Українська література Підляшшя — інша країна чи світ «свойого слова»?

Країна свойого слова : антологія україномовного письменства Підляшшя / упоряд. Юрій Гаврилюк. — Більськ на Підляшші : Підляський науковий інститут, 2023. — 512 с.

Антологія «Країна свойого слова» — перше масштабне й комплексне видання, що представляє україномовну літературну спадщину Підляшшя. У понад 500-сторінковій книзі зібрано твори 77 авторів ХІХ–ХХІ століть, написані як літературною українською мовою, так і місцевими підляськими говірками, а також анонімні й народні тексти регіону. Видання охоплює різні жанри — поезію, прозу, драматургію та публіцистику — і доповнене історичним вступом, біографічними та бібліографічними матеріалами, картами й покажчиками. Упорядником антології є підляський український історик Юрій Гаврилюк.

Письменник Олександр Ірванець поділився враженнями від прочитання антології з Читомо.

Хочеться розповісти про одну цікаву й плідну гілку нашого народу, про яку ми знаємо насправді небагато. Принаймні – набагато менше, ніж про гуцулів, лемків, бойків, нехай не ображаються наші файні горяни. Хоча насправді розповідь буде про книжку.

Як в Україні Волинь – це не тільки Волинська область, так і у Польщі Підляшшя (Podlasie) виходить за межі Підляського воєводства. Воєводство має адміністративний центр у Білостоці, а Підляшшя – лише південно-східний кут воєводства, близько третини загальної території. Але за межами воєводства лишається іще значна частина території, що зветься Підляшшя.

Місто Більськ (в польській версії додається прикметник «Підляський», та самі підляшуки кажуть просто «Біельск», себто «Більськ») – своєрідне серце цього краю.

Культовий польський фільм «Знахар» Єжи Гоффмана, відомий і в Україні, зафіксував кілька фрагментів давнішого Більська, зокрема – великий дерев’яний будинок, в якому відбувається частина дії фільму. Більськ — затишне, компактне містечко зі своєю атмосферою і субкультурою. 

Комуністична польська влада після Другої світової тривалий час (аж по кінець 1980-х) трактувала православних підляшан як білорусів, через що їм вдалося уникнути масових депортацій, від яких у повоєнній Польщі постраждало багато громадян українського походження.

Насправді ж у Більску й по всьому Підляшшю живуть підляшани, вони ж підляшуки й пудляшукі – кількатисячна група людей, які розмовляють своїм, місцевим діалектом української мови. Фактично це найпівнічніша гілка українського роду, далеко на норд-вест, ген аж на широті центральної Білорусі, вже неподалік Балтії.

А прізвища їхні – питомо українські: Гаврилюки, Ващуки, Олексіюки, Григоруки, Данилюки, Кравчуки. Якщо у когось виникла асоціація із поліщуками/пулішуками, то вона правильна: українці Підляшшя – це гілка українського народу, яка з півночі Житомирщини, Рівненщини й Волині (власне – нашого Полісся) тягнеться через Берестейщину через кордон аж до Холмщини і далі, на північ.

Базар у Більську гомонить саме підляською говіркою. «Це місто мого дитинства, — каже доктор Григорій Купріянович, сьогодні мешканець Люблина. – Ось Замкова гора, я з неї в дитинстві з’їжджав на санчатах. – Сам Купріянович під два метри зросту, й гора не набагато за нього вища, але спогади важать багато. – У вихідні я виходжу на базар і насолоджуюся багатством місцевого діалекту».

Підляшуки відзначаються згуртованістю, регіональним патріотизмом, вони об’єднані у спілку (Союз українців Підляшшя), а в Більську функціонує Підляський Науковий Інститут. Це – громадська організація, її діяльність спрямована на збереження і розвиток місцевої культури, у тому числі й мови. Зусилля ентузіастів втілюються в культурні акції, з 1991 року видається часопис «Над Бугом і Нарвою» 

Читайте також: З’явилася мапа просторів із українськими книжками за кордоном

Підляський науковий інститут – організація громадська, але вже самою своєю назвою декларує широке поле діяльності, і культура регіону є першочерговим об’єктом уваги ПНІ. Діяльність інституту різноманітна, громадськість активна, проводяться концерти, літературні вечори, творчі зустрічі з польськими і закордонними митцями.

Мабуть, вершинним (на сьогодні) здобутком Підляського наукового інституту стала антологія україномовного письменства Підляшшя, що побачила світ уже три роки тому, але досі активно обговорюється і презентується в середовищі польських українців.

