Юрий Горобец. Черное солнце. Мавзолей при лунном свете

Збєшховський, Цезарій. Голокост F : роман, оповідання / Цезарій Збєшховський ; пер. з пол.: І. Шевченко, О. Шевченко ; передмова В. Арєнєва. — К.: Вид-во Жупанського, 2018. — 408 с. ISBN 978-966-2355-97-0

Цезарій Збєшховський (нар.1975 р.) – випускник факультету полоністики Варшавського університету.

Його оповідання та повісті друкувалися на шпальтах часописів «Нова фантастика», «Убік», «Science Fiction, Fantasy & Horror», а також у антологіях «Нове надходить», «Без героя», «Science fiction». Перша дебютна книжка Цезарія Збєшховського – збірка оповідань «Реквієм для ляльок» (2008), дія яких відбувається у вигаданому світі міста Рамма. «Голокост F» (2013) став візитівкою Збєшховського. Відтоді автор написав ще кілька оповідань та повістей, а наразі працює над своїм другим романом.

Роман «Голокост F» – рідкісний зразок сучасної безкомпромісної наукової фантастики: тут візія майбутнього настільки ж важлива, як і долі персонажів, а філософські концепції не менш захопливі, ніж сюжет. Масштабність Ніла Стівенсона, ядуча іронія Пітера Воттса, трохи божевільний погляд на реальність, притаманний Філіпу К. Діку, – і все це помножено на традиції кращих взірців польської фантастики. Крім роману, до книжки увійшла низка оповідань та повістей, самостійних за сюжетом, але пов’язаних з «Голокостом F» спільним світом.

Роман отримав три престижні премії польського фендому: премію «SFinks», премію найстарішого польського журналу фантастики «Nowa Fantastyka» та премію імені Єжі Жулавського.

Майбутнє – невідворотне й невблаганне. Воно наближається до нас зі швидкістю космічного корабля «Серце пітьми», що дивним чином знову повернувся на орбіту Землі. От тільки що принесло це «Серце» – і чи буде кому зустріти його на Землі?

Людство дійшло до межі, кількість змін досягла критичної маси – і схоже, от-от настане кінець не тільки світу, яким його знали всі ці тисячі років. Зникають суспільства, знецінюється сенс, розмивається пам’ять. І що далі, то примарніша межа між людиною з плоті й крові та свідомістю, що існує у цифровому, віртуальному світі. Може, той віртуальний світ – єдиний прихисток людства? На планеті, яка охоплена епідемією войовничої Сарани та модифікованими «вампірами», не лишилося нічого, за що варто було б боротися. Чи, може, все-таки лишилося?..

Сіґур мчить, як гепард, приймає рішення на підставі уривків спогадів. У неї власна база даних: хаотична й позбавлена апгрейдів, але незалежна від мережі. Час від часу її порадники випадають з ролі, як тоді, коли вона вбиває у воротах самотнього солдата Сарани. Вона стискає пальці на обліпленій імплантатами голові до глухого хрускоту черепа й починає думати про тривожні речі. Про людей, які втратили свою особистість у гонитві за бульбашкою хай-тек, які відмовилися від тіла й були віддані власному сумлінню, а також про тих, хто перестав боятися темряви, тому що темрява оселилася у них самих.

Вона любить їх безглуздою любов’ю і відчуває величезну гіркоту.