Еволюція форматів: від глиняної таблички до електронної книжки

До того, як вигадати класичну форму книжки, інформацію записували на плоских табличках із випаленої глини, на бамбукових дощечках, висушеному пальмовому листі, на панцирах черепах, на папірусі, пергаменті, кольорових плетінках чи шнурках. Її записували  навіть на кістках тварин, що приносилися в жертву – саме на такому матеріалі були створені перші ієрогліфічні пам’ятки китайської писемності в XIV-XII ст. до н. е.

Простежити еволюцію книжкових форматів буде можливо у межах фестивалю Book Space, що відбудеться 3-5 вересня у Дніпрі. Відвідувачі зможуть здійснити мандрівку інтерактивною стіною «Історія книжкових форматів: від глиняної таблички до сьогодення» у павільйоні інновацій «Бібліотека XXI». А підготуватись до цієї подорожі можна завдяки нашому матеріалу. І почнемо з наскельних зображень.

Петрогліфи

Наскельні зображення, або петрогліфи – це висічені на кам’яній основі символи й малюнки, серед яких немає добре розробленої системи знаків.

Такі наскельні знаки можна інтерпретувати як первісне письмо, а наскельні написи можна вважати протокнигами. Імовірно, наскельні малюнки мали магічну й ритуальну функцію. А з часом на їхнє місце прийшли піктограми та ідеограми.

Приклад: В Україні петрогліфи пов’язані передовсім із Кам’яною Могилою – діапазон датування цих наскельних зображень становить від  24-22 тис. до н.е. –  до 10-13 ст.

Глиняні таблички

Дуже поширеним матеріалом для фіксування і поширення  інформації була м’яка глина. Цей матеріал був одним із найголовніших упродовж 4-3 тис. до н. е. у країнах Передньої й Середньої Азії, на острові Крит. Добре вимішену глину розрізали на однакові пластинки, випалювали на вогні, а тоді до них бралися спеціально підготовлені творці перших книг, каліграфи.

Глиняні таблички можна було використовувати повторно, як нотатники, не випалюючи написане на них, а натомість змочуючи у воді. Мінуси цього матеріалу істотні – невипалені глиняні таблички дуже крихкі. Проте в 3 тис. до н. е. глину почали вважати ненадійним матеріалом, а творці книг все активніше використовували папірус.

Приклад: На глиняних табличках написаний фрагмент одного з найдавніших літературних творів – «Епос про Гільгамеша», а також фрагменти вавилонських астрономічних записів.

Папірус

Папірус (дослівно з єгипетської – «річкове дерево») – це тростинова рослина, завтовшки від 10 см, що росла у великій кількості вздовж берегів Нілу. Технологія виготовлення папірусних аркушів була такою: стовбур рослини, що виростала просто з води, зрізали на глибині більш ніж у пів метра, розтинали вздовж на тонкі пластинки, складаючи їх рівно одну побіля одної кількома шарами – вздовж і впоперек. Цю конструкцію змащували спеціальним клейким розчином і вкладали під масивний кам’яний прес. Тоді матеріал висушували на сонці, розгладжували, полірували спеціальним розчином. Після цих маніпуляцій на папірусі можна було писати й малювати. Папірусом користувались аж до 12 ст. н. е., поки його не витіснив дешевший і ефективніший папір.

Знайдені папіруси прийнято було називати за іменами їхніх відкривачів або власників.

Приклад: На папірусі написано єгипетську «Книгу мертвих», а також збережено єдину копію текстів давньогрецького драматурга Менандра.

Пергамент

Попри походження назви «пергамент» від міста Пергам, цей матеріал вигадали не в ньому. Ще Геродот згадував, що писання на шкірах тварин було поширеним у його часи (5 ст. до н.е.). Деякі єгиптяни з часів Четвертої династії писали на велені й пергаменті. І хоч ассирійці з вавилонянами краще відомі нам завдяки глиняним табличкам, проте вони теж використовували пергамент з 6 ст. до н.е. Що стосується назви, то в Пергамі 2 ст. до н.е. був центр виробництва цього матеріалу. А хибна версія про винайдення пергаменту у Пергамі з’являється у тексті Плінія Старшого.

