Ярина Каторож. Батьківщина

«Батьківщина» – претя і заключна частина трилогії «Палімпсест».

Цю книгу, як і попередні «Стожар» та «Альянс», письменниця проілюструвала сама.

Роман «Батьківщина» є фіналом великої історії, що відбулася у світі, де упродовж століть право на життя визначалося походженням і силою, а холодні розум та зброя були значно вигіднішими союзниками, ніж людяність та любов. У світі, де одного дня раптово з’явилась молода Стожар і принесла можливість обирати: а куди ж прямувати тепер — у напрямку, який тисячоліттями визначала жорстока імперія, чи туди, де жодні умовності не матимуть сенсу. Додому. Хай навіть шляхом складнішим за усі, які раніше пролягали світом Патрії й Циркути. Хай навіть дім цей виявиться на одній землі і буде однією Батьківщиною для стількох теперішніх (чи колишніх) ворогів.

Хай навіть дім цей ще потрібно здобути.

Події «Батьківщини» обіцяють бути карколомними і масштабними, але однаково в їхньому центрі залишатимуться звичайні люди й те, який вони робитимуть вибір. Не завжди правильний і не завжди легкий — і цього разу Анні з Ханною та іншим героям буде ще складніше не збитися на мавці, ніж зазвичай. І не лише тому, що страшно не дійти до фіналу або спинитися на півдорозі. Страшно ще ц не завжди розуміти, поруч із ким ти йдеш, і чи справді найбільшою загрозою залишаються вороги зовнішні.

В кожній історії завжди можна пошукати ще щось незриме на перший погляд. Але коли мова про палімпсест, писаний магією й пригодами, приховане може справді здивувати.

Ярина Каторож — українська письменниця та художниця! Її дебютний роман «Алхімія свободи» здобув перемогу на «Коронації слова» в номінації «Сучасне українське фентезі! 2017 року її книгу «Стожар» номіновано на «Найкращу книгу Форуму видавців«у категорії «Сучасна українська література»! А у 2018 році авторка стала Лавреатка премії від Європейської спільноти наукової фантастики The Chrysalis Awards 2018, як найкращий молодий автор.

Вперше я позбавив людину життя, коли мав дев’ять років. Я ще був надто малий, аби зробити замах мечем достатній, щоб відрубати комусь голову, навіть коли б приречений стояв на колінах. Зазвичай белатів посвячують у мистецтво вбивства тоді, коли ми стаємо достатньо високими та дужими, аби робити це мечем. Та юатько не хотів чекати ще кілька років. Він вклав мені в руку ножа і наказав перерізати горло метею, що стояв перед нами навколішки.