Аббас Абдулла — азербайджанець із Сакартвело, який присвятив себе Україні

Ми незаслужено мало приділяємо уваги видатним представникам тюркського світу, які присвятили своє життя популяризації української культури та літератури. Одним з таких є видатний Аббас Абдулла — азербайджанський поет, літературознавець, перекладач української літератури. 

«Аббас Абдулла не перший, хто почав перекладати українську поезію азербайджанською, але він перший, хто став перекладати її не вряди-годи, не епізодично, а регулярно й послідовно, причому — безпосередньо з оригіналу. Це головна й, очевидно, найцінніша відмінність Аббаса Абдулли від його попередників, також і ровесників…», — писав в газеті «Молодь Азербайджану» азербайджанський літературознавець Володимир Кафаров.

Аббас Абдулла (Аббас Абдулла огли Аджалов) народився 1940 року в селі Болус-Кепенекчи в Сакартвело. В 1958-1959 працював вчителем у школі в рідному селі. Заочно навчався на філологічному факультеті Азербайджанського Державного Університету (1958-1963). В цей час також працював робітником на Бакинському нафтопереробному заводі, одночасно працюючи й співробітником редакції заводської багатотиражної газети «Нефтайиран» («Нафтопереробник»).

Аббас Абдулла

Щойно закінчивши університет та готуючись до вступу до аспірантури, майбутній україніст планував стати перекладачем та дослідником саме картвельської літератури, адже зростаючи на території Сакартвело, крім рідної азербайджанської, говорив і картвельською мовою. Проте склалось інакше.. Екзамен зі спеціальності у нього приймав Шихалі Курбанов, відомий азербайджанський державний і політичний діяч, доктор філологічних наук, завідувач відділу літературних зв’язків Інституту літератури імені Нізамі АН Азербайджанської РСР. Він і наполіг на тому, щоб Аббас став спеціалістом з української літератури: «У нас багато спеціалістів, і хороших, з картвельської літератури. Навіть більш, аніж треба. А от є великий народ, другий в Союзі за чисельністю — п’ятидесятимільйонна брила, та ми, на жаль, не маємо жодного знавця його красного письменства… Послухай моєї доброї поради, їдь в Україну. Супровідні документи я виклопочу».

На український шлях

Таким чином Аббас Абдулла переїхав у 1964 на два роки до Києва, де стажувався у відділі шевченкознавства Інституту літератури Академії наук УРСР. Вивчав українську мову, писав дисертацію, а згодом приступив і до художнього перекладу української літератури азербайджанською мовою. 

Аббас Абдулла та Іван Драч

Аббас полюбив українську культуру, і хоча згодом він стрімко став не лише одним з найвидатніших поетів, перекладачів, літературознавців Азербайджану, але й впливовим громадським, політичним діячем, проте справою його життя все ж залишилася Україна. Він став автором понад 200 робіт і кількох монографій про азербайджансько-українські літературні зв’язки протягом 1840-1940 років, написав розвідки про азербайджанську «Шевченкіану» та про діяльність дореволюційного українського товариства «Просвіта» в Баку. У його творчому доробку кілька збірок авторських поезій, зокрема «Отчий поріг» (1970), «Чорно-білий світ» (1980), «Обличчям до світанку» (1984) та «Караван, що йде у вічність» (1987). У цих книжках також можна знайти цикли «Українські візерунки» — вірші, присвячені українській тематиці або натхненні Україною. 

Як перекладач і упорядник Аббас доклав значних творчих зусиль до створення двох антологій української поезії — «Знамено і сонце» (1978), «Мости», а також до збірок поезій Тараса Шевченка «Думи мої, думи мої» та збірки української прози «Золота пшениця» (усі — 1979). У Аббасовому перекладі вийшли «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, збірки «Русалка» Лесі Українки, «Жага» Максима Рильського, «Протуберанці серця» та «Вірші й поеми» Івана Драча. Українською мовою окремі твори Аббаса переклали Микола Мірошниченко, Павло Мовчан, Дмитро Павличко, Петро Перебийніс та інші.

