Артвидання на Книжковому Арсеналі: Кричевський, Лятошинський і сотні митців 

Кілька років поспіль на українському книжковому ринку (нарешті!) зʼявляються видання не лише про візуальне мистецтво. Власне, і цих останніх не так багато, як хотілося б. Якщо ж пошукати щось про українське кіно чи академічну музику? Для широкої читацької аудиторії назбирається негусто. Тому в цій добірці ми зробили акцент на такому бажаному тематичному розмаїтті: тут і візуальне мистецтво, і театр, і музика, і кіно. 

Звісно, новинок в ніші мистецьких видань більше, ніж помістилося в цю добірку. Вийшла книжка «Історії українських митців. Михайло Бойчук» Ірини Магдиш (Projector Publishing), ветеранське видавництво «Стилет і стилос» оголосило передпродаж видання Надії Харт «Всеволод Максимович. Вічна молодість мистця», а «Темпора» трохи раніше презентувала «Метамодернізм: між застарілою іронією і новою щирістю» Максима Нестелєєва. Та й тим видавництвам, які представлені в матеріалі, є чим похвалитися. Тому даємо орієнтири. А вибір, як завжди, за читачем. 

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Вітрина новинок 2026», створеного за підтримки Фундації ЗМІН у партнерстві з Міжнародним фестивалем «Книжковий Арсенал». 

Федір Кричевський

Валентина Рубан-Кравченко. Федір Кричевський: Київ, Родовід, 2026 р. — 752 с. 

Книжка, що має свою історію. Незавершене дослідження, яке вражає багатогранністю. Життєпис митця, чия геніальність ґрунтувалася на зацікавленні людиною, «її гармонійним буттям серед звичного й рідного оточення». Все це про монографію мистецтвознавиці Валентини Рубан-Кравченко. «Федір Кричевський» — це біографія видатного художника, більша за переказ основних її віх. В книжці — мистецьке життя Києва, а потім Харкова, з докладним описом важливих для історії української культури подій, наприклад, створенням Української академії мистецтва, ректорством в ній Георгія Нарбута, проведенням перших виставок професорів та студентів. А також з інтригами Михайла Бойчука, вбивством Олександра Мурашка… На долю Федора Кричевського, закоханого у мистецтво, випало чимало випробувань. Втім, у жодної влади, у жодного конкурента чи критика не виникало сумнівів у таланті цієї харизматичної постаті. 

Розповідь Валентини Рубан-Кравченко побудована так, що, залежно від масштабу особистості, до лінії Федора Кричевського додаються лінії й інших, близьких йому людей.

Поки йшлося про період студентства головного героя, ми також дізналися про його найкращого друга — художника Івана Мясоєдова. Потім зʼявляться історії колег-професорів, дружини, репресованих письменників і навіть опальних політиків. Ядром книжки є двадцять років, з 1913-го, коли Федір Кричевський переїхав до Києва й почав викладати в Художньому училищі, до 1933-го — часу, коли «партійне керівництво, узявши курс на тотальний контроль літератури і мистецтва, заборонивши вільний розвиток різних спрямувань і течій, оголосило основним (і єдиним) методом радянської культури метод соціалістичного реалізму». Тут оповідь авторки, на жаль, обривається, залишаючи простір для самостійних досліджень читачем долі Федора Кричевського, бо не зацікавитися тим, хто мав «зухвалість любити своє рідне» як при царі, так і при Сталіні, неможливо. 

Замовити книжку «Федір Кричевський» вже зараз

Довга сцена

Микола Куліш, Лесь Танюк, Наталка Ворожбит. Довга сцена: Київ, Основи, 2026 р. — 192 с. 

«Довга сцена» — це мистецький діалог, та сама часова перспектива, з якої набагато цікавіше дивитися як на твори, написані девʼяносто років тому, так і на тексти, що зʼявилися відносно нещодавно. До книжки, що сама по собі є артоб’єктом, увійшли соціально-психологічна драма Миколи Куліша «Маклена Граса» (1933 р.), з коментарями, та її осучаснена версія «Квітка Будяк» Наталки Ворожбит (2013 р.). Разом вони говорять з читачем про свободу мистецтва, про його здатність порушувати гостросоціальні теми, бути незручним, незатишним, а від того — ефективним у своїй аксіологічній функції. 

