Дмитро Кешеля. Дерево безсмертя

Рік 1852. Перемога у нещодавній війні між Північним Альянсом і Двоморським Союзом коштувала Сірому Ордену багатьох життів. У Червоній та Чорній радах готуються до виборів гетьмана, з-за кордону долинають тривожні чутки, а православна церква відкрито виступає проти сіроманців, чиї знекровлені ряди тануть разом із їхньою славою. Попри занепад лицарі Сірого Ордену стоять на варті…

Весняний вечір стелився поміж соснами, обіймав прохолодою, загортав у сутінки самотній маєток. Полотном озерного плеса мерехтіли зорі та відблиски ліхтарів. Від води віяло сирістю; вартові накинули теплі плащі та ковтали з кишенькових фляг. Питво економили: сьогодні горілки видали вдвічі менше, а кількість нічних чергових, навпаки, подвоїли — господар приймав високого гостя.

Годину тому прибув екіпаж у супроводі кавалькади з білими хрестами, нашитими на просякнутий ладаном одяг. Збройні провели поважного гостя від карети до вітальні, де чекав господар, по тому вельможні пани піднялися нагору й утаємничилися наодинці, а заїжджі приєдналися до служок, які били байдики на нижньому поверсі в очікуванні сигналу, без якого потикатися нагору було суворо заборонено.

Кожен мав власну думку щодо секретного питання, задля якого зібралися віч-на-віч голова Таємної Варти Юхим Кривденко та Святійший Патріарх Київський і всієї Русі – України Симеон.
— Війна, кажу вам! Такі наради збирають хіба перед війною.