За високохудожні переклади української літератури азербайджанською мовою Аббас став лауреатом Літературної премії імені Рильського у 1984 році. 

Аббас Абдулла разом з Павлом Загребельним на врученні Літературної премії імені Рильського

З 1987-го по 1992 рік працював головним редактором літературного журналу «Улдуз» («Зірка»), а з 1992-го по 1997-й — Генеральним консулом Азербайджанської Республіки в Стамбулі. Після дипломатичної посади і до 2019 року був консультантом з міжнародних відносин і завідуючим відділу міжнародних відносин Спілки письменників Азербайджану.

В одній зі своїх статтей поет, перекладач азербайджанської літератури Микола Мірошниченко наступним чином згадує про свого найближчого друга і соратника: «Переповнені снагою, мов оте мушмулове дерево на горосхилі поблизу Кепенекчи, — квітують думки поета, і квітує на його грудях українська вишиванка, у якій можна часто зустріти нашого друга на вулицях вечорового Баку, цього дуже східного і дуже кавказького міста. Якщо, перекинувшись двома-трьома словами, Аббас дізнається, що ви з України, — неодмінно запросить до себе додому. Там ви побачите гуцульський топірець на стіні та зведені під скло кольорові ліногравюри — «Шевченкіана» відомої львівської майстрині Софії Караффи-Корбут, подарунок авторки. 

Микола Мірошниченко і Аббас Абдулла

На письмовому столі білітиме вам бюст Тараса Шевченка. І, либонь, Аббас розповість, що в дореволюційному Баку існувало товариство «Просвіта», яке щоберезня разом з представниками азербайджанської інтелігенції відзначало Дні Шевченка — навіть того пам’ятного року, коли це заборонялося монаршим указом. От тільки не скаже Аббас, що саме він, а не хтось, «розкопав» в архівах і ввів у науковий обіг документи «Просвіти», — з властивою йому скромністю за мовчить це. Але як перекладацькі, так і дослідницькі пошуки й знахідки Аббаса Абдулли не лишились непоміченими. Про них у пресі писали Ілляс Ефендієв, Сулейман Рустам, Іван Драч, Микола Сом, Володимир Кафаров, Сиявуш Мамедзаде, літературознавець Тофік Гусейнов та інші…».. 

Читайте також: Микола Мірошниченко — перекладач, який відкрив Україні Азербайджан

Вірші Аббаса Абдулли

Коли наприкінці 1970-х Аббас Абдулла показав Миколі Мірошниченку свою поезію «Куля Земна», то вірш вразив Миколу «не стільки формою, хоч і вона була досить несподівана, скільки щирою людською тугою за (послугуючись словами української народної пісні) «родом красним, родом прекрасним»: 

Куля земна

Знай обертається

Щодоби круг своєї осі.

Люди мертві, живі — геть усі

Обертаються теж круг тієї ж осі.

Дідусевий дідусь, та ще син мого сина,

Та бабусина бабця, та ж і внуччина внуця —

Паралелі… Проте вони десь перетнуться,

Позбираються в точці якійсь воєдино.

Щоб з’явитись на цей білий світ,

З нього мушу невдовзі піти.

Як узнати: в цім світі

Хто ж — прихідця

Й відхідця?

Переклав Микола Мірошниченко 

Аббас Абдулла

Одним з найближчих друзів Аббаса був Валерій Марченко, якого в Україні більше пам’ятають саме як дисидента і правозахисника. Але Марченко також один з найвидатніших українських перекладачів з азербайджанської — він вивчав тюркські мови в Баку, публікувався в азербайджанських і туркменських виданнях, досліджував українсько-азербайджанські літературні зв’язки. Йому Аббас присвятив наступну поезію:

      ГІРКОТНИЙ СВІТ

      Валерію Марченку

      І гуляти не гуляв я у днях пречудовних,

      І блукати не блукав я у ночах предовгих,

      І в морозах та спекотах я не був бездомним — 

      О бездушний, о бездашний, світе бідолашний, де ти?!

      Обтужила б мене, мамо, — заявись до мене!

      Зворожила б мене, мила, — обірвись до мене!

      Збережи-но мене, Боже, — схили вись до мене!