Вступна стаття Тетяни Руденко, головної зберігачки Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, що поступово переходить «на поля» книжки, розповідає про діяльність Леся Курбаса та його «Березолю», про пошуки режисером «сучасної драматургії, яка досліджує проблеми суспільства», співпрацю з Миколою Кулішем, врешті — про роботу над виставою, яку радянські критики відразу звинуватили у буржуазному націоналізмі,  буржуазному формалізмі, даючи привід розпочати процес відсторонення Леся Курбаса від керівництва театром та подальших репресивних заходів… 

Перенесімося у 2013 рік. Хто згадає, що тоді хвилювало українське суспільство? Кредити МВФ, бути чи не бути євроінтеграції, на якій локації відбудеться GogolFest? Власне, трохи раніше київський Театр Франка отримав нового художнього керівника — Станіслава Мойсеєва. Який і запропонував драматургині Наталці Ворожбит попрацювати над адаптацією «Маклени Граси». Вийшла інша історія, в якій більше жорстокості часу, інша мова, але проблеми свободи, соціальної нерівності — ті самі. Тож читайте, порівнюйте, тримаючись думки про те, що мистецтво не може існувати поза політикою, поза суспільних викликів, бо саме культура є «запобіжником від упокорення і втрати субʼєктності». 

Замовити книжку «Довга сцена» вже зараз

Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського

Олена Корчова, Ірина Тукова. Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського: Київ, Лабораторія, 2026 р. — 256 с. 

Музикознавиці Олена Корчова та Ірина Тукова, створюючи видання про композитора Бориса Лятошинського, поставили перед собою серйозне завдання: «написати актуальну книгу про українську музику ХХ століття, переосмислити її ранній радянський етап та показати головного героя в такий спосіб, щоби було цікаво і професіоналам, і любителям, і тим, для кого класичне мистецтво залишається чужою територією». Чи вдався задум? На це запитання кожен дасть власну відповідь. На нашу ж думку, стиль книжки буде ближчим все ж знавцям, ніж просто поціновувачам. Чому? Бо за великим масивом архівних документів, листів та інших матеріалів часто губиться нитка розповіді, бо часто їхнє використання нагадує радше наукову звичку давати цитати з джерел там, де б краще для широкої аудиторії працював класичний сторітелінг. 

Хай там як, але в Олени Корчової та Ірини Тукової вийшла ґрунтовна праця, життєпис Бориса Лятошинського без «бронзово-гранітної величі», з акцентом на внутрішніх пошуках композитора, з прагненням зʼясувати, як той, хто «мав польське родинне коріння, мислив, говорив і писав російською» прийшов до розбудови української сучасної симфонічної традиції. Чи міг митець залишатися поза політикою тоді, коли партійна ідеологія розглядала культуру як інструмент пропаганди? Чи можливо творити справді українське мистецтво тоді, коли сама ідентичність є політично небезпечною категорією? Відповіді на ці та інші, часто складні, запитання — у тексті книжки.

Купити книжку«Вибір Бориса Лятошинського» вже зараз

Сад

Лізавета Герман, Анна-Марія Кучеренко, Борис Філоненко. Сад: Київ, ist publishing, 2026 р. —  148 с. 

Перша книжка серії про українське мистецтво «Ви це вже бачили», анонсованої ist publishing, яка зосередиться не на іменах, а образах — наскрізних, знайомих, але від того не менш цікавих для тлумачення. Першим з них став сад. Бароковий, в якому Христос зустрічається з Марією Магдалиною після воскресіння, як на кам’яному рельєфі львівської каплиці Кампіанів авторства Яна Пфістера, елегійний, що сходить з ліногравюри Григорія Гавриленка до Шевченкового «Садка вишневого коло хати», іронічний в інтерпретації Алевтини Кахідзе — сад в українському мистецтві різних років і навіть епох — образ дійсно обʼємний і місткий. 

