Коли Джеймс перетворюється на закоханого Джакомо

«Джакомо Джойс» (англ. Giacomo Joyce) — психолого-автобіографічне есе Джеймса Джойса, що написане 1914 року і складається з 16-ти сторінок у довільній формі; твір вважається одним із найкращих зразків малої модерністської прози. Реальною основою його сюжету була пережита Джойсом закоханість в Амалію Поппер, його ученицю. Фрагменти, з яких складається есе, фіксують окремі миті цих любовних взаємин.

Сьогодні, у 137-й день народження письменника, публікуємо новий переклад цього твору українською, що готується до онлайнової, мультимендійної публікації видавництвом «Цивілізація». 

Так: рвучкий склад. Рвучкий сміх. Рвучкий помах вій.

Сплутаний почерк, старанно і тонко виведений з тихим презирством і смиренністю: юна особа з гідністю.

Я кидаюсь на легку хвилю млявої мови: Сведенборґ (2), псевдо-Аеропагіт (3), Міґель де Молінос (4), Йоахім Аббас (5). Хвиля спадає. Її товаришка, згинаючись своїм вигнутим тілом, промуркотіла бездоганною віденською італійською: Che coltura! (6) Довгі вії тріпочуть і піднімаються: жагуче вістря жалить і тремтить в оксамитовій безодні очей.

Bloomsday: як читати «Улісса»

Високі підбори глухо цокають на дзвінких кам’яних сходах. Зимне повітря в замку, підвішені кольчуги, грубі залізні шоломи за вигинами ґвинтових баштових сходів. Стукітливі цокотливі підбори, високий і глухий звук. Внизу стоїть той, хто хотів би заговорити з Вами, панно.

Вона ніколи не сякається. Форма висловлення: менше задля більшого.

Округла і стигла: округлена верстатом внутрішніх шлюбів і достигла в теплиці ізоляції своєї раси.

Рисове поле біля Верчеллі (7) у вершковому літньому серпанку. Криси її опущеного капелюха кидають тінь на її награну посмішку. Тіні вкривають смугами її нарочито усміхнене обличчя, залите гарячим вершковим світлом, сірувато-бліді тіні під вилицями, смуги жовтогарячого, наче яєчний жовток, на вологій брові та жовтого, наче затхлий жир, у м’якій плоті її очей.

Квітка, подарована нею моїй дочці. Тендітний подарунок, тендітна дарувальниця, тендітне, помережане синіми судинами дитя.

Падуя вдалині за морем. Мовчазне Середньовіччя, ніч, темрява історії сплять на Piazza delle Erbe (8) у місячному сяйві. Місто спить. Під арками темних вулиць біля річки очі шльондр вишукують розпусників. Cinque servizi per cinque franchi (9). Темна хвиля відчуття, знову і знову, і знову.

Мої очі не бачать у пітьмі, не бачать,
Мої очі не бачать у пітьмі, кохана.

Ще. Не треба. Темна любов, темне бажання. Не треба. Темрява.

Сутінки. Перетинаю piazza (10). Сірий вечір спускається на сірувато-зелені пасовиська, безшумно розливаючи темряву і росу. Вона йде за матір’ю з незграбною ґраційністю. Кобила веде своє лошатко. Сірі сутінки м’яко відливають стрункі округлі стегна, тендітну гнучку жилаву шию, витончену голову. Вечір, спокій, сутінки, сповнені дивом……. Гей! Конюху! Гей!

Татусь з дівчатами з’їжджають з гірки на санчатах: турецький султан зі своїм гаремом. Щільно закутана в хустку й кожух, черевики туго зашнуровані навхрест над язичком, зігрітим теплом тіла, коротка спідниця, натягнута виступами колін. Проблиск білого: пушинка, сніжинка.

Коли вона знов кататиметься,
Нехай я це побачу!

Я вибігаю з тютюнової крамнички і кличу її на ім’я. Вона обертається і зупиняється послухати мої сплутані слова про уроки, години, уроки, години: повільно її бліді щоки спалахують опаловим сяйвом. Ні-ні, не бійся!

