Упорядник Джеральд Шапіро.. Американська єврейська проза. Століття оповідань

Ця антологія представляє тексти американської єврейської короткої прози. Книжка вміщує ціле століття непересічних творів, починаючи з іммігрантської художньої літератури початку ХХ століття і закінчуючи історіями деяких сучасних письменників. Читати її сторінки – значить знайомитися з чудовою і різноманітною літературною традицією. Видання починається оповіданнями двох важливих письменників-іммігрантів початку ХХ століття, Аврома Кагана та Анзі Єзєрської. Далі представлені вибрані твори єврейських американських авторів часу новітньої історії: Ісаака Башевіса Зінґера, Сола Беллоу, Ґрейс Пейлі, Тіллі Олсен, Бернарда Маламуда та Філіпа Рота. Завершується антологія оповіданнями сучасних письменників, чиї твори ілюструють вражаюче розмаїття та життєву силу теперішньої єврейської американської художньої літератури.

«Євреї стали найуспішнішою іммігрантською групою в Америці. Насправді вони навіть більше не сприймаються як якась «етнічна» група у нашому суспільстві – вони так далеко просунулися в розстановці сил в сучасній Америці, що багато в чому стали її невід’ємною складовою. Але це історична й географічна випадковість (…). Варто відзначити також, що теперішня атмосфера успіху й прихильності, якою користуються євреї в Америці, є повторенням колишньої ситуації в Іспанії, Польщі, а в останні роки ХІХ століття та перші три десятиліття ХХ-го – в самій Німеччині. Інакше кажучи, ніщо не триває вічно, й тому тим важливіше читати сучасну американську єврейську прозу в контексті попередніх поколінь.

Що означало й що означає тепер бути ідентифікованим (для себе самих і для інших) як єврей в Америці? Які обов’язки (перед собою, перед своїми батьками та дітьми, перед своєю громадою) пов’язані з цією територією? Як нам наприкінці цього найжахливішого зі століть зберегти свою віру – і в усякому разі, віру у що? Ці питання так само актуальні (а фактично життєво важливі) як для наймолодших авторів цієї антології, так і для попередніх поколінь. У кожному поколінні треба розповідати історію, яка розповідається в пасхальній Агаді4 , й питання лише в тому, чи можемо ми цілком зрозуміти цю історію визволення дітей Ізраїля. Ми мусимо вважати себе тими, хто вийшов із рабства в Єгипті, – ми самі, а не якісь безіменні, забуті предки. Американські письменники-євреї наприкінці ХХ століття продовжують процес дослідження цих питань, розповідаючи нам історії, – тому, що ці питання, схоже, все ще мають значення, й тому, що ці історії – хоч вони й належать до світу уяви, – якимось чином утримують нас у реальному світі, пов’язаному з минулим, з тим закинутим лісом, який тепер так далеко, що в інший спосіб нам, можливо, його не дістатися.