Порнографія Ульяненка і пам’ятник-фалос від Матіос: кого ще цензурували в Україні

На тлі рішення Дарницького районного суду міста Києва щодо заборони розповсюдження книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» до усунення з неї інформації, що порушує право Віктора Медведчука на повагу до честі та гідності, Читомо вирішило пригадати, які ще книжки в Україні забороняли чи намагалися цензурувати. З часів незалежності такі випадки, на щастя, були поодинокими, але все ж були. З 2004-го для боротьби з неугодною літературою у нас навіть існувала ціла Комісія з питань моралі, яку ліквідували аж у 2015-му.

Олесь Ульяненко. Жінка його мрії (Клуб сімейного дозвілля, 2006)

Найбільшим «досягненням» роботи НЕК стала заборона книжки Олеся Ульяненка «Жінка його мрії», яка побачила світ у 2006 році.  2009-го експертка Нацкомморалі Варвара Ковальська визнала роман порнографічним. Після чого книжку вилучили з обігу.

Рішення викликало незадоволення громадськості. Дехто вважав, що заборона книжки мала політичне підґрунтя. Спеціальна комісія з відомих літературознавців не знайшла у «Жінці його мрії» ознак порнографії.

Тодішній голова НСПУ та Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України Володимир Яворівський закликав Комісію з питань моралі «не виставляти [себе] на посміховисько, а знайти цивілізований вихід із ситуації, що склалася», бо таке рішення «завдає шкоди свободі творчості в Україні, яке вимагає хуторянського «пуританства» «совдепівських» часів».

Варто зазначити, що у самій комісії не всі поділяли висновок Ковальської. До них належали, зокрема Андрій Курков та Павло Мовчан. Керівництво ж Нацкомісії з питань моралі взагалі заявило про свою непричетність до рішення комісії.

Однак, щоб повернути книжку на полиці, Ульяненко був змушений оскаржувати висновок у суді.

Щоправда, пізніше з’ясувалося, що у процесі судового розгляду на руках представників НЕКу опинився негативний експертний висновок Інституту літератури за підписом заступника голови інституту, доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України, завідувача відділу давньої української літератури Миколи Сулими:

«…Коли б редактори «Клубу сімейного дозвілля» мали добрий смак, коли б володіли високою культурою, коли б добре знали історію світової літератури, вони б не допустили тиражування низькопробного бульварного чтива, яким є «Жінка його мрії»».

Сулима у висновку вказує винних у порушенні закону про суспільну мораль. На його думку, це – авторка передмови Євгенія Чуприна, зі звинувачення якої починається висновок, а також троє представників видавництва.

У тексті експертного висновку доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України вживалося слово «лезбіянство» (через «з»), а також порушувалися закони синтаксису.

Зрештою, у судовій справі було підписано мирову угоду, а письменник погодився на внесення правок в роман. За словами Євгенії Чуприни, з тексту вилучили слова «кінчати» та «член» і змінили речення «Він засунув їй палець в анус» на «Він ніжно вкусив її за вушко».

Ляпасом сумнозвісній комісії став вихід у 2010 році збірки «Аморалка», автором-упорядником якої став Сергій Пантюк.

Згідно з анотацією, книжка мала на меті розповісти про те, чого, як вважали деякі моралісти, не існує, і про що «пристойні» люди зазвичай, начебто, не говорять. Але письменники наполягали: говорити й писати можна про все.

До збірки, що вийшла у видавництві «Фоліо», увійшли тексти як «класиків» Сергія Жадана, Андрія Куркова, Андрія Кокотюхи, Леся Подерв’янського, Юрка Позаяка, так і твори на той час молодих Артема Полежаки, Миколи Леоновича, Ірисі Ликович та інших.

Джеремі Стронґ. Знамениті сіднички мого братика (Видавництво Старого Лева, 2007)

Важливою цариною регулювання рівня моралі для Національної експертної комісії була й дитяча книжкова продукція.

Так 2012 року в адресованому на ім’я тодішнього директора «Видавництва Старого Лева» Юрія Чопика листі, комісія зазначала про неодноразові звернення громадян щодо відповідності книжки Джеремі Стронґа «Знамениті сіднички мого братика», що побачила світ у 2007-му, і просила надати їй примірник для проведення експертизи.

«Вкрай негативними є факти виготовлення та поширення літератури з питань статі і сексу, орієнтованої на дитячу аудиторію, перевіряти загальнодоступну продукцію на відповідність дитячій аудиторії – свята справа. Незважаючи на те, що атрофована, цнотлива, ледь не канонізована українська дитліт часто не відповідає потребам підростаючого покоління без погодження з Міністерством освіти і науки України», – йшлося у зверненні НЕК.

Юрій Винничук. Убий підараса

Також комісію просили проаналізувати творчість Юрія Винничука. Зокрема, його вірш «Убий підараса», якого письменник зачитав на Вечорі еротичної поезії у Львові у 2011-му.

Тоді народний депутат України Леонід Грач звернувся до Генпрокуратури з обвинуваченням на адресу Винничука у поширенні порнографії і закликах до насилля. На думку депутата, у вірші «Убий підараса» Винничук закликав убивати представників секс-меншин.

