«Лампочка вдалині»: Translatorium створили відеопоезію на вірш Миколи Бажана

Відеопоезія — це вид візуального мистецтва, в якому за допомогою кінематографічних, аудіальних (часом анімаційних та перформативних) засобів інтерпретується поетичний текст. Вперше термін «відеопоезія» на визначення своєї роботи «Симпатія війни» вжив канадський поет Том Конвіс у 1978 році. Найбільшим майданчиком із популяризації цього жанру в Україні є Міжнародний конкурс та фестиваль відеопоезії Cyclop, який був заснований у 2011 році в Києві менеджеркою культурних проєктів Поліною Городиською.

Окрім суто мистецької функції, цей жанр може привертати увагу до несправедливо забутих чи неоднозначних періодів у культурі. Так відеопоезія «Лампочка вдалині» на вірш українського поета Миколи Бажана порушує питання його радянського минулого та існування митця в тоталітарній системі. Про створення цієї відеороботи у Кам’янці-Подільському під час BAZHAN residency розповідає її авторка Анна Ютченко.

У творчості письменника Миколи Бажана були різні періоди — від авангардних спроб писання до підлаштовування до радянської влади та зрештою пошуків свого місця поза тоталітарною системою. Однак у своїй роботі я хотіла передати стан трансформації Бажана із радянського письменника в поета, який йде за власним голосом. Саме цей настрій вловила у вірші «Лампочка вдалині», який Бажан написав у 1977 році. Мою увагу привернув символ ліхтаря, що освітлює вечірню вулицю — дуже лаконічний візуальний образ, але також промовистий у наш час. Цей вірш із пізнього періоду творчості поета і, за аналізом літературознавиці Віри Агеєвої, відображає його повернення до себе самого:

«…Від скромної лампочки, ліхтаря край темного лугу — до прозирання непроглядності космічних чорних дір, вікон в антисвіти — як тут не назвати поета романтиком, рвійним мрійником… І ліхтар, як у славетного Діогена, служитиме чи не пошукові справжньої людини. Геніальний митець більше не повинен обслуговувати владу, він поборов свій страх, у нього інші, «незмірні», міри, інші осяги, задуми й імперативи. Той, хто прагне великих звершень, не має права задовольнятися малим і пристосовуватися до масштабів безчільної, дріб’язкової й підлої доби…»

 (із книги «Візерунок на камені: Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета»). 

Основу наративу відеопоезії складає уявний діалог між молодим і старшим поетом, утворюючи таким чином зв’язок минулого із сьогоденням. Поезію Бажана «Лампочка вдалині» прочитав актор рівненського Драмтеатру Дмитро Пшечук, який родом із Кам’янця-Подільського. Уривки з поеми «Роздуми старого майстра» звучать у записі читання самого Миколи Бажана. Для мене було важливо використати голос поета, ніби оприсутнивши його в нашому часі та долучивши до спільного процесу. 

Читайте також: Жонглювання літературою і фокстроти компромісів Миколи Бажана

У цій відеороботі я хотіла концептуально протиставити два світи, які співіснували в Миколі Бажанові — радянський та «дикий» поетичний. Тому як основні локації зйомок обрала «нове місто», в якому на противагу «старому» є багато радянських будинків і затишних двориків, які ніби законсервовані в минулому. Цей район міста не дуже популярний серед туристів, але саме там розташований будинок, в якому народився поет. Іншими локаціями були хащі довкола річки Смотрич, закинуті руїни старих мурів і кам’янистих сходів. 

Загалом Миколу Бажана можна означити як урбаністичного автора — більшість образів у його поезіях і поемах виростають на тлі міських пейзажів. Але саме в «Лампочці вдалині» прочитується розмивання межі міста та природи, а ландшафт стає основним настроєвим тлом. 

Дві сцени ми знімали у квартирі резиденції, використовуючи як реквізити всі матеріали, які були нам доступні. Мені дуже імпонує ідея мистецтва, яке виникає з обмежень.

Креатив починає з’являтися тоді, коли шукаєш шлях до використання доступних тобі ресурсів.

Одним із таких викликів, та водночас наших внутрішніх  жартів у команді, було знайти космічний шолом у Кам’янці-Подільському, де найбільше саме лицарських реквізитів. Мабуть, тоді я познайомилась ледь не з усіма продавцями магазинів прокату костюмів для аніматорів у місті. Космічний шолом як символ виник досить інтуїтивно з декількох рядків у вірші «Лампочка вдалині»:

І все ж хвала тому, хто клав крізь тьму і пустку

Надію і маршрут, орбіти і дроти,

Хто зважився ввійти в пил ядерного згустку,

В космічний вічний шторм наважився ввійти,

Над виром зір звестись, незмірну далеч змірять,

Заглянути в крутіж жадібних чорних дір!

У відеопоезії цей символ відображає форму захисту від тоталітарного світу, який був для Бажана ворожим. І водночас — початок його пошуків виходу, до якого поета веде світло. 

Найбільше люблю жанр відеопоезії за відкритий простір для взаємодії людей з різних мистецьких сфер. Завдяки таким експериментам можуть народжуватись нові неочікувані перспективи для прочитання за межами самого поетичного тексту. 

У зйомках цієї відеопоезії взяли участь здебільшого кам’янчани або ті, хто знайшли в Кам’янці-Подільському свій тимчасовий прихисток. Музику спеціально написав композитор із Запоріжжя Роман Рєзнік (Ромірандом), а моєю помічницею та освітлювачкою стала майстриня по дереву Ласка Дроботун, яка родом із Дніпропетровщини. Головну роль зіграв Сашко Кучеренко — також майстер по дереву та скелелаз із Кам’янця-Подільського. Під час знімання для мене була важлива не так акторська професійність, як особиста харизма людини та її власна чутливість до поетичного тексту. Після знайомства з Сашком я зрозуміла, що ця поезія дуже близька йому, і в процесі зйомок він вкладав багато від себе та пропонував нові неочікувані рішення. Для більшості учасників знімального процесу це був перший такий досвід, але я сміливо можу назвати створення цієї відеопоезії співтворчістю.

Раніше розвиток відеопоезії в Україні мотивували конкурси, які зокрема організовувала Поліна Городиська в межах Міжнародного фестивалю Cyclop, а також поодинокі митці та організації. Зокрема у 2022 році фестиваль «Ї» у Тернополі проводив майстерню відеопоезії «МонОкль», до якої організатори запросили як менторів і менторок сучасних українських режисерів та акторів.

Коли я брала участь в координуванні конкурсів відеопоезій в межах BookForum і Книжкового Арсеналу, помічала сконцентрованість авторів та авторок переважно на тексті, а не візуальних образах. Однак перевагою жанру відеопоезії є те, що вірш є лише поштовхом до виникнення образу, а не тим, що потребує прямого ілюстрування. Як одним із таких прикладів відеопоетичних експериментів на думку одразу приходять роботи латвійського текст-гурту Орбіта. 

Загалом створення відеопоезії — це про простійне випробування себе в пошуку балансу між поетичним та кінематографічним. Але акцент тут роблю на слові «пошук». У цьому жанрі, щоб входити в діалог із реальністю з більш чутливої перспективи, можна (і потрібно) експериментувати з архівами, відеоартом, анімацією, документальним матеріалом. А часом й провокувати дискусії та ставити незручні запитання.

Відеороботу створено за сприяння BAZHAN residency — резиденції ГО TRANSLATORIUM, реалізованої за підтримки Versolopis, що фінансується програмою Європейського Союзу «Креативна Європа».

Читайте також: TRANSLATORIUM — чому після мовчання шукаємо слова