Театр у книжці: яку драматургію друкують в Україні

У сьогоднішньому літературному процесі видання сучасної драматургії неквапливо набирає обертів. Проте, на думку видавництв, давати життя європейським та українським п’єсам – справа досі ризикована. Але є сміливці, що йдуть на таку авантюру і, попри все, шукають кошти для реалізації задуманих проєктів. Розповідаємо, що відбувається у ніші «книжкової драматургії» України сьогодні.

Очевидно, що драматургія – це література передусім для театру. Вона повинна бути прочитана в театральному контексті, який, своєю чергою, вписується в реалії сучасного життя. Власне тому ми можемо говорити про важливість видання європейської та української драми з тими, хто безпосередньо причетний до випуску п’єс в друкованому вигляді та займається їх реалізацією на сцені. У цьому матеріалі ми не ставимо собі за мету розглянути всі українські видання сучасної драматургії, проте зупиняємося на найбільш знакових, на нашу думку, видавництвах, персоналіях та виданнях.

Сучасна європейська драма 

Беззаперечним лідером-видавцем перекладної драматургії на ринку України є «Видавництво Анетти Антоненко», яке з 2015 року випустило 18 драматургічних збірок.

Цьогоріч видавництво зробило важливий крок на зустріч театру і стартувало з проєктом «Книжка на сцені» (реалізація відбувається за підтримки програми «Художній переклад» «Креативної Європи»: високоякісний переклад, видання та промоція десяти книжок знакової європейської драматургії в Україні). Цей проєкт ставить собі за мету популяризувати класичну та сучасну європейську драматургію серед читачів та театральних глядачів, що є безперечним додатковим бонусом як для видавництва, так і для театру. Такий підхід допомагає вивести розмову про драматургію на вищий рівень, а також сприяє продуктивнішій промоції цих книжок.

У межах проєкту переклали 19 текстів, написаних десятьма драматургами. Ми ж зупинимося на трьох найновіших з них.

Дебру Тьєррі. Книжконюх. Дарвін. П’єси / переклад з французької Івана Рябчія, – Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2020. – 112 с.

Перша – це п’єси ірландського драматурга, сценариста, кінорежисера та продюсера Мартіна Макдона у перекладі Олекси Негребецького. У збірку увійшли п’єси «Королева краси з Лінана», «Людина-подушка» та «Усікновення руки в Спокані».

Епатажна і переважно «чорнушна» драматургія Мартіна Макдона потрохи стає частиною репертуару українських театрів. Майже всі герої його п’єс – травмовані люди, для яких насилля – це норма та спосіб захистити себе від середовища, що їх породило. Однак за мить до самознищення герої Макдона встигають відкрити потаємний ресурс людськості душі.

Купити книжку.

Макдона Мартін. Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані. П’єси / Переклад з англійської Олекси Негребецького. – Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2020. – 196 с.

Наступна збірка – тексти бельгійського драматурга, актора, сценариста та театрального режисера Тьєррі Дебру «Книжконюх» та «Дарвін», які перекладені Іваном Рябчієм. Ці дві дуже різні історії пов’язує тема самотності.

У п’єсі «Книжконюх» події розгортаються у книгозбірні міста-фантома. У будинку, де розташована найбільша у світі бібліотека, живе чоловік, що впізнає назви та авторство книжок за запахом. Але одного дня він втрачає нюх.

З розвитком дії виявляється, що історія життя Тео та його сина Віктора вже давно прописана в таємничій книжці й повторюється щоразу, коли в будинку з’являється дівчина-помічниця.

«Біда не приходить одна», переконана Салі – головна героїня п’єси «Дарвін». В її житті концентрація негативних подій перевищує всі можливі норми. В комі лежить татусь, напруження у стосунках з чоловіком та сестрою росте з кожним днем, на роботі суцільні негаразди… Чи віднайде Саллі свій внутрішній спокій, стане відомо, звісно, у розв’язці тексту, але події триматимуть читача в напрузі до самісінького кінця.

Купити книжку.

Читайте також: Герої Мартіна МакДона про те, чому в Ірландії треба розмовляти ірландською

Шмітт Ерік-Емманюель. Тектоніка почуттів. П’єси / переклад з французької Івана Рябчія, – Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2020. – 120 с. 