Генпрокуратура звернулася до Нацкомісії з проханням дати оцінку, у зв’язку з наявністю в них звернення Грача, проте у відповідь голова комісії Василь Костицький заявив, що НЕК не робитиме цього.

За його словами, у зверненні немає нічого, що відносилося б до відання комісії: «Законодавство щодо захисту суспільної моралі чітко визначає, що є предметом відання комісії. Це пропаганда насильства, не заклики «убий когось, невідомо кого, до речі», а пропаганда насильства, пропаганда алкоголізму, фашизму».

Також він додав, що, у разі, якщо проблема захисту моралі буде переходити у сферу політики, у сферу оцінки дій людини і виходитиме за межі того, що називається інформаційною продукцією, комісія не буде брати до провадження такі речі.

«Ми не інквізиція, ми не суд, ми не правоохоронні органи. Предметом діяльності комісії є тільки оприлюднена інформаційна продукція», – наголосив він.

Марія Матіос. Вирвані сторінки з автобіографії (Піраміда, 2010)

Резонасності, щоправда, уже без участі НЕК, набула також автобіографічна книжка Марії Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії», що вийшла у 2010 році у львівському видавництві «Піраміда». Того ж року вона увійшла до короткого списку «Книги року BBC».

Однак таке визнання поділяли не всі. У грудні до «Піраміди» завітав співробітник Шевченківського райвідділу внутрішніх справ Львова, який, за дорученням обласної прокуратури, ознайомив зі зверненням ветеранів, які  вимагали вилучити «Вирвані сторінки з автобіографії» з продажу. Підставою стало порівняння у книжці пам’ятника Перемоги із фалосом.

Пізніше з’ясувалося, що наприкінці листопада Голова ради організацій ветеранів, народний депутат від Комуністичної партії Петро Цибенко звернувся до Генпрокуратури з депутатським запитом щодо правової оцінки висловлюванням Матіос. Своєю чергою ГПУ надала доручення відповідним територіальним підрозділам МВС провести перевірку викладених у запиті фактів, а зібрані матеріали направити до Генпрокуратури.

У межах доручення, працівник Печерського райуправління столичної міліції навідався до будинку, в якому свого часу жила родина Марії Матіос, і збирав свідчення його мешканців.

У відповідь письменниця звернулася з відкритим листом до генпрокурора та міністра внутрішніх справ з проханням пояснити, з яких причин та підстав її розшукують правоохоронні органи. На її переконання, дії працівників правоохоронних органів мали всі ознаки шантажу та психологічного тиску.

Справа набула значного розголосу. Проте конфлікт розв’язався лише після зустрічі Матіос з Януковичем.

Вахтанг Кіпіані. Справа Василя Стуса (Vivat, 2019)

Найбільш нашумілою стала заборона розповсюдження книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса». Таке рішення 19 жовтня ухвалив Дарницький районний суд міста Києва.

Один із лідерів партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктор Медведчук, який свого часу був державним адвокатом Стуса, подав до суду позов з вимогою заборонити продаж книжки «Справа Василя Стуса» у серпні 2019 року. Він вимагав заборонити продаж книжки, а також в судовому порядку визнати недостовірною фразу «…юрист Медведчук боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?». Перше засідання у цій справі відбулося у Дарницькому суді 2 жовтня 2019-го.

Генеральна директорка видавництва Viva Юлія Орлова вважала, що позов Медведчука є спробою тиску на свободу слова і друку. Відомі українські інтелектуали вимагали справедливого суду. Однак книжку таки заборонили до усунення з неї інформації, що порушує право Медведчука на повагу до честі та гідності.

Цікаво, що фразу «син поліцая» в книжці дозволили залишити.

Протягом години після озвучення рішення суду, «Справу Василя Стуса» розкупили. Це сталося вже вдруге. У липні, на тлі суду, читачі так само розкупили весь тираж.

Новий наклад обіцяють обов’язково додрукувати. Передзамовлення можна зробити на сайті видавництва Vivat або приватним повідомленням Вахтангу Кіпіані у Facebook.

Також сторона відповідача обов’язково подаватиме апеляцію.

Книжки з РФ

Також нагадаємо, що, у період від 20 травня 2017 року до 31 грудня 2019-го Держкомтелерадіо заборонило ввозити в Україну 3 тис. 941 книжку з РФ.

Зокрема, на підставі негативних висновків експертної ради Держкомтелерадіо, у зв’язку з невідповідністю Критеріям оцінки видавничої продукції, що дозволена до розповсюдження на території України, надано 268 відмов у видачі дозволів на ввезення 1 млн 320 тис. примірників видань антиукраїнського змісту, а також прийнято рішення про анулювання 1 виданого раніше дозволу.

Ще 3 673 відмови було надано внаслідок подання суб’єктами господарювання не в повному обсязі пакетів документів, необхідних для одержання дозволу, або виявлення у поданих документах недостовірних відомостей.

Читайте також: Мовні війни та інші літературні скандали 2019-го.