      О бездушний, о бездашний, світе бідолашний, де ти?!

      Золотавою жорствою став би я для тебе,

      Сновидінням, сон-травою став би я для тебе

      Чи водою річковою став би я для тебе,

      О бездушний, о бездашний, світе бідолашний, де ти?!

      Ти є море — через тебе не перебрести нам.

      Ти є човен… А де весла? Не переплести нам.

      Ти будівля, чиї стіни вщент не рознести нам.

      О бездушний, о бездашний, світе бідолашний, де ти?!

Переклав Микола Мірошниченко

Аббас Абдулла і Валерій Марченко

Аббас народився тоді, коли його батько Абдулла Ага перебував у в’язниці — його арештували під надуманим приводом як «ворога народу», оскільки йому належало село Кепенекчи. Мати, яку звали Салатин, народивши сина, поїхала до чоловіка у в’язницю, щоб показати дитину. При зустрічі Абдулла Ага й сказав назвати сина Аббасом. Зголом Абдуллу відправили у заслання, де він і помер. Свого найстаршого сина, згідно традиції, видатний перекладач української літератури назвав на честь батька. У поезії «Лист батькові» є складні переживання, які можуть бути і в дитини, і в дорослої людини. На жаль, такі поезії сьогодні мають нове звучання — трагедія дітей, у яких та ж кривава імперія забрала батька.

      ЛИСТ БАТЬКОВІ

                                                        Планета Земля, до запитання

      Це світ: одне лице ясне, а друге — чорне.

      Не зупинить мені ходу його тверду.

      За караванами, що їхній слід загорне

      Піском, я не біжу. Я вічно батька жду.

      Я жду. Але — хто був, той більше не приходить,

      Мов треба за життя життям платити подать;

      І наш маленький сад від горя смуток родить, — 

      Печальна вістка нам здаля несла біду.

      Моя душа — твій гріб. Там пломінь палахкоче.

      Твоєї смерті я ровесник, рідний отче,

      Ми — смертю і життям поєднані в роду.

      Я цілий вік плекав несамовиту мрію —

      Тебе побачити! І досі ще лелію

      Ту думку; світові на вірю — батька жду.

Переклав Дмитро Павличко

      ***

                 Пам’яті А.Кримського

      Далекі стали близькими,

      Чужі — крівними.

      Але якщо крівні стають чужими —

      Що цьому горю дорівнює?!

Переклав Микола Мірошниченко 

Аббас Абдулла помер в Баку 4 вересня 2019 року. Похований поряд з дружиною на Кепенекчинському кладовищі в селищі Маштага Сабунчинського району міста Баку.

Перекладацька та поетична спадщина Аббаса Абдулли потребують актуалізації, систематизації та переосмислення. Аббас Абдулла, Микола Мірошниченко, Валерій Марченко та інші видатні постаті українсько-азербайджанського літературного процесу були не лише тими, хто розвивав діалог між нашими народами, але й утверджували традицію літературного обміну між нашими країнами. 

Аббас Абдулла. Івано-Франківщина,1986 рік. Шевченківські дні

Аббас Абдулла був зберігачем та ретранслятором цінностей, традицій азербайджанської україністики. Важливо актуалізувати його літературну та перекладацьку спадщини, стверджувати розпочату ним справу, адже на сьогодні ми не маємо в Азербайджані фахівців, які з оригіналу здійснюють художній переклад української літератури. Перевидання в Баку перекладів, які були виконані Аббасом, — на часі, бо нагадуватимуть про рівень, якого мають триматися ті, хто долучається до розвитку літературного діалогу між нашими країнами.

Безумовно, ми маємо дослідити роль Аббаса Абдулли в розвитку культурної дипломатії України в тюркському світі та вшанувати пам’ять знакового автора й перекладача, який на високохудожньому рівні відкривала українську літературу азербайджанським читачам. 

Фото надані старшим сином Аббаса Абдулли — Абдуллою Аджаловим

Авторка висловлює подяку за допомогу в пошуку інформації Абдуллі Аджалову та Київській бібліотеці імені Самеда Вургуна.