Ґертруда Стайн. Автобіографія Еліс Б. Токлас

Премійований майстер наукової фантастики Ден Сіммонс, автор книг «Гіперіон» і «Падіння Гіперіона», продовжив цикл новим цікавим романом. «Гіперіон» Дена Сіммонса притягує читачів із часу його першої публікації у 1989 році. Ця дивовижна, багатогранна розповідь про далеке майбутнє принесла автору визнання у жанрі наукової фантастики (Премія Локус, 1990, Премія Ґюґо, 1990). Книги «Гіперіон» і «Падіння Гіперіона» зайняли почесні місця серед класичних творів наукової фантастики. «Ендіміон» — це історія про кохання і пам’ять, тріумф і терор. Це Всесвіт, де переплітаються технологічні досягнення, хвилювання, дивовижі та небезпека.

«Мене не здивувало, що я прокинувся живим. Гадаю, дивуватися варто тільки тоді, коли ти прокидаєшся мертвим. У всякому разі, я не відчував жодного дискомфорту, хіба що легке поколювання в руках і ногах. Десь із хвилину чи більше я лежав, дивлячись на сонячний промінь, що мандрував усіма нерівностями оштукатуреної стелі, доки остаточно не отямився від раптової думки: «Зачекай хвилину, а хіба я не… хіба вони мене не…?!» Я сів у ліжку і роззирнувся. Якби мені навіть спала божевільна думка, що ця страта мені наснилася, довколишня прозаїчна реальність одразу б її розсіяла. Кімната була трапецієподібною, а вимурувана з каменю і побілена зовнішня стіна — ще й заокруглена. Із меблів у кімнаті було тільки ліжко, і кремова постільна білизна на ньому чудово гармоніювала з фактурою стін і стелі. Ще я побачив масивні дерев’яні двері — зачинені — та аркове вікно в рамі з частим переплетінням. Мені достатньо було лише раз мигцем глянути крізь це вікно на небо кольору ляпіс-лазурі, аби зрозуміти: я все ще на Гіперіоні. Але це жодним чином не могла бути в’язниця в Порт-Романсі: камінь стін був надто старим, двері з надто вибагливим різьбленням, а білизна на ліжку — надто добротною та якісною…»