І ще одна книжка від «Видавництво Анетти Антоненко», яка не так давно побачила світ, –  «Тектоніки почуттів» французького та бельгійського драматурга і письменника Еріка-Еманюеля Шмітта. Над перекладом працював також Іван Рябчій. Це історія про складнощі взаємин між чоловіком і жінкою, які провокують головну героїню Діану почати небезпечну «гру» з сердечними переживаннями. Жінка весь час боїться, що так добре в їхніх стосунках з Рішаром вічно не буде. Рефлексуючи про те, що завтра він не буде любити її так само пристрасно як сьогодні, вона затіває провокацію: перша повідомляє, що почуття слабшають, чекаючи від чоловіка підтримки. Однак, несподівано, Рішар теж озвучує подібне. До кінця не зрозуміло: це правда, чи реакція ураженого самолюбства. Ця гра поступово виходить з-під контролю її учасників, і невідомо, чим вона закінчиться… Тектоніка почуттів буде то зближувати Діану з Рішаром, то відштовхувати одне від одного.

Купити книжку.

Польська сцена

Польська драматургія, традиційно, одна із тих, які представлені найкраще на українській сцені. Це ж стосується і п’єс, надрукованих в українському перекладі. Культурні інституції Польщі активно інвестують у просування своєї драматургії за кордоном, а тим більше у культурному просторі своїх найближчих сусідів.

Сповідь після зламу. Антологія сучасної польської драматургії. П’єси / переклад з польської Олександра Ірванця, Олександра Бойченка, – Київ : Темпора, 2014. – 352 с. 

Одним з таких проєктів, який став можливим завдяки підтримці Польського інституту у Києві, стала драматургічна збірка «Сповідь після зламу», що вийшла у 2013 році у видавництві «Темпора». Це сім п’єс від сучасних польських авторів, які підіймають різноманітну проблематику: від теми холокосту і, відповідно, переосмислення історичних травм до рефлексій та проживання сьогодення, в якому герої п’єс почуваються доволі невпевнено.

Про страхи сучасного покоління, неготовність дорослішати та інфантильні особисті стосунки говорить у своїх текстах Міхал Вальчак «Пісочниця» і «Перший раз». В обидвох текстах автор показує самовпевнених і нахабних зовні героїв, чия поведінка насправді зумовлена внутрішньою беззахисністю і страхом, що їх осоромлять їхні ж партнери.

П’єсу «Наш клас» польського драматурга, режисера та театрального критика Тадеуша Слободзянека, яка була перекладена у цьому виданні, взяв у роботу режисер Сергій Перехреста спільно з акторами мистецького об’єднання Х.Л.А.М. Сюжет драми починається в маленькому містечку в період німецької окупації.  Долі персонажів – польських і єврейських хлопчиків і дівчаток, учнів одного класу, які в дитинстві були однокласниками, а з часом обставини життя перетворили їх на катів і жертв, що живцем спалили сотні своїх односельчан-євреїв.

Також в антології можна знайти тексти Романа Павловського, Павела Демірського, Міхала Задари, Малґожати Сікорської-Міщу, Анджея Стасюка та Дороти Масловської. Усі ці автори входять до числа найкращих теперішніх польських драматургів. У їхніх п`єсах можна побачити прототипних героїв сучасної Польщі, тож якщо ви прагнете пізнати драматургію нашого західного сусіда, відслідкувати її тенденції розвитку, тематичні та стилістичні особливості, то ця книжка неодмінно стане вам у пригоді.

Януш Гловацький. Найвищі будинки, найглибші могили. П’єси / переклад з польської Олександра Ірванця. – Темпора, 2014. – 238 с.

Одним із піонерів-перекладачів польської драматургії в Україні є, без сумніву, Олександр Ірванець, який з кінця 1990-х років, між написаннями своїх власних творів (у тому числі й драматургічних), перекладає польську драму, зокрема п’єси драматурга, прозаїка та сценариста Януша Ґловацького.

