Розділяй і закривай: як унаслідок децентралізації в Україні зникли сотні бібліотек

У 2014 році в Україні розпочали реформу децентралізації, завдяки якій у 2020 році суттєво зменшилась кількість районів та об’єднаних територіальних громад. До підпорядкування останніх перейшли чимало комунальних бібліотек, внаслідок чого їх нерідко об’єднували, а деякі й закривали. Утім, лише наприкінці 2021 року на таке глобальне явище публічно звернули увагу не лише бібліотекарі.

Проблема, про яку (не) говорили вголос

У професійних колах про закриття бібліотек внаслідок реформи знали раніше. Офіційним державним органом, що веде статистику щодо кількості та діяльності бібліотек, є Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого, зокрема методичний відділ.  В оприлюдненому аналізі діяльності публічних бібліотек України за 2019 рік йдеться, що їх поменшало. Протягом року заклади передавали до комунальної власності об’єднаних територіальних громад (ОТГ).

Протягом останніх років відбувається закриття переважно саме сільських бібліотек: тільки за 2019 рік їх кількість зменшилася на 245 одиниць.

Також зі статистики стало відомо, що на тисячу мешканців сіл працює одна бібліотека.

Наприкінці звіту його укладачки констатували, що за результатами 2019 року «у роботі публічних бібліотек не відбулося значних змін. Однак, можна сказати, що вони вчаться працювати у нових умовах, викликаних реформою децентралізації».

Очевидно, що йдеться про закладені у бюджетах ОТГ кошти на утримання закладів, заробітну плату для бібліотекарів. Президентка Української бібліотечної асоціації Оксана Бруй у коментарі Читомо пояснює, що не у всіх ОТГ така ситуація:

Є територіальні громади, які спроможні утримувати бібліотеки, мають розуміння, що бібліотеки потрібно розвивати, мають відповідний бюджет і роблять це (наприклад, Тростянецька територіальна громада). А є громади, які хоча і мають бачення, але у яких дуже обмежений бюджет, і їм складно розвивати бібліотеки, оскільки за останні 30 років більшість бібліотек в сільській місцевості – це холодні стіни і старі книжки. І треба практично бібліотеку побудувати з нуля, щоб у неї хотілося прийти людям. Тому тут без субвенції з боку держави не обійтися.

Крім того, наприкінці 2020 року провели галузеву онлайн-подію «Публічні бібліотеки: вплив адміністративно-територіальної реформи на прийняття управлінських рішень».

Читайте також: Місія (не)можлива: як українським бібліотекам створити Систему централізованої каталогізації

Їх таки закривають, але…

Однак ситуація дещо змінилась у листопаді 2021 року, коли на проблему закриття провінційних бібліотек через соцмережі та ЗМІ звертали увагу видавець Олександр Красовицький, заступниця міністра культури Лариса Петасюк, директорка Українського інституту книги Олександра Коваль. Представниці державних інституцій, як і Оксана Бруй, одностайні у тому, що важливішими є якість надання бібліотеками послуг, сучасне наповнення, а не кількість закладів у громадах. Відтак, закриття бібліотек варто сприймати у контексті реформування галузі, і підходити до цього стримано.

Олександра Коваль у своєму блозі для «Української правди» визнала, що якусь частину бібліотек таки доведеться закрити, «але відбуватися це має не стихійно, а планово – на основі рішення, як саме буде забезпечений доступ до бібліотечних послуг мешканцям тих населених пунктів, де бібліотеки не буде».

Оксана Бруй вважає, що закриття бібліотек іноді є виправданим, оскільки зменшується кількість населення у селах, і не доцільно утримувати окрему бібліотеку. «Можливо, достатньо бібліотечного пункту. Іноді можновладці просто хочуть забрати приміщення у центрі населеного пункту, де розміщувалася бібліотека, і роблять це всіма можливими шляхами, не зважаючи на закони», – наголошує вона.

Лариса Петасюк також у блозі для «Української правди» зауважила, що чиновники на місцях мають «своєрідне бачення» їхніх можливостей: «На культурі традиційно вирішують економити, заклади закривати, колективи – звільняти. Вигадуються нові «схеми». Замість реорганізації бібліотеки «тимчасово призупиняють діяльність», що абсолютно незаконно».

Вона наголошує, що Мінкульт проти необґрунтованої ліквідації бібліотек та інших закладів культури. Втім, відомство розуміє, що у роботі з представниками громад потрібні компроміси й законність.