Технологія: Спеціально вичинені шкіри тварин (овець, кіз, віслюків, телят, свиней) розрізали рівними прямокутними шматками й скріплювали вздовж чи складеними навпіл сторінками-частинами або скручували у сувої й використовували для написання текстів. Для відбілювання пергаменту в нього втирали борошно, молоко, білки. Проте пергамент не завжди був білим. У 15 ст. існували рецепти фарбування матеріалу в індиго, зелений, червоний, персиковий, фіолетовий кольори. Варто поглянути на кодекс з Брешії чи Срібний кодекс

Під час впровадження друкованих книг був короткий період, коли використовувались і папір, і пергамент. Пергаменту віддавали перевагу багаті консервативні клієнти, які не довіряли друкованому на папері тексту, й воліли рукописи на довговічному полотні. Тож деякі копії Біблії Ґутенберґа надруковані на пергаменті.

Переваги й недоліки: Серед переваг шкіри – на ній можна було відтворювати тексти й малюнки кращої якості, ніж на папірусі, до того ж робити це з обох боків матеріалу. Ще одна перевага пергаменту – його довговічність. Ми знаємо чимало історій, коли переписувачі використовували для створення нових книг вже вживані пергаментні зшитки. Вони ретельно змивали попередні тексти (нерідко написані іншими мовами), просушували й створювали на таких сторінках нові книги. Проте це був доволі дорогий спосіб виготовлення книг, тож ціна такої продукції була висока. Після широкого впровадження паперу пергамент став матеріалом для оправи книжок. Інший мінус пергаменту – його вразливість до вологості, під дією якої написане на матеріалі втрачає свою якість. Для захисту від вологи його часто оправляли.

Поруч із пергаментом існує схожий термін – велень під яким часто мають на увазі дуже якісний пергамент або ж пергамент винятково зі шкіри телят (від французького «vélin» – «теляча шкіра»). Відмінність між ними полягає також у методі обробки шкіри.

Приклад: Найдавніший відомий нам текст на пергаменті – це єгипетські сувої Четвертої династії. Ранні ісламські тексти також знайдені на пергаменті.

Берестяні грамоти

Під час розкопок періоду Київської Русі знайшли чимало берестяних грамот, що використовувалися здебільшого для листування. Як матеріал для них слугувала березова кора. Її витримували в киплячій воді, відшкрібали й шліфували внутрішній бік і обрізали краї. Березова кора чудово підходила для письма.

Приклад: Берестяні грамоти з Київської Русі – не найдавніші знахідки письма на березовій корі. На цьому матеріалі створені Гандхаранські буддійські тексти, як датують приблизно 1 ст. н.е. Берест також активно використовували в Північній Америці. Зокрема на ній створено найдавніші мапи цього регіону.

Форми книги

Наші сучасні уявлення про форму книги досить точні, чи не так? Це певна кількість скріплених разом аркушів, заповнених текстом чи ілюстраціями, їх вдягнуто у відповідно оформлену оправу, щоб захистити чи сховати. Проте книги не завжди мали такий вигляд.

Перші книги – це малюнки на кам’яних стінах печер, глиняні вироби, помережені витіюватими позначками, шкіряні й шовкові сувої, дощечки з бамбука, сосни чи берестової кори, зв’язані шкіряними нитками, як сторінки у звичній нам книзі. Траплялися також книги з пальмового листя, скріплені, як віяла, написані на тонких пластинках з бронзи, свинцю чи міді. Нерідко дощечки, заповнені текстом з однієї сторони, прибивали на стінах будинків, а двосторонні «книжки» прикріплювали на ланцюжку в людних місцях.

Хоча були способи обійти цю незручність. Скажімо, Геродот у своїй «Історії» розповідає, як скіфи надіслали Дарію послання – птаху, мишу, жабу і п’ять стріл. Це цілком собі ієрогліфічне письмо, яке не треба на чомусь викарбовувати. Втім, у Дарія виникла проблема з посланням скіфів – не володіючи їхньою знаковою системою, він не зміг перекласти листа.

Звісно, не всі формати книжок дійшли до нашого часу.