П’єси  Ґловацького йдуть на сценах багатьох країн світу. За його творами Анджей Вайда зняв свою стрічку «Полювання на мух». Гловацький був співавтором сценарію до фільму «Рейс», разом з Мареком Півовскі. Ця стрічка вважається однією з кращих польських кінокомедій.

У 2014 році видавництво «Темпора» випустило збірку Ґловацького «Найвищі будинки, найглибші могили», до якої увійшли чотири драматичні твори, перекладені Ірванцем. Дві, з представлених у збірці драм, були поставлені на наших сценах.

Постановка чорної комедії «Четверта сестра» здійснена Станіславом Мойсєєвим на сцені Київського академічного Молодого театру ще у 2007 році й одразу отримала Київську Пектораль.

А польський актор та режисер Анджей Щитко у 2015 році зробив постановку за текстом «Антигона в Нью-Йорку» на сцені Харківського державного академічного українського драматичного театру імені Шевченка. Януш Ґловацький був присутнім на обидвох прем’єрах – і у Києві, і у Харкові.

Спільною рисою абсолютно всіх текстів драматурга є співчуття до простих людей, які намагаються відчути себе живими та потрібними в складному світі. Він прописує своїх персонажів з абсолютною любов’ю – незалежно від того, в яких життєвих обставинах вони опиняються. Дуже часто героями його творів стають також імігранти, що безумовно пов’язано з особистим досвідом письменника – після запровадження воєнного стану в Польщі Ґловацький залишається жити за кордоном і з 80-х років працює у США. Автор з колишнього соцтабору, що пережив непростий період поневірянь у чужій країні, – архетип близький та зрозумілий будь-кому, хто жив по цей бік «залізної завіси», тому позитивна рецепція його творчості на українських теренах виглядає закономірною. Ґловацький розповідає про справжніх людей, які ні чим не відрізняються від тих, що живуть з нами на одній сходовій клітині чи їздять «на заробітки у Європу». Здається, що саме через це вони й здаються нам настільки живими.

Купити книжку.

П’єси. Дві штуки. Януш Ґловацький / переклад з польської Олександра Ірванця. – Лаурус, 2016 – 200 с. 

У 2016 році «Laurus» видало «П’єси. Дві штуки» Ґловацького, перекладені тим же Ірванцем.  До книжки увійшли дві п’єси – п’єса-казка «Фортінбрас забухав» та жорстоке ріаліті «Полювання на тарганів». 

«Фортінбрас забухав» це, по суті, переосмислений Шекспірівський сюжет. Драматург розказує історію Гамлета, побачену очима норвежців, у королівстві яких встановлено тоталітарний режим. Відомо, що Ґловацький любить подібну гру сюжетів, адже текст «Попелюхи» перегукується з казками Шарля Перро та братів Ґрімм, «Четверта сестра» з чеховськими «Трьома сестрами» і «Антігона» з античним першоджерелом.

«Полювання на тарганів» – це те саме осмислення досвіду мігрантів, побутовий життєпис письменника та актриси, які змушені ділити з тарганами маленьку нью-йоркську квартирку в очікуванні «американської мрії».

На перший погляд, ці п’єси не дуже складаються в одну книжку. Їхня дія відбувається в різний час, вони мають різну драматургічну канву та радикально відмінні антуражі, але, за словами самого Олександра Ірванця, саме ця протилежність і формує парадоксальним чином одне ціле, створюючи напругу й показову взаємозаперечність.

Купити книжку.

Українські автори

Сергій Жадан. Хлібне перемир’я. П’єси. – Чернівці : Meridian Czernowitz, 2020. – 128 с. 

Чернівецьке видання Meridian Czernowitz навесні цього року видало першу друковану драму Сергія Жадана «Хлібне перемир’я». Текст про українсько-російську війну та життя на Сході країни відразу взяв до постановки Київський театр на лівому березі Дніпра. Це не перша постановка про сьогоденну війну на сцені цього театру. І якщо драма «Погані дороги» Наталі Ворожбит – чітко про війну, то «Хлібне перемир’я» розказує про війну простих людей, на тлі бойових дій.

Головного героя як такого в цій п’єсі немає – драматург розгортає історії життя пересічних людей, що живуть у зоні конфлікту вже більше 6-ти років.