Щоби було зрозуміло наскільки саме поменшало бібліотек у попередні роки, Читомо звернулось до Національної бібліотека імені Ярослава Мудрого, яка надала офіційну статистику про кількість бібліотек у всіх областях.

Натисніть на зображення для збільшення

Загалом від 2019-го року до 202о-го кількість бібліотек скоротилася на 415. Кількість бібліотек станом на 2021 рік стане відомою дещо згодом, оскільки збір інформації ще триває, однак і за отриманими цифрами бачимо, що у майже половині областей бібліотек меншало за рік десятками. А збільшилась кількість лише на Черкащині. Ще одну порцію статистики щодо явища у блозі на «Українській правді» оприлюднила Лариса Петасюк: 

За період з 1 січня 2020 року по 15 листопада 2021 року до МКІП надійшло близько 400 листів щодо надання погодження реорганізації та ліквідації бібліотечних закладів та/або надання погодження на виключення з базової мережі закладів культури.

На той час МКІП погодило реорганізацію або ліквідацію 603 бібліотечних закладів, а також надало 463 погодження на виключення бібліотечних закладів з базової мережі закладів культури. Разом з тим у МКІП заявили, що не погодили реорганізацію, ліквідацію та/або виключення з базової мережі 352 бібліотечних закладів, а стосовно 233 закладів запитали додаткову інформацію.

Зі слів посадовиці зрозуміло, що міністерство намагається контролювати процес і впливати на нього, організовуючи роз’яснення і наради з громадами, у яких мають наміри позбуватись бібліотек та інших закладів культури.

У відповіді Мінкульту на запит Читомо йдеться, що місцеві громади частіше ухвалювали рішення реорганізовувати бібліотеки, рідше – ліквідовувати їх. І з рішеннями ліквідувати ту чи іншу бібліотеку міністерство частіше не погоджувалось. Варто зазначити, що реорганізація – це не завжди припинення діяльності закладів, а подекуди це злиття, приєднання і перетворення з окремих бібліотек у філії. Такі процеси зумовлені, наприклад укрупненням районів. Що ж до ліквідації, то вона торкнулась передусім сіл.

Натисніть на зображення для збільшення

Так, лідерками за кількістю реорганізованих закладів стали Кіровоградщина і Дніпропетровщина. За ліквідованими – Хмельницька і Харківська області. Також варто зауважити що Мінкульт не погодив реорганізацію одинадцяти бібліотек на Львівщині та ліквідацію десяти – на Одещині. 

Закони й державні норми

Послідовність дій щодо закриття та реорганізації бібліотек оприлюднили в інтернеті, тож, кожен може з ними ознайомитися. Якщо ж громада таки вирішила ліквідувати чи реорганізувати бібліотеку, ось чим слід обґрунтувати звернення до Міністерства культури та інформаційної політики:

• причини необхідності й доцільності реорганізації або ліквідації закладу культури;
• населений пункт із зазначенням чисельності населення та кількості бібліотечних закладів;
• кількість штатних одиниць, які зберігаються та/або скорочуються;
• передачу майна та бібліотечних фондів;
• рішення засновника про реорганізацію або ліквідацію закладу;
• контакти відповідальної особи для уточнення деталей.

Останнє слово – все ж за міністерством. Разом тим, слід мати на увазі поки що чинну постанову Кабінету міністрів № 72 від 6 лютого 2019 року «Про затвердження Державних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні», за якою в адміністративному центрі кожної територіальної громади повинна функціонувати, як мінімум, одна публічна бібліотека. В інших населених пунктах публічна бібліотека відкривається на 500-800 осіб зони обслуговування за умови, що відстань між ними не більше, ніж 3 кілометри.

Саме на ці норми не звертають увагу чиновники, просто закриваючи бібліотеки. 

«Іноді можновладці просто хочуть забрати приміщення у центрі населеного пункту, де розміщувалася бібліотека, і роблять це всіма можливими шляхами, не зважаючи на закони», – пояснює Оксана Бруй.

Варто додати, що у 2020 році у Мінкульті напрацювали проєкт нової постанови «Про затвердження Мінімальних державних соціальних стандартів забезпечення громадян культурними послугами». згідно з яким у населених пунктах з населенням 250-500 осіб повинен діяти бібліотечний пункт; на 500-5000 осіб – бібліотека; на 5000-50 тисяч мешканців – одна бібліотека з розрахунком на кожні 5000-15000 мешканців; на 50-100 тисяч населення – одна бібліотека з розрахунком на кожні 15-20 тисяч мешканців; на 100-500 тисяч населення – одна публічна бібліотека з розрахунком на кожні 20-25 тисяч мешканців.

