Роксолана: гаремна кар‘єристка і далека покровителька

Роксолана, або ж Хюррем-султан повсякчас з’являється у списках найвеличніших українок. Водночас чи не єдине, що дійсно в’яже її з Україною – книжки Загребельного, Осипа Назарука та інші художні твори. Про решту (включно з походженням Хюррем-султан) можемо дискутувати.

Ми поглянули на листи й справжні історичні свідчення про життя Роксолани й порівняли образ реальної дружини Сулеймана Пишного з її літературними втіленнями.

Роксолана реальна. Як зробити гаремну кар’єру

Гарем порівнюють не лише із садом земних насолод, а й з великою корпорацією, в якій наложниці отримували різну зарплату. Народи сина – отримай шанс для кар’єрного росту у якійсь провінції, куди твого сина пошлють правити! Стань улюбленою коханкою султана – отримай підвищення. Наложниці найменшого рангу – аджеми – отримували шість акче на день (18 американських доларів). Роксолана одержувала дві тисячі акче на день (майже 6 тисяч американських доларів). То як просуватися кар’єрною драбиною? 

За Роксоланою тягнеться орієнтальний флер ідеальної коханки, бо ж чим, як не божественним сексом, гаремна жінка може завоювати чоловіка. Хіба ще чарами, які їй в гаремі теж приписували. Культура багато фантазує на цю тему, шукаючи, що ж спрацювало в Роксолані для Сулеймана. Та достеменно ми знаємо те, що Роксолана не була красивою за турецькими стандартами. Вона радше була екзотичною. Мініатюрна, худенька, руденька – її сучасники не називали її красунею, тільки симпатичною. 

Агатангел Кримський згадував, що гарних дівчат-наложниць перед продажем навчають співів, танців, грі на музичних інструментах (чим збільшують їхню вартість). Подальше просування кар’єрною драбиною – справа самої наложниці. До того ж з цієї роботи «звільняють»: наложницю, яка набридла і при цьому не народжувала дітей, можна було продати. Хоча, здається, на гарем султана це правило не поширювалося. 

Іще одним шансом для просування гаремною драбиною була асиміляція – прийняття мусульманства (чим Роксолана і скористалася). Та вже в XVII ст. перехід гаремних жінок в мусульманство був обов’язковим. З працівниками на галерах це правило теж працювало – асиміляція у формі прийняття мусульманства дозволяла покращити становище.  

Роксолана також вважається майстерною інтриганкою, адже вона досягла того, що наступником султана став її син Селім ІІ Мест (тобто П’яниця), оскільки свого старшого сина від іншої дружини Сулейман наказав вбити за зраду і посягання на місце батька. 

Тож чи можна пояснити всю ніжність між султаном і Роксоланою суто любов’ю? Однак що це була за любов? Чи не була ця любов-переживання за свого коханого також тривогою за себе. «Душа моєї душі», – так звертається до султана Роксолана.

Він – сонце, в якому вона стає видима. Це дуже красивий і поетичний образ. Але він також підкреслює становище жінки як невидимки без цього світла чоловіка.

Було б дивно, якби Роксолана не переживала через чоловіка. Що б сталося з нею без його опіки? Зрештою, якщо помирає бос, вас точно залишать на тій самій посаді?

За великим рахунком, велич Роксолани полягає в тому, що вона будучи простою наложницею одружилась із султаном і зробила свого сина його наступником. Це втілення казки про Попелюшку, на яке накладається османська екзотичність і, можливо, туркофільство того періоду. 

Читайте також: Світлана Ославська: Чужа культура цікава сама по собі 

З печінкою, що перетворилася на кебаб

У листах Роксолани трапляється це незвичне для нашого вуха порівняння. Описуючи свої почуття в розлуці, вона називає себе «згорілою від вогню розлуки, з печінкою, що перетворилася на кебаб». Річ у тім, що в східній поезії вогонь наповнює не тільки серце закоханих, а і їхню печінку. Тож не дивно, що тривалі любовні переживання підсмажують її до стану кебабу. Цей образ вживається в серйозній поезії, проговорюючи переживання закоханих. Любов – це вогонь, а добре відомі нам рожеві щічки закоханих – це вияв цього внутрішнього вогню пристрасті, як і пересихання горла, яке супроводжує розпалювання внутрішнього полум’я пристрасті, яке треба загасити. 