Книжками, висіченими на кам’яних брилах чи в печерах, було не зручно користуватися. Вони були гарні хіба для довічного збереження, проте їх було неможливо дати почитати іншим чи перевезти кудись. А оскільки тексти писалися передовсім для передачі інформації якомога більшій кількості людей, треба було дбати про зручність користування, а не лише про простоту у виготовленні. Найбільше цим вимогам відповідали дві форми стародавньої книги – сувої та кодекси.

Сувій

Сувій – це згорнутий довкола круглої основи матеріал, який використовувався для письма. Як матеріал використовувалися  розрізані вузькими смугами й зшиті між собою в довжину шкіри тварин, шовк, папірус, пергамент, а пізніше – папір. Середня довжина сувоїв не перевищувала 10 метрів.

Приклад: Нам відомі Сувої з Мертвого моря, так звані Кумранські сувої та Сувій Гарріса, створений у ХІІ ст. до н. е, а віднайдений наприкінці ХІХ століття у Фівах. Останній моє довжину понад 40 метрів і ширину понад 42 сантиметри. Сьогодні це один з найцінніших експонатів Британського національного музею. Відомі також сувої, віднайдені на руїнах Помпеї, час написання яких – І ст. н. е.

Кодекс 

Інколи сувої розгортали горизонтально, що дало змогу складати його, як гармошку. Далі таку гармошку почали обрізати й зшивати чи склеювати для зручності. Так почали утворюватися кодекси, цільні блоки зі скріплених разом папірусних (пергаментних, паперових тощо) аркушів чи тоненьких дощечок. Такий блок міг мати різний розмір і товщину. Кодекси виникли у 2 ст. до н. е. Імовірно також, що перші кодекси зшивали з пошкоджених папірусних сувоїв, які вже було неможливо згортати. 

Читати також: Коптські молескіни Деніела Есінга

У 4-5 ст. антична література зберігалася здебільшого в сувоях, а нова, християнська – в кодексах. Власне, поширення кодексу асоціюється із поширенням християнства, яке запропонувало Біблію саме в такому форматі. Також між 4 і 8 ст. багато творів, які не стали кодексами, втратилися.

Формат кодексів існував не лише в Європі. В доколумбовій Мезоамериці були Ацтекські кодекси та Кодекси Майя, що мають вигляд складеного в гармошку паперу, зробленого з рослини амате.

Переваги й недоліки: Кодекси були економнішими в об’ємі і ними було зручніше користуватися. Проте вони не витіснили сувої повністю й остаточно. Свитки ще довго використовували в юриспруденції, оскільки в свитку не можна заміняти аркуші, і все написане на ньому можна скріплювати підписом і печаткою.

Приклад: Донедавна вважалося, що найдавнішим збереженим донині кодексом є так званий Сінайський кодекс. Це один з рідкісних варіантів книг Святого Письма, написання якого датують 4 ст. н. е. Однак у середині 80-х років минулого століття єгипетський археолог знайшов найдавнішу з нині збережених книг у світі, і вона мала форму кодексу. Це  Коптський біблійний текст, книга з 493 пергаментних сторінок, скріплена шкіряним шнуром. Вона «вдягнена» в добре відполіровану дерев’яну оправу, завдяки якій і збереглася до наших часів.

Книги шрифтом Брайля

Шрифт Брайля – це тактильний рельєфно-крапковий шрифт для людей із порушеннями зору. Цей шрифт розробив француз Луї Брайль, опублікувавши його у 1829 році. Проте це аж ніяк не означає, що до Брайля сліпі не ходили до спеціалізованих шкіл і не читали. Власне, сам Брайль є учнем такого закладу – він відвідував Паризький національний інститут сліпих, що був першою у світі спеціальною школою для незрячих дітей. За великим рахунком, Брайль був людиною, що спростила код для сліпих, а не винайшла його. Він зробив зручну шестикрапкову систему шрифту, яка мала три крапки у висоту й дві в ширину. Але цьому передувала робота багатьох інших винахідників.

Інформація про грамотних сліпих була вже в працях Еразма Роттердамського та Педро Мекксіа. А безпосередньо про шрифти для сліпих писав іспанський абат Лан Бретчианський ще в 1670 році. Він вперше використав крапки для позначення літер в алфавіті сліпих. За методикою навчання сліпих Валентина Гаюї письмо для сліпих було просто рельєфним текстом, який могли читати і зрячі, і незрячі. Проте це було незручно сліпим – маленькі літери зливалися під пальцями, а великі було складно обводити.

