — це просто пригодницька книга. Але зараз я почав читати й такий: ага, Сибір… Я навіть не пам’ятав про це. Я настільки закцентував увагу на пригодах, що не звертав увагу, що там знову росіяни, і вони знову кончені, що вони знову вбивають, нищать. Бо цього в літературі настільки багато, що ти сприймаєш це як базу, як фундамент, але який ти не пережив і не відчув». 

Василь Байдак розмірковує, що під час читання літератури стаєш більш начитаним, вивчаєш різні конструкції і слова, які потім можна використовувати в стендапі: «Як стендап допомагає літературі? Ніяк (сміється, — ред.). Насправді стендап популяризує літературу. У Чиркова, з українських стендап-коміків і комікес, мабуть, найбільше спрямування на літературу. І ти з його стендапів дізнаєшся щось нове».

Комік теж вірить, що «трагічність української літератури» запросто поєднується із жартами, проте важливим завжди залишається контекст. Водночас цю доречність кожен визначає самостійно: «Неможливо вивести формулу доречного жарту. Тому що стендап — це індивідуальна персоналізована комедія, і кожен сам як відчуває, так і робить. Тому поєднується це чудово, але не всі здатні чудово це поєднати».

Василь переконаний, що поширювати українську літературу — це один зі способів, яким свідомі стендапери й стендаперки можуть допомагати українській культурі загалом.

Ця публікація є частиною проєкту “Chytomo spotlights:Ukrainian culture on and after frontline”. Фінансування здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut. goethe.de