Магія, талант та наполегливість: творчі поради від Харукі Муракамі

Важко повірити, але японський прозаїк, чарівний любитель котів і таємничий літописець вух Харукі Муракамі вже відсвяткував своє 70-річчя. Але ми маємо в це повірити, попри юнацьку веселість і креативну магію його прози: автор міжнародних бестселерів має у доробку 14 романів і пригорщу оповідань, і його без вагань можна назвати одним з найвідоміших сучасних письменників світу. Для тих, хто сподівається стати таким письменником, як Муракамі, коли вам виповниться 70, ми зібрали його найкращі поради для авторів.

Читайте сотні романів

Вибачте, що я починаю з такого очевидного спостереження, але це найголовніший спосіб навчання. Щоб написати роман, ви спершу маєте зрозуміти на фізичному рівні, як його зібрати… Надзвичайно важливо прочитати якомога більше романів в молодості. Все, що може потрапити вам до рук – геніальні романи, не дуже геніальні романи, погані романи – це не має значення (зовсім!), поки ви продовжуєте читати. Всотуйте стільки історій, скільки здатні фізично. Познайомтеся з величною літературою. З посередньою літературою також. Це ваше найважливіше завдання.

– з есею Муракамі 2015 року «Отже, про що мені писати?»

Беріть старі слова та оновлюйте їх

Один з моїх улюблених піаністів всіх часів – Телоніус Монк. Одного разу у нього запитали, як йому вдається отримувати певний спеціальний звук на піаніно, Монк вказав на клавіші й відповів: «Не може бути жодної нової ноти. Коли ви дивитесь на клавіші, всі ноти вже там. Але якщо ви достатньо думаєте про ноту, вона звучатиме інакше. Ви маєте підбирати саме ті ноти, які задумали!».

Я часто згадую ці слова, коли пишу і думаю про себе: «Це правда. Не існує жодних нових слів. Наша робота – надати нове значення й особливі обертони абсолютно звичайним словам». Мене втішає ця думка. Це означає, що безкраї незвідані простори досі лежать перед нами, плодючі землі чекають нас, щоб ми їх почали обробляти.

– з есею Муракамі 2007 року «Посланець джазу»

Чітко пояснюйте свою ідею

Коли я пишу, я бачу образи та пов’язую епізоди між собою. Це сюжетна лінія. Потім я пояснюю сюжет читачу. Ви маєте пояснювати дуже лагідно. Прості слова і гарні метафори, гарна алегорія. Саме це я і роблю. Я пояснюю дуже обережно і зрозуміло.

– з інтерв’ю 2004 року Джону Рею для Paris Review

Читайте також: Тарас Прохасько про те, для чого люди займаються літературою

Діліться своїми мріями

Мрії – це щоденна робота прозаїка, але ділитися своїм мріями – ще важливіше завдання. Ми не можемо бути прозаїками без цього відчуття, що ми ділимось чимось.

– з урочистої промови Муракамі 2011 року під час вручення міжнародної премії Catalunya

Пишіть, щоб дізнатися про щось нове

Особисто я, коли пишу, не знаю, хто це робить. Ми з читачами в одній ситуації. Коли я починаю писати історію, я не знаю, чим вона закінчиться, і не знаю, що відбуватиметься далі. Якщо на початку історії стається вбивство, я не знаю, хто вбивця. Я пишу книжку, тому що хочу дізнатися. Якби я знав, хто вбивця, не було б сенсу писати історію.

– з інтерв’ю 2004 року Джону Рею для Paris Review

Накопичуйте матеріали, щоб застосувати їх в романі

Пам’ятаєте сцену з фільму Стівена Спілберга «Іншопланетянин», де інопланетний гість збирає передавач з мотлоху, який знайшов у своєму гаражі? Це парасолька, торшер, каструлі й пательні, магнітофон – я дивився цей фільм давно, тож не можу пригадати все, але йому вдалося зібрати ці домашні приладдя в хитромудрий пристрій, досить ефективний для того, щоб спілкуватися зі своєю рідною планетою за тисячі світових років від Землі. Мене вразила ця сцена, коли я побачив її в кінотеатрі, але зараз у мене виникла думка, що конструювання гарного роману – це те саме. Головний компонент – не якість матеріалу, потрібна магія. Якщо ця магія присутня, звичайні повсякденні справи й звичну мову можна перетворити на неймовірний, витончений пристрій.