У центрі сюжету два брати. Антон – доволі успішний бізнесмен, який торгує м’ясом у «центрі». І Толік – абсолютно безперспективний через те, що лишився жити у рідному місті. Брати зібралися в батьківській хаті з поважної причини – потрібно попрощатися і поховати мати. Але виявляється зробити це не так вже й легко – вони не можуть знайти сховані мамою документи. Міст, через який потрібно переїхати, підірвано. Чоловіки сперечаються, п’ють разом з сусідами, намагаються вирішити все нові й нові проблеми… Жадан показує здавалось би звичайний  потік життя, проте практично всі його герої рефлексують через події, які відбуваються у країні і свято переконані, що від них в жодній ситуації нічого не залежить.

Купити книжку.

Три плюс два. Олександр Ірванець. – Люта справа: Київ, 2020 – 166 с.

Окрім Сергія Жадана активними звичайно ж залишаються й інші відомі українські автори. Так, неодноразово вже згаданий вище як перекладач Олександр Ірванець цьогоріч видав драматургічну збірку своїх оригінальних текстів «Три плюс два». Три давні — коротші, два новіші — довші. Деякі з цих п’єс ставилися на сценах Німеччини, США, Польщі, Хорватії, а також виконувалися в Україні на професійному й аматорському рівнях. У фокусі цих п’єс — наш сучасник, прогресивний і свідомий відповідальності своєї суспільної місії, яку йому випало виконувати у нелегкий і суворий час.

У анотації до книжки зазначається, що у першу чергу вона призначена для читання «режисерами, а також іншими аматорами красного письменства і мистецтва Мельпомени».

Для повнішого ознайомлення з новою драматургією України варто також згадати про творчий доробок Павла Ар’є, зібраний у книжці «Баба Пріся та інші герої» (Discursus 2015), чотири п’єси Володимира Діброви під однією обкладинкою «Чотири, три, два, один» (Laurus 2016) та «ПЗТ. П’єси, оповідання, есеї, сценарії» (Наш Формат 2016) Леся Подерв’янського, тексти якого вже можна вважати сучасною класикою.

Купити книжку.

Читайте також: Ірванець про богемні кнайпи та генделики Києва

Експерименти 

Драма.UA – видавець Позднякова А. Ю., 2013 – 284 с.

«Драма.UA» — фестиваль сучасної драматургії, який відбувався у Львові у 2010-2013 роках. У 2014 році фестиваль трансформувався у перший в Україні постійно родючий театр сучасної драми Перша сцена сучасної драматургії «Драма.UA». Одним із важливих аспектів діяльності театру став й однойменний драматургічний конкурс, за підсумками якого у 2013-му році видали збірку п’єс від молодих українських авторів. Загалом до неї увійшли 5 текстів: «Дівка на відданє» Віри Маковій, «Бал бетменів» Тетяни Киценко, «Хома Брут» Артура Млояна, «Партія» Євгенія Марковського та «Дерева спізнюються на автобус» Олеся Барліга.

Організатори конкурсу стверджують, що видання книжки було заплановане ще задовго до визначення переможців конкурсу і спрямоване на те, щоби українські читачі та шанувальники театру отримали зручний доступ до нових драматургічних творів.

Тут доволі різні, якісь більш традиційні, якісь можна назвати й експериментальними, але загалом ця антологія дає досить широку панораму молодої української драматургії, а її строкатість та різноманітність видається радше конкурентною перевагою, ніж критичним недоліком.

Купити книжку.

Систематично збірки сучасної драматургії випускає і Театральний центр імені Леся Курбаса. Але через те, що в діяльності центру практично немає дистрибуції продукції, більшість книжок лишаються в «закритому» полі для своїх, так ніколи й не потрапивши до книгарень та широкого кола читачів. Ще однією вагомою видавничою вадою роботи центру Курбаса є те, що протягом десятиліть у його збірках друкується сталий набір авторів – тих, хто безпосередньо працює в центрі. І тільки у 2019 році центр видає дві антології сучасної драматургії. 

