Джек Лондон. Поклик пращурів

Золота лихоманка назавжди змінила життя Бака. Колишньому «королю» суддівського маєтку на півдні не з власної волі довелося залишити його. Надалі собака сповна пізнав підступність та жорстокість людей. Голод і біль стали його постійними супутниками, а тяжка праця — сенсом існування. Бак підкорився, але не зламався. У суворих північних краях він зустрів друзів і ворогів, навчився виживати в сніговій пустелі. Він був безмежно відданий людині, яка врятувала його від неминучої смерті, поки одного разу не почув поклик… І це стало початком нового шляху — до прадавніх витоків роду.

І коли над головою ось так палало крижане північне сяйво, зірки пускалися в морозний танок, а земля була німотна й замерзла під сніговим покривом, ця їхня пісня могла б здаватися викликом самому життю, якби не її журлива тональність – затяжні підвивання, схожі на схлипування. Це була пісня стара, як сама вовча порода, одна з перших пісень юного світу, тих часів, коли всі пісні були сумними…