бібліотеки

Відставання на 20 років: цифрова трансформація бібліотек та реальні можливості змін

23.03.2021

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Чим живуть українські бібліотеки сьогодні? Який насправді їхній технологічний стан? Чи поспіває наша бібліотечна система за світовими трендами і наскільки тісно вона вже стигла подружитися з процесами діджиталізації і впровадження IT-технологій? Кандидатка наук з соціальних комунікацій, директорка Науково-технічної бібліотеки КПІ ім. Ігоря Сікорського та президентка Української бібліотечної асоціації Оксана Бруй розповість нам про стан українських бібліотек сьогодні, про шляхи покращення ситуації у галузі і найголовніше – поділиться інформацією про те, що робиться для поліпшення сфери вже зараз.

У вступному матеріалі ми дізнаємося про інформатизацію бібліотек, національні проєкти з модернізації бібліотечної системи, наявні стратегії розвитку та про значення галузі для нашої країни загалом.

Довге емоційне intro

Так вже вийшло, що я філолог за першою освітою і все своє життя працюю в бібліотеках. На практиці освоїла всі бібліотечні процеси та напрями роботи, й майже всі не бібліотечні, але такі, без яких сьогодні бібліотекам ну ніяк не можна. Моє професійне життя від бібліотекаря відділу іноземного комплектування до директора бібліотеки – це лише три бібліотеки: Бібліотека Могилянки, Національна медична бібліотека і Бібліотека Київської політехніки. (Безмежно вдячна всім учителям і колегам, хто навчав і навчає, з ким працювала і працюю). Та за цей час я відвідала, вивчала, співпрацювала (і продовжую це робити) із сотнями українських і закордонних бібліотек. 

 

Тривалий час в кількох бібліотеках до кола моєї відповідальності належали ІТ. Тож я досить ретельно та глибоко вивчала впровадження та застосування бібліотечних інформаційних систем і дотичні до цього питання. Вивчала, що це таке і як це працює в українських бібліотеках, що і як – на Заході. Особливо мене завжди цікавили національні та міжнародні проєкти, які об’єднують зусилля різних бібліотек, що дозволяє меншими ресурсами створити більшу цінність для своїх читачів. І я завжди з білою заздрістю дивилася на те, як це працює у них, і раділа за колег. Разом із колегами ми намагалися робити все від нас залежне, щоб найкращі світові практики стали і нашою реальністю. Щось вдалося, щось ні.  

Інформатизація бібліотек. Трохи статистики

Якщо назагал говорити про ІТ і бібліотеки, то мусимо визнати, що ми відстаємо від усього світу мінімум на 20-25 років. Інформатизація бібліотек (комп’ютеризація, інтернетизація та застосування спеціального програмного забезпечення) на дуже низькому рівні. Бібліотекарі сотні, якщо не тисячі разів на різних майданчиках (конференції, робочі групи, професійна періодика та ін.) обговорювали ці питання та напрацьовували рішення, які, на жаль, не були виконані. З різних причин. Тож зараз Статистична аналітика за 2018-2019 рік, представлена на порталі Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого, показує, що лише 41% (6 302) публічних бібліотек мають комп’ютери, і 33% закладів (5 036) – підключення до інтернету (у багатьох випадках це не швидкісний інтернет), а кількість бібліотек, які автоматизують свої процеси, наразі не відома.

І якщо ситуація в університетських бібліотеках набагато краща – всі 184 бібліотеки комп’ютеризовані та мають доступ до інтернету, 164 працюють з автоматизованими бібліотечними інформаційними системами (АБІС) – (дані з порталу Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича КНУ імені Тараса Шевченка), – то в шкільних та інших спеціальних бібліотеках також біда. 