Інша драма. Антологія сучасної експериментальної драми. П’єси, – Київ : Світ знань, 2019

До збірки «Інша драма» увійшло вісім актуальних, проте нереалістичних п’єс в авторстві п’ятьох драматургів центру. Як зазначено на сайті, жанрове різноманіття текстів – від фентезі, абсурду, анімаційних перетворень людей і тварин до фантастичних територій і віртуальної реальності.  

У збірці справді достатньо містики. Автори використовують обрядові українські пісні, апелюють до фольклористики. В п’єсах діють такі персонажі як Тінь, Грішник, Чорний Ангел, Ляльки… Герої драм контактують з потойбіччям, а тема смерті є однією з наскрізних. Після прочитання цих п’єс складається враження, що дія в них відбувається у безчассі, адже тексти антології не мають жодних ознак сучасності. Незалежно від об’єму, всі тексти мають спільну рису – густо написані діалоги та розгорнуті ремарки. Автори часто ретельно прописують дію та емоційний стан героїв. Добре це чи погано – питання швидше до режисерів. 

Лабіринт із криги й вогню. Антологія актуальної драми про Революцію Гідності і гібридну війну. П’єси, – Київ : Смолоскип, 2019. – 432 с. 

Наступна збірка від «Центру Курбаса» – Антологія актуальної драми про Революцію Гідності і гібридну війну «Лабіринт із криги й вогню». Як зазначено на сайті, книжка складається з трьох частин: «Революція гідності», «На межі», «Війна, якої не було». Герої п’єс – актуальні персонажі сьогодення – лікарі і поранені, полонені і біженці, революціонери та опозиціонери. Автори збірки підіймають безліч тем – від взаємодії цивільного населення з сепаратистами до психологічних травм отриманих внаслідок бойових дій. І хоча ці тексти часом дуже різні за настроєм, загалом вони все ж дарують відчуття якоїсь надії на майбутнє.

Купити книжку.

А ще

7 історій та інші п’єси. П’єси / переклад з англійської Івана Кричфалушій, – Брустурів : Дискурсус, 2015. – 316 с. 

Видавництво «Discursus» у 2014 році видало книжку канадського драматурга українського походження Моріса Панича «7 історій та інші п’єси». До збірки увійшло чотири п’єси –  «Сім історій»,  «Спостерігач», «Порушник» та «Гордон».

Драми Моріса Панича про хвороби ХХІ століття – екзистенційну самотність та небажання людей, що знаходяться поруч, чути один одного. Його тексти називають «чорними» комедіями. Автор поміщає своїх героїв у страшні ситуації, в яких потрібно розв’язувати такі непрості проблеми, як самогубство, вбивство, евтаназію і, при цьому, його персонажі нескінченно говорять про цінність життя. Як заведено в драматургії – дійові особи перебувають в безперестанному діалозі, ховаючи за потоками слів свою вразливу сутність, проте ігноруючи співрозмовника. 

Випробовуючи терпіння своїх персонажів, Панич нескінченно повторює певні побутові ситуації, доводячи дію до абсурду. Герої його п’єс попри все намагаються віднайти свій внутрішній спокій та любов. Проте вони настільки невпевнені, замкнені на самих собі та внутрішньо ізольовані від світу, що коли в їхньому житті з’являється можливість віддавати свою любов іншій людині, вони просто не в змозі цього зробити.

Купити книжку.

Театри потребують більше драми

Очевидно, що зчіпка «видавництво-театр» тільки починає працювати в нашому культурному просторі. І якщо видавництва досі мають сумніви щодо потрібності видань драми, то театральні діячі впевнено заявляють, що такі книжки потрібні. І не менш важливо підтримувати одне одного. Є театри, які вже займаються промоцією нової драми і готові й надалі взаємодіяти з видавництвами. Саме тому ми поставили питання «Чи потрібно друкувати драму?» людям, які займаються видавництвом, написанням, перекладами та реалізацією текстів на сцені.