За часів панування Роксолани та її чоловіка Сулеймана Пишного, в Європі побутувало неабияке туркофільство. Османська імперія видавалася раєм земним, в якому не буває громадянських воєн, ніхто не переслідує християн, османська економічна система значно краща за багатостраждальні європейські, а всі турки є чесними й ніколи не беруть хабарів.

Туркофільство виростає передовсім із проблем самої Європи, яка переживала не найкращі часи. Скажімо, це був складний період для протестантів, на яких полювала інквізиція. Тож Османська імперія здавалася країною, де панувала віротерпимість.

В Османській імперії й справді всім було байдуже, яке саме християнство сповідує людина (справді жодних переслідувань). І навіть Лютер писав про те, що турки перевищують у своїх чеснотах християн (йдеться передовсім про злагоджену релігійну верхівку). Що ж, такою вже є особливість людської свідомості. Десь має існувати рай земний. Чому б йому не бути в успішній у цей непевний для Європи час Османській імперії. 

Роксолана літературна. Big sister is watching you

В Україні є два великих романи про Роксолану, які конструюють образ великої султанки – Назарука і Загребельного.

Літературна Роксолана – магнетична. Вона як Гелена Троянська: ми не бачимо її, але якщо сам султан підпав під її чари, вона однозначно надзвичайна. Причому надзвичайна в усьому – її краса, її тіло, її ефемерні сексуальні вміння, її розум. Магнетичну femme fatale можна порівняти хіба що з образом несказанного жаху з готичної літератури і з фатальними книжками, які зводять з розуму й отруюють душі. Ми як читачі підставляємо туди все, на що спроможна наша фантазія. Тож талантами й красою наділяємо Роксолану передовсім ми з вами.

Роксолана Назарука — це типова фатальна жінка, яка розпочинає гратися в домінаторські ігри із самим султаном. При їхній першій зустрічі він бачить в ній щось особливе. І варто уточнити, «щось особливе» – це Роксолані щастить підпасти під патерн поведінки з мамою. Бо ж коли Хюррем питає, чого в султана червоні очі, – це вражає серденько Сулеймана, адже раніше таке питала в нього тільки його мама. 

Читайте також: Андрій Любка: кожна країна має своїх «сусідів-варварів»

У Загребельного султан взагалі має схильності до гомосексуальності. Його Ібрагім – найважливіша для султана особа. А Роксолана своєю хлопчачою фігурою й поведінкою замінює не стільки інших жінок гарему, скільки Ібрагіма.

Звісно, про Роксолану писали не лише в Україні. І в тих текстах вона не обов’язково є позитивною персонажкою й героїнею. А зв’язок Роксолани з її далекою батьківщиною й заступництво перед своїми земляками – це суто український феномен. Роксолана разом із Марусею Богуславкою стає тією далекою берегинею, яка сидить десь поза батьківщиною, але попри це опікає її. Вона така собі далека богоматір. До монархів часто ставляться як до всесильних батьків, які можуть розв’язати будь-яку проблему своїх згорьованих дітей. Роксолана Назарука виконує цю функцію дбайливої матері для виснаженої розрухою України. Достатньо лише подолати довгий шлях через море і постати з благаннями перед панною трьох частин світу, і вона милосердно все зробить і в усьому допоможе.

Таке ставлення до українських бранок Османської імперії в українській класиці варто порівняти із сучасним сприйняттям північноамериканської української діаспори. Десь там за океанами є щаслива, успішна й могутня діаспора, яка завжди допоможе нам і нашим громадянам.

Інколи ми на це сподіваємося, інколи, як мати Марусі Богуславки, вимагаємо цього, соромлячи діаспорян своєю зрадою материковій Україні. Такий міфотворчий процес і конструювання образу сильного покровителя більше вказує на психологію й потреби тих, хто його творить. Втішно вірити у свою далеку Хюррем-Роксолану, якою б насправді вона не була.

Купити книжку 

Використані джерела:

• Олександра Шутко. Листи Роксолани : любов та дипломатія. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2017. — 160 с.
• Агатангел Кримський. Історія Туреччини. — Київ: Друкарня Української Академії Наук, 1924. — 226 с.

Матеріал опубліковано у співпраці з партнерами