Але перше і головне те, що зберігається у вашому гаражі. Магія не працює, якщо гараж пустий. Вам треба накопичувати в гаражі багато мотлоху, щоб застосувати його, коли вас викличе рідна планета.

– з есею Муракамі 2015 року «Отже, про що мені писати?»

Режим допомагає

Коли у мене робочий режим, я прокидаюся о четвертій ранку і працюю п’ять-шість годин. Вдень я біжу десять кілометрів або пропливаю півтора кілометра, потім трохи читаю і слухаю музику. Лягаю спати о дев’ятій вечора. Дотримуюсь цього режиму щодня без змін. Повторення стає важливим саме по собі: це певна форма гіпнозу. Я гіпнотизую себе, щоб досягти глибших думок. Але дотримання такого режиму півроку або рік вимагає великої кількості психологічних і фізичних сил. У цьому сенсі написання довгого роману схоже на тренування на витривалість. Фізична сила так само необхідна, як і художня чутливість.

– з інтерв’ю 2004 року Джону Рею для Paris Review

Читайте також: Як написати хороший нон-фікшн: 7 порад від Ростислава Семківа

Концентруйтесь на одній справі за раз

Якщо у мене спитають, яка друга найважливіша якість для романіста (після таланту), відповісти легко: концентрація – здатність сконцентрувати всі ваші обмежені таланти на тому, що найважливіше у даний момент. Без цього ви не зможете створити вартісний твір, а якщо ви концентруєтесь ефективно, ви зможете компенсувати непостійний талант або навіть його відсутність. Навіть романіст, у якого великий талант і багато нових ідей, не зможе писати, якщо страждає від зубного болю.

– «Про що я говорю, коли говорю про біг»

Розвивайте терпіння

Наступна найважливіша риса романіста після здатності концентруватися – це, поза сумнівом, терплячість. Якщо ви концентруєтесь над написанням твору три-чотири години на день і почуваєтесь втомленим через тиждень, то ви не зможете написати великий твір. Автору художньої прози, принаймні, якщо він сподівається написати роман, необхідна енергія для щоденної концентрації протягом півроку, року, або двох. Можете порівняти це з диханням.

– «Про що я говорю, коли говорю про біг»

Експериментуйте з мовою

Невіддільне право всіх письменників – експериментувати з можливостями мови будь-яким чином, який вони можуть уявити, без духу авантюризму не може народитися щось нове.

– «Народження моєї прози на кухонному столі»

Будьте впевнені в собі

Найважливіше – це впевненість у собі. Ви маєте вірити, що здатні розповісти історію, потрапити у течію, зібрати елементи пазла в картину. Без цієї впевненості ви не зрушите з місця. Це як бокс. Якщо ви вийшли на ринг, ви вже не можете піти. Маєте битися до кінця матчу.

– з лекції 1992 року в Берклі, «Харукі Муракамі й музика слів»

Пишіть на боці яйця

Якщо обирати між твердою стіною і яйцем, яке об нього розіб’ється, я завжди буду на боці яйця. Хтось інший нехай вирішує, що правильно, а що неправильно: можливо, час та історія це вирішать. Якби існував романіст, який з будь-якої причини писав би на боці стіни, яку цінність мали б його твори?

– з урочистої промови Муракамі 2009 року на врученні Єрусалимської премії

Вивчайте свій світ

Розмірковуйте над тим, що бачите. Пам’ятайте, рефлексія – це зовсім не поспішати визначити, що правильно і що неправильно, або знайти переваги й недоліки того, за чим ви спостерігаєте. Намагайтеся свідомо уникати оцінювальних суджень – не поспішайте робити висновки. Важливо не робити чіткі висновки, а зберегти специфіку певної ситуації… Я намагаюся запам’ятати якомога повніше пейзаж, який побачив, людину, яку зустрів, досвід, який пережив, оскільки це єдиний «зразок», прецедент. Я можу повернутися і подивитися знову. Зрештою, коли здаватиметься, що це необхідно, я можу зробити свої висновки.