Про національні проєкти

Як не сумно це визнавати, але за 30 років незалежності ми не спромоглися реалізувати важливі для бібліотечної справи всеукраїнські, національні проєкти централізованої каталогізації, електронної (цифрової) бібліотеки, зведеного каталогу бібліотек. У більшості випадків реалізуються такі проєкти або національною бібліотекою, або спеціально створеним для цього консорціумом. Україна є унікальною країною щодо кількості національних бібліотек. Наразі їх у нас аж 9! А ще є 5 державних бібліотек! І є Книжкова палата України! Хоча варто визнати, що кожна із цих установ реалізує окремо власні проєкти оцифрування рідкісних документів та створює різноманітні бази даних, електронні бібліотеки тощо. І якщо подивитись статистику користування цими ресурсами, то вона буде дуже великою. Але зовсім не йдеться про злагодженість дій та об’єднання зусиль. Може й не дуже доречна аналогія, але тут мимоволі згадуються прислів’я про «сім няньок…» та про «трьох українців і чотирьох гетьманів…». І постає питання про нашу спроможність…

Протягом останніх десяти років був написаний не один проєкт, які, на жаль так і лишилися гарною картинкою на папері. Скільки разів ми «розкладали по поличках» людям при владі, яка ситуація з бібліотечними ІТ у нас, як це працює у них, що можна зробити, щоб відставання у 20 років хоча б скоротити. Щоб врешті сучасні ІТ прийшли в бібліотеки (концентровано викладено в Заяві ВГО Українська бібліотечна асоціація «Впровадження та застосування інформаційних систем у бібліотеках»). Щоб кожна бібліотека не описувала самостійно кожну нову книжку в свій електронний каталог, а могла за 5 секунд взяти еталонний бібліографічний запис, створений національними бібліотеками чи Книжковою палатою (про Систему Централізованої каталогізації поговоримо далі). Щоб неоціненні книжкові скарби, які є в наших бібліотеках, та інших установах, достойно представляли Україну через Національну електронну бібліотеку (теж поговоримо). Щоб будь-хто з будь-якого місця в інтернеті міг побачити, а що є в наших бібліотеках: які паперові книжки, які електронні ресурси? І не просто побачити, а й міг отримати в користування (різними шляхами). Це вже історія про Зведений каталог бібліотек (і про це також будемо говорити далі).

Бібліотечні ІТ у стратегічних урядових документах

Люди при владі змінюються, а ми “маємо те, що маємо”, тобто “не маємо”. Як то кажуть: “бібліотекарі бідкаються, влада розводить руками”. Іноді просто хочеться відійти в бік, і нехай… Але ми не полишаємо “лупати сю скалу”… Всі правильні речі вже не раз зафіксовані у розумних документах та навіть затверджувалися Кабінетом міністрів України (КМУ). Концепція Державної цільової національно-культурної програми створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека — XXI» та Державна цільова національно-культурна програма «Бібліотека – ХХІ» були прийняті, але так і не реалізовані (термін закінчився у 2015 році). До речі, чому ця програма «національно-культурна», а не «національна культурна» не розумію до цього часу. Стратегія розвитку бібліотечної справи України на період до 2025 року «Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України» прийнята КМУ ще у березні 2016 року, але до цього часу не затверджено плану її реалізації й не розпочато системних заходів. Хоча варто відзначити, що певні завдання та заходи цієї Стратегії виконуються або в поточному режимі, або вносяться до інших стратегічних документів розвитку галузі культури. 

 

Так, наразі МКІП розроблено Стратегію розвитку читання на 2021-2025 роки «Читання як життєва стратегія». В ній включено реалізацію згаданих вище національних проєктів у завданні 2.1.5. Забезпечено цифрову доступність книжок та інформатизація бібліотек у завданні 2.1.7. Інформатизовано публічні, шкільні бібліотеки, бібліотеки ЗВО. І останні новини від Мінцифри: Віцепрем’єр-міністр, Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров презентував 94 проєкти цифрової трансформації у ключових для держави та суспільства сферах. Є проєкти, які стосуються і бібліотечної справи, зокрема – Цифрова трансформація бібліотек та книговидавничої справи (е-Книга). Підпроєкт «Національна автоматизована бібліотечна інформаційна система» включає три продукти «Систему централізованої каталогізації», «Єдиний зведений каталог бібліотек України» та «Словники авторів та книжок».