У 18 і першій половині 19 століття тривала діяльність з вдосконалення шрифтів для сліпих. Необхідно було зменшити й схематизувати контури знаків, а також змінити стандартні знаки алфавіту умовними символами у формі крючків, кружечків і паличок. Педагог Іоанн-Вільгельм Клейн, фундатор школи для сліпих у Відні, зрозумів, що на дотик легше сприймається пунктирна лінія, аніж суціальна. Тож він став застосовувати в підручниках для сліпих літери, витиснуті крапками.

В 1845 англієць Вільям Мун опублікував схему рунічного шрифту. Його літери утворюються з ліній, крючечків, кілець та півкілець, прямих та гострих кутів, поданих у різних положеннях А незадовго до Брайля, у 1819 р., француз Шарль Барб’є створив шрифт для «нічного читання на полі бою». В основі системи Барб’є була таблиця з 36 звуків французької мови, на їх позначення використовувалися опуклі крапки: шість крапок у висоту та дві — в ширину. Саме цей шрифт у 1821 році запропонувавши Інституту сліпих у Парижі, де тоді навчався, а потім працював Брайль.

Звісно, не всім країнам одразу прийшовся до смаку шрифт Брайля, скажімо, в Англії до 1832 року продовжували послуговуватися шрифтом В.Муна. Але це створювало величезну плутанину, бо книги, надруковані одним інститутом сліпих, залишались нечитабельними для незрячих інших закладів

Що стосується України. То тут першу друкарню книжок Брайлем відкрив Григорій Міцкевич в Одесі. Він надрукував книжки Гоголя для учнів спеціалізованих шкіл.

Електронна книга

Електронна книга (ebook) — версія книги в цифровому форматі. 

Що стосується винахідників електронної книги, тут не все однозначно. Майкл Гарт вважається винахідником електронної книги, оскільки його проєкт «Гутенберг» оцифровував книжки й поширював їх у вілному доступі в інтернеті. Заснований 1971 року, цей проєкт важається найстарішою електронною бібліотекою.

Проте є й інші цікаві предтечі електронної книги. Наприклад, Анхела Руїс Роблес запатентувала «Механічну енциклопедію» у 1948 році. Вона хотіла зробити універсальний пристрій, який дозволив би дітям тягати менше книжок до школи і мав би включати додаткові девайси, як збільшувальне скло, світло для нічного читання тощо. Текст і зображення її пристрою містилися на котушках і нагадували сувої, проте він не потрапив до масового виробництва.

А Роберто Буза у 1946 році вигадав «Index Thomisticus», електронну книгу, покажчик творів Фоми Аквінського, за допомогою якого можна було б здійснювати пошук і вивчення цього масиву текстів.

Переваги й недоліки: Основна перевага електронних книжок – їхня ціна і доступність. Згідно з дослідженням канадської компанії Kobo, чим дорожчою є книга, тим більша імовірність, що читач купить її саме в електронному форматі. Електронна книга не вразлива до води, цвілі та інших природних факторів.

Як і з соцмережами, читачі електронних книг стикаються з питанням відсутності приватності, адже, скажімо, Amazon, знає приватну інформацію користувачів, преференції своїх читачів, чи дочитав читач книжку, на якій сторінці кинув її і т.д.

Аудіокниги

Практика слухати книжки, а не читати їх, є досить таки давньою й поширеною. Давні античні епоси «Іліада» та «Одісея» сприймалися аудиторією саме на слух. А Геродот створював свою «Історію» не для того, щоб нею зачитувались, а для того, щоб розповідати ці історії перед публікою. Це був своєрідний стенд-ап з часів до нашої ери. В літературі ХІХ ст. нерідко можна натрапити на описи митців, які малюють під чиєсь читання, чи на опис підлітків, що мають читати своїм стареньким тітонькам. Слухати книжку було так само поширено, як слухати живу музику на домашніх вечорах. Дівчата, що грали на фортепіано й співали, були ретроверсією грамофона. Тож до винайдення технології запису слів сама практика слухати книжки була доволі поширеною.