Mio padre (11): навіть найпростіші речі вона робить по-особливому. Unde derivatur? (12) Mia figlia ha una grandissima ammirazione per il suo maestro inglese (13). Обличчя старого, привабливе, розпашіле, з вираженими єврейськими рисами та довгими білими вусами, повертається до мене, коли ми спускаємося разом зі схилу. О! Гарно сказано: люб’язність, доброзичливість, зацікавленість, довіра, підозра, природність, безпорадність віку, впевненість, прямота, світськість, щирість, попередження, пафос, співчуття: ідеальна суміш. Іґнатію Лойоло (14), поквапся мені на поміч!

Серце змучене і сумне. Нерозділене кохання?

Довгі хтиві сластолюбні губи: темнокровні молюски.

Я дивлюся з ночі та бруду на оповитий туманом пагорб. Туман висить над вологими деревами. Світло у верхній кімнаті. Вона вдягається на виставу. Примари у дзеркалі….. Свічки! Свічки!

Ніжне створіння. Опівночі, після вистави, всю дорогу додому через Сан-Мікеле я повторюю ці слова. Спокійно, Джеймсі! Хіба раніше ти не блукав уночі вулицями Дубліна, ридаючи над іншим ім’ям?

Навколо мене лежать трупи євреїв, гниючи в могилах свого святого поля. Гробниця її народу, чорний камінь, безнадійна тиша….. Мене привів сюди прищавий Мейсель. Он він, стоїть з покритою головою біля могили своєї дружини-самогубці, дивуючись, як жінка, що спала в його ліжку, дійшла до цього….. Гробниця її народу і її самої: чорний камінь, безнадійна тиша: все готово. Не вмирай!

Вона зводить догори руки, намагаючись застібнути біля шиї сукню з чорної вуалі. Не може: ні, ніяк не може. Мовчки вона задкує до мене. Я піднімаю руки, щоб їй допомогти: її руки падають. Я тримаю тонкі, мов павутина, краї її сукні і, зводячи їх докупи, щоб застібнути, крізь щілину чорної вуалі я бачу її гнучкий стан, прикритий помаранчевою сорочкою. Стрічки кріплення на плечах плавно сковзають, і сукня повільно спадає: гнучке гладеньке оголене тіло переливається срібною лускою. Вона повільно ковзає по струнких сідницях гладкого полірованого срібла, над борозною між ними, тьмяна срібна тінь…. Пальці, холодні, спокійні і рухливі…. Дотик, дотик.

Швидкий безумний безпорадний слабкий подих. Але схились і почуй: голос. Горобець під колесами колісниці Джаґґернаута (15), руйнівного володаря Землі. Будь ласка, пане Боже, величний пане Боже! Бувай, великий світе!……. Aber das ist eine Schweinerei! (16)

Великі банти на її витончених бронзових черевичках: шпори розніженої пташки.

Панна йде швидко, швидко, швидко….. Чисте повітря на гірській дорозі. У холодній сирості прокидається Трієст: сире сонячне світло над його безладно скупченими черепичними дахами, наче черепаха; юрма розпростертих жуків, що чекають  національного визволення. Красень встає з ліжка дружини коханця своєї дружини: метушлива чорноока господиня вже на ногах, з блюдцем оцту в руці….. Чисте повітря і тиша на гірській дорозі, стукіт копит. Дівчина верхи на коні. Гедда! Гедда Ґаблер (17)!

Торговці пропонують на своїх вівтарях перші плоди: поцятковані зеленими плямами лимони, схожі на коштовні камінчики вишні, соромітні персики з рваним листям. Крізь ряд парусинових яток проїжджає екіпаж, спиці його коліс виблискують на сонці. Дорогу! В екіпажі — її батько зі своїм сином. У них совині очі і совина мудрість. Совина мудрість видніється в їхніх очах, що замислилися над знанням їхнього «Summa contra Gentiles» (18).

Вона вважає, що італійські добродії правильно вчинили, викинувши Еторе Альбіні, критика з «Secolo» (19), з партеру, бо він не піднявся, коли оркестр заграв «Королівський марш». Вона почула про це за вечерею. Ох. Вони так люблять свою країну, коли впевнені, що це саме за країна.

Вона уважно слухає: вельми розважлива дівчинка.

