Вільям Шекспір. Венеційський купець

«Душевна музика» — третій роман циклу «Смерть» серії «Диско­світ» Террі Пратчетта.

Коли тобі шістнадцять, тебе звуть Сюзен і найбільше твоє досягнення — це вміння бути непомітною — звістка про те, що насправді ти внучка… Смерті, буде наче грім серед ясного неба. А тепер ще й твій дід вирушив кудись на пошуки внутрішнього спокою, і за його справу потрібно взятися тобі. Кінь і коса додаються в комплекті до завдання.

Тим часом в Анк-Морпорку з’являється дивовижна і не чувана раніше музика — Музика, Що Качає. Вона полонить практично усіх живих істот, не підвладна чарам, змушує рухатися у своєму ритмі й наспівувати, купувати гітари, одягатися в шкіру з заклепками та засновувати гурти — і хтозна, може, й становить небезпеку…

 «Це оповідь про пам’ять, і пригадати можна тут хіба…

…що Смерть, який опікується Дискосвітом, колись — із йому тільки відомих причин — врятував маленьку дівчинку й забрав її у свої володіння поза вимірами простору й часу. Він дозволив їй подорослішати й дорости до шістнадцяти, бо йому здавалося, що з дорослішими дітьми легше домовлятися, ніж із малими, і це дуже показово ілюструє, як іноді, за іронією долі, безсмертне антропоморфне уособлення смертності може хибно розуміти саму природу ввірених йому смертних…

…і що потім він узяв собі учня на ім’я Мортимер, якого всі звали Мортом. Між Ізабелл і Мортом відразу ж склалися вкрай неприязні стосунки, та всі, певно, розуміють, які це дає результати у довгостроковій перспективі. Заступник Похмурого Женця з Морта був, м’яко кажучи, нікудишній, і саме його непридатність до цієї роботи призвела до прикрих ситуацій, як от розхитування підвалин самої Дійсності й двобою Морта зі Смертю, в якому Морт програв…».