Українська ідентичність у графічному дизайні: розшифровуємо коди

Орнаменти, шрифти, кольори та символи — це не лише графічні елементи, а й носії певного смислу. У радянські часи та в еміграції українські митці створювали неповторний дизайн, який промовляв національною мовою без слів. Українська ідентичність пробивалася крізь радянську уніфіковану образну систему в особливих «партизанських» художніх прийомах, закодованих етнічних мотивах та сміливих експериментах з формою.

У цій добірці розпродаємо про символіку українського дизайну за матеріалами книжки Василя Косіва «Українська ідентичність у графічному дизайні 1945-1989 років» від видавництва «Родовід». 

Колосок

Колосок пшениці — це константа українського візуального мистецтва. Символ життєвої сили, праці та екзистенційної основи нації, він так чи інакше присутній у графічному дизайні Радянської України й української діаспори як символ національної ідентичності впродовж усього періоду 1945–1989 рр. 

Яків Гніздовський зіграв тонко, зробивши таке графічне рішення: у логотипі для ветеринарів він замінив класичну античну чашу на стиглий український колосок, який обвиває змія. Таким чином, професійний символ перетворився на впізнаваний маніфест ідентичності.

Шрифт Лісовського

Українська графічна ідентичність має свій неповторний «почерк». Його фундамент заклав Георгій Нарбут, поєднавши козацьке бароко, стародруки та витончений модернізм. Так народилася легендарна «нарбутівка».

Роберт Лісовський, учень Нарбута, розвинув цей стиль. На обкладинці «За єдність нації» ми бачимо пружні, ритмічні літери, які виразно уособлюють національний характер.

Тож використання такого шрифту було способом сказати: «це ми». Літери Лісовського стали візуальним кодом, який ідентифікує наше мистецтво в будь-якій точці світу.

Калина

Гілка калини в українській графіці здавна є символом неперервності роду та нев’янучої ідентичності, що супроводжувала українців і вдома, і за океаном.

На обкладинці часопису «Жіночий світ» (1962) ми бачимо збалансовану композицію. Тонка, майже невагома каліграфія назви поєднується з лаконічною гілкою ягід. Вишукана, як український спів, вона виглядає немов противага (?) радянській монументальності.

Читайте також: Кого треба знати з українських графіків

Козацький скоропис

Козацький скоропис є символом чистої енергії та волі. На відміну від, наприклад, запозиченої геометрії в’язі, скоропис має абсолютно однозначне козацьке коріння і українське прочитання.

Митці XX століття (від Амвросія Ждахи до Едварда Козака в еміграції) брали за основу старі гетьманські універсали й перетворювали їх на шрифтову композицію.

Навіть без зображення клейнодів чи зброї, обкладинка з таким написанням миттєво зчитувалася як «козацька». Скоропис став символом нашої внутрішньої свободи та художнього драйву.

Петриківський розпис 

У радянські часи плакатна графіка мала бути уніфікованою та ідеологічною. Але українські митці, як-от майстер петриківського розпису Василь Соколенко, знайшли бездоганну шпаринку.

В його плакаті до 1 травня (1960) цифра 1 немов “обростає” пишними мальвами, калиною та колосками. Вони змальовують життєву силу та уособлюють народні традиції.

Отже, формально плакат відповідав вимогам системи, але його художня мова залишалася українською. 

Орнамент у вигляді шахової сітки з традиційних зірок-рож

В обкладинці видання «Українська музика» художник вибудовує композицію як яскравий геометричний килим. Фігури бандуристки та танцюристів органічно вплетені у чітку шахову сітку з традиційних геометричних зірок-восьминіжок.

Це було сміливе поєднання фольклорних мотивів та плакатного модернізму 60–70-х років. Етнічний орнамент, немов графічний еквалайзер, створює відчуття пульсації, живого танцю та мелодії нашої культури.

Плакат «Київ 1500»

В цьому плакаті офіційний радянський герб міста з листом каштана опиняється в оточенні буйного, густого «дерева життя». Традиційні вазони, квіти та рослинні розписи буквально проростають крізь усю композицію, символізуючи безперервність буття та глибоке коріння міста.

Це виразне переосмислення традиційного українського килимарства та книжкової мініатюри, звісно, містить в собі українські мотиви.

Журнал «Дукля» та лемківські символи

Символіка у творі Степана Гапака на обкладинці літературного журналу українців Словаччини «Дукля» полягає в алюзії на мотиви лемківської писанки.  Ця система мінімалістичних круглих та квадратних знаків. Такі орнаменти, складені з подовжених крапель або штрихів, часто вживалися у виданнях, пов’язаних зі спільнотами лемків, але репрезентували вони не стільки вузьку етнографічну групу, скільки поставали ідентифікатором української спільноти загалом.

Поєднання кольорів

У другій половині XX століття палітра стала головною лінією візуального розмежування між Радянською Україною та діаспорою. Ці поєднання існували паралельно й ніколи не перетиналися.

Синій і жовтий вільно використовували в діаспорі в заставках, емблемах та обкладинках. Натомість в УРСР це було небезпечно, тож в графічному дизайні застосовували червоний і синій: це був офіційний радянський стандарт, похідний від прапора республіки. 

Лише наприкінці перебудови митці почали обережно повертати синьо-жовту палітру в УРСР. У плакаті «Крові досить!» Олександр Мікула створив супрематичну композицію, де агресивний червоний колір ніби витісняється, залишаючи у форматі лише синій та жовтий. Відкрито малювати прапор усе ще було заборонено, тому автори хитрували: просто «врівноважували» засилля червоного через природні пропорції синього й жовтого в навколишньому середовищі.

Рапорт з трикутників

Повторюваний геометричний візерунок (рапорт) із трикутників у ХХ столітті став самодостатнім маркером українства, який зчитувався сам по собі.

Мотивом ми завдячуємо Василю Кричевському. Досліджуючи народну вишивку Полтавщини та рушники півночі Дніпровщини, він виокремив традиційні геометричні структури й умовні «плоди» у вигляді трикутників. 

Митці заповнювали трикутниками й ромбами серединки квітів, архітектурні деталі або все тло композиції. З 1910–1920-х років прийом став класикою, а у 1945–1989 роках перетворився на найпопулярніший засіб національної ідентифікації в діаспорі.

Читайте також: Як зображали Україну та українців у графічному дизайні 1945―1989 років