Як додає президентка УБА, посилення державного регулювання реорганізації та ліквідації бібліотек, зокрема обов’язкове погодження з Мінкультом і запровадження механізмів державного нагляду за дотримання законодавства може змінювати ситуацію на краще. Цьому сприяє новий закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу», що уже пройшов перше читання у Верховній Раді.

«Якщо бібліотеку закривають незаконно, то слід  робити розголос, публічно про це заявляти, писати у всі можливі інстанції, ЗМІ, соціальні мережі, виходити разом із читачами на вуличні акції. Якщо бібліотеку вже закрили незаконно, то необхідно подавати до суду, і відстоювати право громадян на отримання бібліотечних послуг. Це можуть робити як бібліотекарі, так і громадські активісти, читачі», – радить Оксана Бруй.

Як приклад позитивного розв’язання питання, вона наводить скасування незаконного рішення щодо Бережанської центральної районної бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка та Бережанської центральної районної бібліотеки для дітей ім. Лесі Українки. До судових процесів, що тривали з 2016 по 2021 рік, долучились представники Тернопільського регіонального відділення УБА.

Розвиток як запобіжник закриттю

Культурні заклади, що ведуть активну діяльність, зокрема за пріоритетними для держави напрямами, закрити складно.

 Для поточної діяльності бібліотека може отримати державну субвенцію, яку використовують на ремонти, обладнання, техніку, книжки. Питання заробітної плати працівників – компетенція самої ОТГ. Однак звичної діяльності тепер явно замало. 

Minimum minimorum – це організація читацьких подій, заохочення користувачів послуг до конкурсів, долучення закладів до мережі пунктів іспитування на визначення рівня володіння державною мовою, створення у них хабів цифрової освіти. А вагомим контраргументом проти закриття стануть її можливості надання унікальних культурних послуг. Про можливості та успішні практики їх діяльності можна дізнатись із різних джерел.

Наприклад, у 2020 році Українська бібліотечна асоціація реалізувала міжнародний проєкт «Твори культуру: бібліотечні інноваційні послуги», що підтримали Європейський Союз за програмою Дім Європи. Для нього відібрали бібліотекарів з України та Білорусі, які пройшли навчання за участю данських та українських тренерів. Бібліотекарі-учасники за сприяння Української бібліотечної асоціації та Читомо зробили спільний проєкт для розвитку креативних індустрій.

Читайте також: Твори культуру: бібліотечні інноваційні послуги

Спеціальний блог для підтримки бібліотек в об’єднаних територіальних громадах розробила Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого. Корисну інформацію тут можна знайти у розділах «Статистика і аналітика», «Нормативно-правова база», «Рекомендації», та інші. На фейсбук-сторінці проєкту регулярно діляться цікавими практиками бібліотек у громадах.

Загальновідомо, що успішні бібліотеки мають співпрацю з грантодавцями, меценатами й соціально відповідальним бізнесом.

Так, директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука Тетяна Пилипець у коментарі для Читомо розповіла про власний проєкт «Книжковий різдвяний ярмарок», за який заклад визнали найкращим за підсумками 2021 року:

«Його ініціював найбільший у Західній Україні торгово-розважальний центр, а бібліотека променеджерила його. Бібліотека отримала здебільшого моральну сатисфакцію, можливість професійного стрімінгу з подій, оплату гонорарів віпгостей ярмарку, нові книжки від видавництв-учасників події. Крім того, бібліотекарі змогли за цивільно-правовими угодами отримати матеріальні заохочення від видавництв, які представляли. Та найголовніше – бібліотека з’явилась у просторі, де неочікувано активний запит на книжки. І змогла себе вкотре добре зарекомендувати як самодостатню інституцію. Позаду – два організованих ярмарки. Думаю, поки пандемія вируватиме – така ініціатива соціально відповідального бізнесу – надавати безоплатно території під реалізацію і промоцію книг – буде актуальною».

В одному з недавніх інтерв’ю Лариса Петасюк розповіла про плани Мінкульту на 2022 рік, де серед іншого –  підтримка діяльності бібліотек. Для цього планують ухвалити зміни до Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Крім того, якщо розпочнуть реалізацію Стратегії розвитку читання, у її межах можуть запровадити грантову підтримку бібліотек. Втім, ніхто не дасть гарантії, що ці плани вплинуть на кількість бібліотек у провінції.

Читайте також: Відставання на 20 років: цифрова трансформація бібліотек та реальні можливості змін