«Для мене є аксіома: театр не може існувати без сучасної драматургії. За все своє життя я поставив близько 30 вистав у різних театрах та країнах і 95% із них – це сучасна драма. Театр мусить бути активним, соціально адаптованим, щоб ми говорили на різні гострі теми, які порушуються в суспільстві. Дуже важливо привчати глядача читати драматургію, щоб він розумів, як буде або не буде інтерпретовано текст на сцені. Фактично виданням драматургії у нас займається Видавництво Анетти Антоненко. Інші її майже ігнорують, мотивуючи це неприбутковістю. Проте жодне з видавництв не звернулося до нашого театру з пропозицією: давайте видамо книжку і разом зробимо її промоцію. Набагато простіше сказати, що театр – це нецікаво… Хоча, якщо взяти статистику до пандемії, український театр був на підйомі. У нас ідуть вистави, на які неможливо було купити квитки навіть за два місяці. На базі театру проходили читання сучасної драми і люди збиралися, слухали, а це значить, що це важливо і потрібно глядачу».

«Видавати п’єси потрібно, адже це літературна реалізація автора. Ми забули, що драматургія – це повноправна література. А література повинна бути у паперовому вигляді. Нині є багато драматургів, яких необхідно видавати в книжковому варіанті. От, наприклад, Наталя Ворожбит досі не надрукована в Україні. Це дуже прикро і неправильно».

«У нашому театрі постановки виключно сучасної драматургії. І драматургію обов’язково потрібно видавати. В цьому аспекті хочу відзначити видавництво Анетти Антоненко, завдяки якому у нашому театрі з’явилася п’єса Марка Бушара «Том на фермі». Це видавництво дуже активно співпрацює з театрами, сповіщає, що вийшов той чи інший переклад, і ця активність мені здається дуже корисною. Вважаю, що це дуже правильний вектор популяризації».

«Якщо не видавати драматургію, то театрам буде скрутно отримати інформацію, і, як наслідок – глядачі недоотримують культурний продукт. До того ж у нас ціле покоління відучили читати такі твори. Майже в кожній країні існує спеціалізоване театральне видавництво, орієнтоване виключно на драматургію. Як на мене, потрібно видавати потужні серії. Це іміджевий, а не комерційний продукт для видавця. Наше видавництво може собі дозволити видавати драматургію, бо потужно займається пошуком фінансування в закордонних фондах. Крім того, я купую права на переклад у книжковому форматі, залишаючи перекладачу права на роялті від театральних постановок. Це для нього додатковий прибуток, який є сталим в разі постановки п’єси в українському театрі. Вважаю це чесним і виваженим кроком.

«Перекладну драматургію видавати потрібно, нехай і невеликими тиражами. До того ж у нас немає іншої можливості познайомитися з іноземними текстами, розуміти світовий контекст і рівень. Глядач може скласти думку про п’єсу незалежно від постановки, бо режисура дуже часто змінює акценти і маніпулює закладеними сенсами. Зараз часто п’єси написані в такій формі, що їх легко і цікаво читати, вони дуже енергійні та актуальні. Комерційним видавництвам не цікаво видавати драматургію, ініціатива має йти від культурних інституцій. Наприклад, у Британії (напевно, так роблять і в якихось інших країнах) театри, з якими я працювала, завжди публікують ті п’єси, що йдуть на сцену. Тобто після вистави кожен охочий може придбати не тільки програмку, а й текст. У глядача може виникнути багато питань і бажання перечитати на власні очі або залишити на згадку про цікавий досвід. Мені здається це дуже правильним».

«Я абсолютно переконаний, що видавати сучасну драматургію у вигляді книжки потрібно.  Ми ж не ставимо питання, чи потрібно видавати драми Шекспіра або Лорки у вигляді книжки. Друга причина – книжка повинна бути в бібліотеці. Як доступний кожному артефакт. Я хотів би нагадати, що коли ставили трагедії Есхіла та Еврипіда, такого жанру як роман просто не існувало, не кажучи вже про оповідання та повісті. Ми ж не сумніваємося в необхідності друку творів у цих жанрах? То чому виникає таке питання щодо драматургії? На мою думку, абсолютно очевидно, що драматургія має існувати як книжка. І якщо вже казати про читачів, то потенційна аудиторія цих книжок – люди, що ходять в театри, або люди, що хочуть піти в театри, але ще не пішли з певних причин».