Діана Клочко про слід янгольського ножа у Бучачі

Діана Клочко досліджує простір Бучача та ділиться своїми думками про віднайдені у ньому сліди давнього міста. Есей написаний у межах літературної резиденції в Бучачі, що відбувається з ініціативи Літературного центру імені Аґнона та за сприяння канадської недержавної організації «Українсько-єврейська зустріч».

Слід янгольського ножа

Є особливий адреналін у тому, як навпомацки, ногами й зором водночас, вперше рухаєшся у невідомому місті – гострота сприйняття пропорцій, об`ємів, колориту й освітлення миттєво активує асоціації, майже не розрізняючи візуальні й вербальні.

«Навіть Королівське джерело, з якого пив король Польщі Ян Собєський, коли повернувся з переможної війни, не уникнуло руйнації: його сходи були розбиті, а меморіальна табличка тріснула; золоті літери королівського імені зблякли і заросли криваво-червонявою пліснявою, немов янгол смерті витер об них свого ножа. На перехрестях вулиць не видно було ані хлопчиків, ані дівчаток, ніхто не співав і не сміявся; вода з джерела витікала просто на вулицю, омиваючи помираючий квартал», – ці рядки з  роману Шмуеля Аґнона «Гість на одну ніч» згадувала, йдучи центральною вулицею Бучача, вище того кутка Ратуші, куди ледь не врізається шосе, яким прямують автівки і маршрутки з Франківська до Тернополя (і навпаки).

Тому впізнавши на роздоріжжі оце ж таки Королівське джерело, я зраділа, як пристойно його впорядкували, і після акуратної реставрації вже майже нічого не нагадує похмурий опис Аґнона.

 Прискіпливо видивлялась огріхи, сліди не так перероблення, як стилістичного псування, фотографуючи фрагменти з усіх боків. Зайшла за мур – і увагу мою привернуло місце буквально через дорогу, що йшла праворуч і вверх. Романтичне нагромадження здичавілого винограду здалось мені схожим на рештки якогось маєтку: виднілось ще міцне каміння підпорної стіни, сіро потинькованих вузьких воріт, між якими не було фіртки, кілька сходинок, присипаних пожовклим листям акації, здавалось, заманювали піднятись і зазирнути.

Що я там сподівалась побачити – мур будинку із рештками віконниць? Натяк на давніші, хай не аґнонівські, але часи, коли цей квартал помирав?

Коли я стала на останню сходинку, за кілька кроків червоно-брунатні пасма винограду захитались. Загрозливо заворушились, ніби там був хтось, від кого пішла нечутна хвиля окрику «не лізь сюди!»

Я вклякла і позадкувала, не обертаючись спиною до того розгойдування, і хоч раціо підказувало «то вітер або бездомний пес» – панічна атака змушувала намацувати сходинки ногами, і їх здалось більше, значно більше, ніж насправді.

Знизу, дещо угамувавши бухкання серця, пройшлася вздовж підпірної стінки, побачила ще одні східці, зазирнула обережно: лиш клубок пасм здичавілого винограду, що розрісся по периметру з якихось причин не забудованою ділянкою.

Пригадався агнонівський образ: «криваво-червонява пліснява, немов янгол смерті витер об них свого ножа». Письменник використав один з найдавніших образів ангелології, ймовірно, навмисне не називаючи конкретних імен Азраїла, Самаеля або Абадона, Шахата чи  Машхіта, що зустрічаються у давніх текстах – порівняння плісняви з кров`ю на ножі було підсиленням  контрасту не так до згадки короля, як до дзюрчання води для омовіння змертвілого, а тому й «нечистого» міста. 

Чи роман, написаний перед Другою світовою війною, мав промовляти до єврейської громади Шибуча/Бучача? Чи Аґнон дійсно закликав їх до наступної алії, підказував, що прийшов час покидати занедбані штетли, рушати до землі обітованої? До Палестини, до землі Ізраїлю.

Навряд чи письменник сподівався, що євреї у його рідному місті могли одразу прочитати його твір. Хтось міг зацікавитись новинкою, виданою на івриті, якби вичитав про неї з преси, та чи ізраїльські газети могли з`явитись наприкінці 1930-х у польських штетлах, щоби хтось дав собі труду виписати поштою літературну новинку?

Аґнон писав про занепад єврейства на цих землях до катастрофи Шоа, до того, коли під час «акцій» на багатьох міських перехрестях ллялась єврейська кров. Нагороджений Нобелівською премією 1966-го, українською роман-передбачення побачив світ 2012-го. Текст про повернення письменника до Шибуча дуже, дуже довго йшов до українського Бучача.

Та слід від янгольського ножа, уявленого Аґноном біля Королівського джерела, і восени 2021-го ще бринів у повітрі там, біля роздоріжжя і джерела…

Читайте також: Борис Херсонський про Аґнона, Бучач та багатогранну душу галицьких міст