Читати також: Поезія в навушниках: 10 поетів, яких можна почути в аудіо зараз

Запис слів став можливим з винайденням Томасом Едісоном фонографа у 1877 році. Проте записи кінця ХІХ – початку ХХ ст. були лімітовані 4 хвилинами. До 1930-их років цей час збільшився до 20 хв, чого було вдосталь для запису фрагментів із книжок, глав Біблії, віршів та поем. Спершу аудіокниги були версіями творів для людей із вадами зору. Тож записом фрагментів книг займалася зокрема програма «Книжки, що говорять» Американського фонду для сліпих, яка створювала книжки для ветеранів Першої світової війни.

А коли в 1980-ті книги стало можливо випускати на дисках, їх почали слухати в машинах. Таким чином ставлення до аудіокнижок змінилося – вони стали носієм книжки для широкого загалу, що дозволяє ефективніше використовувати час.

Книги з доповненою реальністю

Книги з доповненою реальністю (AR) є фізичними або електронними книжками, що містять спеціальні мітки (QR-коди, штрих-коди, матричні коди й т.д.), які доповнюють матеріал книги штучними елементами й новою інформацією. Книжкові AR-додатки дають змогу візуалізувати фрагменти книжки, анімувати їх, додати інтерактивні ігри та аудіоелементи. Реалізується ця технологія за допомогою мобільних додатків, окулярів доповненої реальності, проєкційних пристроїв тощо.

Завантаживши мобільний додаток, учні й студенти мають змогу переносити об’єкти з книжкових сторінок в нашу реальність. Або ж, навівши на певний шматок у книзі, додаток відкриває відеоролики. Ефективність і цікавість до таких книжок пояснюється тим, що людина сприймає інформацію всіма органами чуття, а книги з доповненою реальністю дозволяють залучати їх.

Власне, термін «доповнена реальність» запропонував Том Коделом у 1992-му році й стосувалася ця розробка співпраці дослідника з компанією «Боїнг». Компанія була в пошуку технології, що допоможе уникати помилок під час виготовлення кабельних джгутів.

Прикладом є книжки видавництва ArtNation Publishing.

Книги з віртуальною реальністю

Віртуальна реальність – це моделювання досвіду за допомогою технологій, зокрема за допомогою шолома й окулярів віртуальної реальності. Вона забезпечує зорові, звукові та інші відчуття, які дозволяють зануритись у переживання певного досвіду чи ситуації. VR дає змогу моделювати складні хірургічні операції чи навчатись водити транспорт в небезпечних ситуаціях – тобто дає простір для віртуальної практики й відточення навичок в тих ситуаціях, які є небезпечними в реальному житті.

Читати також: Історії, що занурюють глибше, або книжки з доповненою та віртуальною реальностями

Сьогодні технології VR поширюються також на дитяче навчання. Дитячі VR-книги нагадують гру і дають змогу не просто прочитати про космос, давній світ, природу інших континентів, а зануритись в ці ситуації. Якщо читання книги – це теорія, то занурення у віртуальну реальність – це можливість пережити все на практиці. 

До речі, VR-технології дають можливість подолати розрив між електронною і паперовою книжкою. Існують програми (як Bigscreen), які дозволяють налаштувати параметри VR так, наче ви читаєте книгу у старовинній бібліотеці чи перед багаттям в лісі (або вибрати інші параметри середовища на свій смак). Серед переваг – ви повністю занурюєтеся в атмосферу і ніхто вас не відволікає. За допомогою цієї програми можна мати доступ до всіх ваших електронних книжок. Серед недоліків – все ж програма не досконала і не дає вам всіх тактильних відчуттів, як від справжньої книжки.

Приклад: Найвідоміший український VR-проєкт – це «Знайомство з Туконі», гра за мотивами дитячих книжок Оксани Були.

Нагадаємо, що більше про книжкові формати можна дізнатися на Міжнародному книжковому фестивалі Book Space, що пройде 3-5 вересня у місті Дніпро. В його межах відбудеться 9 спецпрограм і близько 100 подій. Детальніше можна дізнатися на офіційному сайті Book Space.

Матеріал створений у співпраці