Видання солідне і за обсягом (понад півтисячі сторінок), і за змістовим наповненням. Серед жанрів, перелічених вже на першому розвороті, – драма, поезія, проза, мемуаристика, публіцистика, листування, переклад, сатира, жарт, а також народна анонімна і усна історія.

Відкривається антологія розлогою вступною статтею Юрія Гаврилюка. Пан Юрій вже багато років є двигуном культурного життя підляшуків, діапазон його творчості широкий – тут і проза, й поезія, і фотографія, і незчисленні науково-популярні статті на тему рідної підляської культури у її різноманітних проявах. Звісно ж, вірші Юрія Гаврилюка також представлені на сторінках антології, як і твори його доньки Олександри. Звісно ж, окрім Юрія Гаврилюка, підляська література має іще кількох своїх авторитетів-класиків – один з батьків-засновників, драматург Микола Янчук, поети Іван Киризюк чи Євгенія Жабінська. Вони також представлені на сторінках антології.

А вступна стаття Гаврилюка вельми широка, практично всеохопна, з ілюстраціями, мапою церковної парафіяльної мережі Підляшшя XIV-ХІХ століть, яка точно охоплює межі розповсюдження підляшуків, мапою українських говорів Івана Зілінського, виданою у Варшаві 1933 року, де сірою ґраткою позначені «північні (поліські) говори», і ще з потужною бібліографією наприкінці. Також чимало яскравих, виразних ілюстрацій, включно з мапами й фотографіями історичних документів, які коментують історію українців Підляшшя упродовж останніх століть й підтверджують той факт, що вони насправді є автохтонами, «польськими українцями». Їхні предки жили на цій землі споконвік.

Як уже говорилося вище, наповненість антології «Країна свойого слова» дуже різноманітна, у тім числі й мовно – переважає звісно ж підляська говірка, проте є автори, які писали майже літературною українською. Тут хочеться обійтися без цитат, бо книга об’ємна, і гідні цитування там практично усі автори. Щодо жанрів, то їх теж велике різноманіття, включно із релігійною «Піснею наближення кінця Християнського світу», записаною в селі Соб’ятині 1994 року Юрієм Висоцьким, і до звичайних побутових розмов та розповідей простих селян-підляшан. Чи, для прикладу, реальний лист Костянтина Харламповича, історика й краєзнавця до Михайла Грушевського, від 12 червня 1926 року, у якому Харлампович вибачається за свою писемну українську мову: «Пишу, як вмію… мені не соромно, що в свої літа вчуся по-українськи».

Варто також відзначити, що у переважної більшості поетів, представлених в антології, значну частину творчості займає тематика рідного краю, малої батьківщини, рідного Підляшшя. Та й прозові твори часто містять в собі пейзажні замальовки, у яких впізнаються лісисто-болотисті краєвиди з озерцями й річечками із берегами, порослими верболозом, як в Україні на широті Сарн чи Ковеля. А в драматургії мало що згадуються географічні назви поближніх сіл і містечок, але й сама мова персонажів є чіткою підказкою-прив’язкою до місцевості.

Читайте також: Українську мову як іноземну викладають уже в 10 польських школах

Антологія «Країна свойого слова» вже презентована в українському (і не тільки) середовищі Польщі – у Більську, Любліні, Білостоці й Варшаві. Зібрані в книзі твори вже стали набутком і літератури, і етнографії-народознавства, і мабуть, інших галузей буття українського народу у світі.

Після ґрунтовного ознайомлення з книгою, приходить усвідомлення, що насправді Підляський науковий інститут видав невелику, однотомну енциклопедію буття підляського люду.

Після ознайомлення з виданням Підляського наукового інституту несамохіть виникає питання: а в нас, в Українській державі, як із поліською говіркою? Чи є у нас твори, написані «по-полішуцьки»? Чи літературна українська пригнітила собою поліський діалект? Чи він, цей діалект, ще спроможний дати цікаві літературні твори?

Тому дуже хотілося б, аби і в Польщі, і в Україні служіння Слову «по-свойому» не спинялося, бо ж нашого цвіту – по всьому світу, навіть без іронії. І цвіт наш вельми різноманітний. Така не дуже  яскрава, але красива й гармонійна квітка «фіалка підляська» росте в прохолодному просторі північно-східної Польщі. 

Почитати книгу онлайн