Якщо точно зрозуміло, що є двома першими продуктами, то що таке «словники авторів та книжок» можна лише припустити, що йдеться про базу даних авторитетних файлів. Чому я так чіпляюся до термінів? Бо маю досвід, коли в одному із документів, який регламентував роботу національного проєкту було не зовсім правильно сформульоване поняття, а цей документ затверджено КМУ. І змінити формулювання в інших регламентуючих документах по цьому проєкту неможливо, бо так записано в першій Постанові. А потім маємо «дивні» визначення усталених в певному професійному середовищі понять, які починають жити своїм окремим життям.

 

Те, що проєкти цифрової трансформації бібліотек та бібліотечної справи визначені пріоритетами та увійшли (в черговий раз) в стратегічні державні документи, вселяє надію. І мій «внутрішній оптиміст» в черговий раз радіє. Але ні-ні, та й озивається «внутрішній песиміст», який відкриває на екрані ноута тексти попередніх державних стратегічних документів і говорить – «ну-ну, подивимось…».

Ще один шанс?

Напевно ви чули жарт про те, що у нас всі знають і дають поради як треба грати в футбол та лікувати. Останнім часом мені здається, що так само у нас всі знають, що треба робити з бібліотеками. А кожен, хто має хоч якесь відношення до ІТ, ще й готовий за місяць розробити систему та ще за один місяць автоматизувати всі бібліотеки.  Можливо я дещо перебільшую. Але така ситуація, коли всі є експертами у всьому, небезпечна. Бо непрофесійність на початку, коли приймаються рішення, потім дуже дорого коштує. І з, на перший погляд, крутих проєктів виходить пшик, ну, чи все якось там працює, але «кріплене костилями» і «прикручене алюмінієвим дротом» або, в кращому випадку – «мідним».

 

Хочеться вірити, що ми все ж будемо спроможні реалізувати плани, і те, що вже давно працює практично в кожній цивілізованій країні, ми теж зробимо.

 

А ще дуже хочеться, щоб це було не «пародією на…», без «костилів» і «дротів», а на рівні – професійно та зручно, і працювало як злагоджений механізм. Бо найголовніше, на що треба зважати всім сторонам, які включені в процеси цифрової трансформації, що сучасні ІТ в бібліотеках і професійно впроваджені та діючі національні проєкти не є самоціллю. Вони не для того, щоб відзвітувати, не для того, щоб просто бути, бо вони є у інших, бо «й ми, Химко, люди». Це не данина моді. Це потрібно, щоб бібліотеки просто могли нормально працювати і виконувати своє суспільне призначення з більшою користю та витратою менших ресурсів. (Про призначення бібліотек у суспільстві – в першій темі онлайнового курсу «Бібліотека – відкритий публічний простір» на ВУМ). Щоб кожен, кому це необхідно, швидко, легко та зручно знайшов серед всього масиву інформації, яку пропонують бібліотеки, те, що йому потрібно, і міг цим скористатися.

 

Тож все, про що сказано вище, спонукає до того, щоб знову, ще раз поговорити про бібліотечні ІТ і про національні бібліотечні проєкти зокрема. А оскільки тема дуже об’ємна, то буду викладати її частинами.

 

  • Частина перша. Система централізованої каталогізації.
  • Частина друга. Національна електронна бібліотека.
  • Частина третя. Зведений каталог бібліотечних інформаційних ресурсів.
  • Частина четверта. Виклики та спроможності цифрової трансформації бібліотек та бібліотечної справи.

 

Щотижня ми публікуватимемо наступну частину, а наприкінці буде ще Коротке оптимістичне outro. Сподіваюсь, я вас зацікавила, і наступного разу ви повернетесь, щоби прочитати про Систему централізованої каталогізації.

 

Читайте також: Діджиталізація, книжки та вазони: 7 (не) серйозних питань президентам УБА