Раптовий рух коліна задер назад її спідницю; біла мереживна стьожка, що облямовує нижню спідницю, надміру задерлась; тонка павутинка панчохи обвиває ніжку. Si pol? (20)

Тихенько граючи, м’яко виводжу тужливу пісню Джона Доуленда (21) «Не хочу відходити»: я теж не хочу йти. Той вік прямо тут і тепер. Ці очі, що виринають з темряви бажання, приглушують світанок Сходу, їхній блиск — це блиск мерзоти, що вкрила вигрібну яму двору слинявого Якова (22). Бурштинового кольору вина, стихлі простенькі мелодії, горда павана (23), доброчесні панії принадно туркочуть з балконів своїми розпусними вустами, поцятковані сифілітичними струпами дівки і молоді дружини, всі радісно віддаються своїм ґвалтівникам знову і знову.

Сирим серпанковим весняним ранком стеляться ледве чутні запахи ранкового Парижа: ганус, волога тирса, гаряче тісто ще сирого хліба: коли я перетинаю міст Сен-Мішель, сталево-сині безсонні води огортають холодом моє серце. Вони накочуються, б’ються об берег острова, на якому люди живуть ще з кам’яного віку….. Тьмяне світло у величезній оздобленій ґарґуйлями церкві. Холодно, як того ранку: quia frigus erat (24). На сходах віддаленого високого вівтаря, голого, мов тіло Господа, у монотонній молитві розпростерлися священники. Голос незримого читця виспівує повчання Осії (25). Haec dicit Dominus: in tribulatione sua mane consurgent ad me. Venite et revertamur ad Dominum….26 Вона стоїть поруч, бліда й холодна, оповита гріховною темрявою нави, її тонкий лікоть біля мого плеча. Її плоть пригадує тремтіння того сирого серпанкового ранку, квапливі смолоскипи, жорстокі очі. Її душа сповнилась сумом, тремтить і ледь не ридає. Не ридай за мною, О дочко Єрусалима! (27)

Примітки:

1. Джакомо — італійська форма імені Джеймс. Отже, назву твору утворено ім’ям автора в італійській інтерпретації, що також створює алюзію на Джакомо Казанову, італійського авантюриста XVIII ст., відомого своїми любовними пригодами.
2. Шведський вчений-природознавець XVIII ст.
3. Невідомий християнський теолог кінця V – початку VІ ст., який прикривався ім’ям іншого теолога Діонісія Аеропагіта.
4. Іспанський богослов-містик XVII ст.
5. Мається на увазі Йоахим Флорський, італійський теолог-містик XII ст.
6. (Італ.) Яка культура!
7. Місто на північному заході Італії.
8. (Італ.) Площа трав.
9. (Італ.) П’ять послуг за п’ять франків.
10. (Італ.) Площу.
11. (Італ.) Батьку!
12. (Лат.) Звідки це?
13. (Італ.) Моя дочка дуже захопилася своїм вчителем англійської.
14. Християнський святий (XVI ст.), засновник ордену єзуїтів.
15. Руйнівна непереборна сила. Походить від назви індуїстського божества Джаґаннатха («володаря землі»), одного з проявів Крішни. На святі Ратха-Ятри  вивозять колісницю цього божества, під яку колись фанатичні віряни кидались, вірячи, що це принесе їм звільнення і повернення в духовний світ.
16. (Нім.) Але це ж свинство!
17. Головна героїня однойменної п’єси Генріка Ібсена.
18. (Лат.) «Сума проти язичників» — трактат Томи Аквінського (1261—1263), спрямований на пояснення християнства мусульманам та юдеям.
    19. (Італ.) Століття — назва періодичного видання.

20. (Італ.) Si puo? — Дозвольте?
21. Англійський композитор кінця ХVI — початку ХVIІ ст.
22. Біблійний персонаж, родоначальник єврейського народу.
23. Урочистий повільний танець, поширений в Європі в XVI сторіччі.
24. (Лат.) Бо був холод (уривок з Євангеліє від Івана, 18:18, у перекладі Івана Огієнка).
25. Біблійний пророк.
26. (Лат.) І сказав Господь: та в утиску будуть шукати Мене! : Ходіть і вернімось до Господа (уривок з Книги Осії 3:1; 5:15; 6:1, у перекладі Івана Огієнка).
27. Алюзія на Євангеліє від Луки (23:28): А Ісус обернувся до них та й промовив: Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! (у перекладі Івана Огієнка).

Переклала Ярослава Панко

Читайте також: Тест: Джойс чи Кокотюха?