Колектив авторів, до якого увійшли мистецтвознавці й куратори Лізавета Герман, Анна-Марія Кучеренко та Борис Філоненко, відмовилися від чіткої хронології. Розглянуті ними сади «розкидані» в діапазоні між мозаїками Собору святої Софії у Київ та проєктом «Ситуаційні клумби», тобто охоплюють майже тисячу років мистецтва.

На сторінках книжки знайдете народне, наївне, експресіоністичне, авангардне, монументальне, протестне, концептуальне українське мистецтво, в якому образ саду символізував внутрішній пошук, втечу від реальності, близькість з природою й прагнення нею керувати. Лаконічні, але змістовні тексти розкривають суть творів, нагадують про авторів, яким не пощастило з медійністю так, як Марії Примаченко останнім часом. Тож вийшла цікава підходом та реалізацією книжка, що прагне балансувати між доступністю викладу й наявністю мистецтвознавчого компонента. 

Купити книжку«Сад» вже зараз

Анна Стен. Невідома історія першої української зірки Голлівуду

Наталія Васюра. Анна Стен. Невідома історія першої української зірки Голлівуду: Київ, Stretovych, 2026 р. — 280 с. 

Перед нами — «історія киянки, що кардинально змінювала життя кожні кілька років і пройшла шлях від офіціантки до першорядної голлівудської зірки, грала з Ґері Купером і конкурувала з Ґретою Ґарбо і Марлен Дітріх». Імʼя Анни Стен невідоме широкій аудиторії, адже, будуючи карʼєру за кордоном, героїня книжки Наталії Васюри конструювала і свою біографію так, як це було зручно для підкорення німецької, а згодом і американської кіноіндустрії. Акторку вважали росіянкою, німкенею, але Стен була українкою, чий талант формувався в Києві: в його навчальних закладах і театрах. Тож авторка біографії пропонує зануритися в історію життя жінки, що мала в Голлівуді прізвисько «Знахідка на мільйон», щоб повернути українській культурі ще одну несправедливо забуту та експропрійовану постать. 

Тут можна було б коротко переказати зміст книжки, але, здається, інтригу ми вже посіяли. Анна Стен перебувала в центрі бурхливого культурного життя, зазнала гонінь і, як наслідок — вирішила будувати карʼєру в США, працюючи поруч із зірками світового кіно.

Але її історія не лише про великі екрани, а й про гідність, з якою Стен боролася за власне «я» в умовах диктату студійної системи Голлівуду, до речі, визначившись і з національною приналежністю. Тож книжка Наталії Васюри — це водночас ґрунтовна біографія, що часом нагадує пригодницький роман, дослідження історії кіно першої половини XX століття і яскраве нагадування про те, що Київ 1920-х був одним із вузлів модерної світової культури. 

Купити книжку «Невідома історія першої української зірки Голлівуду» вже зараз

300 художників та художниць України за 300 років

Петро Бевза. 300 художників та художниць України за 300 років: Київ, Arthuss, 2026 р. — 336 с. 

Український митець, куратор Петро Бевза взявся за амбітний проєкт — книжку, у якій зібрані роботи кількох сотень його колег-митців, що творили у різні роки. Направду, формат дуже популярний за кордоном і потрібний у нас. Звучні цифри, достойний масштаб, визнане імʼя автора — все це є привабливим для читача, якому зручніше отримувати дозовану, вивірену інформацію, ніж осягати великі мистецтвознавчі праці. 

Триста митців зібрані в алфавітному порядку. Тому в одному розділі можуть опинитися, наприклад, Тарас Шевченко з Владиславом Шерешевським, а Федір Кричевський — із Жанною Кадировою. При цьому автор не переказує біографії митців. Петро Бевза відштовхується від конкретної роботи, чия репродукція представлена в книжці. Описуючи її, автор звертається і до постаті творця. Цікавий підхід, який дає змогу відчути сам твір, дізнатися про образи, кольори, композицію саме з погляду на них іншого митця. Тому тексти Петра Бевзи — радше рефлексії, ніж енциклопедичні статті. Важливе уточнення: автор аналізує переважно живопис, що логічно, бо сам з ним працює. Це може бути ще однією підказкою для потенційної цільової аудиторії читачів, яка надає перевагу даному медіуму. 

Купити книжку«300 художників та художниць України за 300 років» вже зараз