– з есею Муракамі 2015 року «Отже, про що мені писати?»

Намагайтеся нікого не скривдити

Я намагаюся «не давати волі перу», коли пишу. Я обираю слова таким чином, щоб якомога менше людей відчували біль, але цього важко досягти. Не має значення, що написано – все одно існує можливість, що хтось образиться або відчуватиме біль. Пам’ятаючи про це, я намагаюсь зробити все можливе, щоб написати твір, який нікого не скривдить. Це моральна заповідь, якої має дотримуватись кожен письменник.

– з авторської колонки Муракамі 2015 року

Запросіть своїх читачів у подорож

Коли я писав роман «Полювання на овець», у мене виникло стійке відчуття, що історія моногатарі – це не твір, який я створюю. Це щось, що ви я збираю у собі. Історія вже там, всередині. Я не можу її створити, а лише дістати її. Принаймні у мене саме так: це спонтанність історії. Для мене історія – це засіб пересування, на якому читач кудись подорожує. Яку б інформацію ви не намагалися передати, що б ви не намагалися відкрити для сприйняття читача, перше, що ви маєте зробити – це посадити його на транспортний засіб. І транспорт – історія – моногатарі – повинен мати силу для того, щоб змусити людей вірити. Це головна умова, якій має відповідати історія.

– з лекції 1992 року в Берклі, «Харукі Муракамі й музика слів»

Пишіть, щоб просвітити людей

У мене лише одна причина, щоб писати романи – це демонстрація й висвітлення гідності людської душі. Мета історії – це сигнал тривоги, висвітлення системи й запобігання тому, що наші душі застрягнуть в її павутинні й будуть принижені. Я вірю, що робота романіста – намагатися пояснювати унікальність кожної людської душі, пишучи історії – історії життя і смерті, історії кохання, історії, які змушують людей плакати й тремтіти від страху та сміятися. Ось чому ми продовжуємо день за днем куховарити, створюючи прозу з абсолютною серйозністю.

– з урочистої промови Муракамі 2009 року на врученні Єрусалимської премії

Немає значення, що писати. Все має початися з таланту

У кожному інтерв’ю у мене запитують, яку найголовнішу рису необхідно мати романісту. Це очевидно: талант. Не має значення, скільки ентузіазму і зусиль ви докладаєте для написання прози. Якщо у вас немає літературного таланту, можете забути про те, щоб стати романістом. Це радше передумова, а не необхідна риса. Якщо у вас немає пального, навіть найкращий автомобіль не зрушить з місця.

– «Про що я говорю, коли говорю про біг»

Ви маєте справді багато працювати

Письменники, яким пощастило мати вроджений талант, пишуть легко, не має значення, що вони роблять або не роблять. Речення просто ллються, як вода з природного джерела, і ці автори можуть створити твір без зусиль або із незначними зусиллями. На жаль, я не належу до цієї категорії. Я маю тяжко працювати, кресати скелю і викопувати глибоку яму, щоб знайти джерело своєї креативності. Кожного разу, коли я починаю новий роман, я маю копати нову яму. Але, оскільки я веду такий спосіб життя вже багато років, я став досить ефективним, і технічно, і фізично. Як тільки я помічаю, що одне джерело висохло, я переходжу до іншого. Якщо люди, які покладаються на природне джерело таланту, раптом виявляють, що це джерело вичерпане, у них починаються проблеми.

Інакше кажучи, визнаймо: життя саме по собі несправедливе, та навіть у ситуації цієї несправедливості є можливість шукати певну справедливість.

– з есею Муракамі 2008 року «Романіст, який біжить», переклав Філіп Гебріел

Читайте також: Як Нобель заповів: секрети головної літпремії світу

Переклала Ольга Брагіна за матеріалами сайту Lit Hub